Кед задовольство – жиц

автор м. афич 12. октобер 2020

Початком септембра Грубеньово, Наталия и Йоаким-Кимо або Бора, зоз Руского Керестура, зоз своїма найблїзшима преславели златну свадзбу – 50 роки красного супружеского живота. Задовольни су зоз шицким цо прежили и здобули, а найвекше им же уж маю и праунучата. З тей нагоди здогадли зме ше на їх заєднїцки початки.

Гваря же ше познали ище у основней школи до хторей вєдно ходзели. Ната, народзена Дудашова, 1949. року, а Кимо рок старши. Животни дражки ше им вец цалком розишли, бо Кимо пошол до шеґертскей школи до Кули учиц ше за тишлїра, а Ната нє сцела далєй до школи.

 – Гоч сом була  барз добра школярка, аж и наставнїца Канюхова до нас пришла радзиц мацер най ме даю до тарґовецкей, я була упарта же сцем на польо ходзиц. Озда сом ше бала же нє положим, нє знам анї сама чом – гвари наша собешеднїца.

А зоз Кимом ше стретли ознова и побрали уж кед им було, єй 21, а йому 22. Кимо тиж думал же зоз женїдбу нє треба понагляц док ше и войско нє одслужи, та так и випадло. Понеже су обидвойо окреме високи, ище теди пригваряли же як себе пару найду, поготов Наталия, хтора була теди за дзивку нєзвичайно висока. Як стари гуторели, за каждого єст пара, та так ше и Грубеньово нашли и нє побановали, а витримали, ниа, 50 роки.

– Я себе анї задумац нє могол розисц ше. По моїм, найвецей це дзеци вяжу витримац тельо роки вєдно, а поготов кед приду унуки, та и праунуки… Так и ми. Нє могол сом задумац же би ше родичи розишли и дзецко жиє без єдного родителя, та кед ше пристановяю, вец єдно нє идзе, и таки ситуациї… То мнє було  нєпреповедзено вельке – гвари Кимо.

НЄ БАЛИ ШЕ ОД ЖИВОТА

Кед ше брали, анї єдно нє мало роботу, анї хижу дзе буду бивац, алє им як гваря, анї на розум нє приходзело же би одкладали почац вєдно жиц.

– Нє бог зна як зме штудирали о тим, алє зме були свидоми же кед ше побереме, будземе ше мушиц бориц, бо зме знали же нам родичи нє можу вельо помогнуц.

Но, о мешац як сом ше оженєл и я достал роботу у „Крамеру” у Кули, а вец и Ната, и так зме нєодлуга купели и тоту хижу хтора була лєм  набита, без облакох, дзверох, лєм закрита. И то шицко требало докончиц. Сам сом понаправял облаки, дзвери, бетони вилївал… 

Знали зме же цо нас чека, и же ше мушиме опрец сами на себе, алє зме мали дзеку и младосц, та кус-покус шицко зме посцигли – заключує Кимо.

Гоч сцела буц парасткиня, Нату живот заш лєм инкадзи одведол, бо нєодлуга як закончела школу, пошла робиц до ткв. ткачки т. є. фабрики „Юта” дзе робела штири роки до пред саму одаванку, и док ше фабрика нє заварла. Потим ю волали робиц до друкарнї „Руске слово” и так постала роботнїца и занята жена и заробела пензию ище пред 20 роками. Кимо у „Крамеру” робел 20 роки, а вец прешол на приватно. Почувствовал 1988. року же у фабрики нє будзе добре, та зоз потримовку майстра Иринея Бучка, одлучел ше на вельки крочай, гоч нє мал вельо того цо требало за самостойну роботу.

 – И указало ше же сом добре преценєл за „Крамер”, а у власней фирми одразу добре рушело, а ствари сом почал правиц зоз иверици, цо було барз глєдане. Роботи сом мал тельо же, поведзме, таки час уж сом мал написано и наручено по Вельку ноц. Познєйше сом отворел и тапетарню кед ше ми син придружел и робел сом по пензию у хторей сом уж 7 роки – дознаваме од Кима.

