Наш парох

автор михал рамач 2. децембер 2017

Верим же о паноцови Романови Мизови буду писац тоти цо го длужей познали и вецей сотрудзовали зоз нїм. Я го упознал 1969. року. Скоро кажди дзень зме ше стретали штири роки, починаюци од 1993, кед сом бул редактор часописа „Дзвони”. Його душпастирску роботу можу описац паноцове, алє и новосадски парохиянє котрим пожертвовно служел пол вика, нє лєм док бул парох, алє до остатнїх мешацох живота. Пишем цо можем, же бим ше му голєм часточно оддлужел за доброту, розуменє и потримовку.

Перши новинарски задаток достал сом од паноца Миза на новосадски Кирбай 1969. року: „Такой ютре идз на парохию, паноцец Макаї ци да машинку, напиш и пошлї ми”. О двацец пейц роки, кед сом му гварел же лєгко правиц мешачни часопис з таким видавательом як вон, паноцец одвитовал: „Я ше цали живот рихтал за тото”. Нє було слики и илустрациї котру до ютра нє могол обезпечиц. Нє було текста котри до ютра нє могол написац. Кед ше мушело – могол и такой.

У Нєзависним дружтве новинарох Войводини, дзе зме оформйовали „Дзвони”, була леґендарна його велїка ташка у котрей вше було шицко цо потребне, або ше годно здац. Аж и сендвичи и пуканки. Там доходзел вшелїяки швет: новинаре, политичаре, уметнїки. Ґу каждому ше знал озвец. Знал хто цо писал и робел, кому цо мож повесц. Велї дотля нє видзели такого ученого и толерантного паноца.

Паноцец Миз бул ренесансна особа. Ренесансна була и його библиотека. Кед нїхто у Новим Садзе нє мал даяку кнїжку з историї Церкви або славистики – вон мал. И нє чувал за себе. Як и його приятель Михал Ковач, щедро давал нє чекаюци же би ше му врацело.

Познал своїх парохиянох. Почитовал их. Парохиялна капурка нїґда нє була замкнута. Бул слуга слугох Божих. Мал сцерпеня вислухац поносованя кривдзених. Нє воздзвиговал ше над нєукима и худобнима.

Паноцец Роман Миз бул Українєц и добри пастир войводянских Руснацох. Нїґда нє мишал виру и нацию, виру и политику. Робел свою роботу од рана до вечара. Модлєл ше, писал, читал, наказовал. Кресцел, ховал, поучовал.

Кед би ше ми дахто опитал яки бул паноцец Миз, повед бим же бул як апостол Павло: нагли, нєвистати, гарлати, злюдни. Верел до того цо робел.

Дом паноца Миза бул українска амбасада у чаше кед Україна нє була нєзависна держава. У тим доме були як дома велї Українци з цалого швета. Нєшка мож повесц и тото цо нє дознали дакедишнї комунистични полициї, совєтска и югославянска, гоч як провадзели нашого новосадского пароха: през його руки прешли безчислени писма з востоку на заход, а зоз заходу на восток велї молитвенїки и Библиї. През його руки, на драги до шлєбодного швета, прешли и велї драгоцини рукописи українских дисидентох. З тим ше нїґда нє хвалєл. И зоз тим служел своєй оцовщини и свойому народу.

Кед сом остатнїраз бул у ньго, знаюци же то остатнїраз, указал ми голєм дзешец розпочати рукописи. Уж лєдво ходзел и лєдво видзел. Кед би пожил ище 86 роки, ище вецей би писал.

Най му будзе вични спомин!

(Опатрене 128 раз, нєшка 1)