А КЕД ПРИШЛИ ДЗЕЦИ…

О рок як ше побрали, 1971. року ше народзела Таня, а о пейц роки и син Владко. Лоґичне питанє було занятим рочичом, поготов мацери,  як виховйовац дзеци…

 – Яй, боме, нє було лєгко. Теди нє було у валалє яшелька, лєбо овода. Я робела у зменох, лєбо од штирох рано, лєбо од поладня, а Кимо рано. А кед пополадню, одвежем Таню на бициґли на 11 до моєй мацери, га… вони иду на польо, добре, однєшем до його… и вони ище муша робиц, бо мой мал и брата, та гайд з ню до старей баби Грубеньовей. Дрилєла сом ю за капурку, а вона йойчи нука, а я вонка… И гайд на роботу. Вше гварим же моя Таня на бициґли виросла, раз до єдней баби, раз до другей. Прето уж кед сом о пейц роки мала мац Владка, гварела сом же вецей так нє будзем робиц, алє дакого поєднам най будзе з нїма. Кед ше вон народзел, понукла сом швекри най их  чува, а патрела сом же би мой робел рано, а я пополадню, же би мац нє мушела з нїма длуго буц – здихує Ната у нє лєгких здогадованьох.

НЄ БУЛО ПРЕВЕЛЬО ЧЕЖКОГО

Сумируюци класични питаня, же цо найважнєйше за длуги заєднїцки живот у злагоди, Грубеньово єднодушни же найважнєйше буц скромни у жаданьох, т. є. буц свидоми своїх можлївосцох.

 – По моїм найважнєйше научиц церпиц єдно другому, як гваря, пребачиц. Ми ше тримали того же нє треба нїґда допущиц же би дошло до того же бизме ше мушели єдно другому пребачовац. Кед до дачого придзе, лєпше буц цихо кед ши дацо погришел, док нас обидвоїх нє прейдзе, и чувац ше од чежких и прикрих словох же биш ше за нїх нарано нє мушел пребачовац – дума Кимо, а Ната лєм примахує.

– По моїм, а знам же и Ната так дума, найважнєйша и скромносц у живоце. Барз добре кед ше таки души найду як ми двойо, и у тим зме ше зложели. Ми так жили обидвойо, а так зме и нашо дзеци научели, же би були задовольни зоз малим, нїґда нє превершовац, жадац вецей як цо можеш. За шицко цо маме вше зме лєм патрели чи можеме дацо купиц чи нє, и нє було звади. А Ната поготов скромна и задовольна. Ми ше обидвойо ховали у скромних часох, знали зме ше радовац малей чоколадки кед зме ю даґдзе достали по шпиваню, а нєшка цалком иншак – гвари Яким.

Грубеньово тиж думаю же за успишне малженство треба мерковац и же би родичи були приблїжно истого маєтного стану, бо знаю за таки случаї кед ше познєйше и родичи умишаю, вец малженство швидко „пукнє”.

– До нас ше нашо родичи нє мишали, анї єдни анї други, до конца док жили, и вони ше сходзели як сватово. А обидвоїх родичох треба почитовац и познац, я єй, а вона мойо. Кед зме дацо купели, родичи пришли нароком опатриц цо зме купели, и цешели ше – паметаю Грубеньово.

Гваря же мали щесца жиц у часох кед млади, вредни и сцели, могли з того и материялно напредовац, и на рочни одпочивки лєгко пойсц зоз дзецми и їх вивесц на драгу. Задовольни цо шицко витримали, гоч нє мали даяки пречежки хвильки,  гваря же 50 роки прешли, а як да вчера на початку були.

НАЙВЕКША РАДОСЦ – ПРАУНУКИ

– У живоце барз вельке кед приду унуки, алє видзи ше ми же найлєпше було тераз, кед мaме уж и праунуки. Нєт векше задовольство, а док зме були млади, и теди нам добре було, гоч були и векши обовязки. На рочнїцу нам пришла праунучка зоз квецом, та гвари: „бабо я пришла на свадзбу”. А мнє шерцо полне… Значи, од дзивки Танї маме жеца Зденка Хромиша, унуки Александра и Ванесу хтора ма супруга Марка, а вони маю Лану и Луку.

ВШЕ ГО ПОТРИМОВАЛА

Бора познати у нашей явносци як спортиста, рукометаш и наисце вредни спортски роботнїк у младосци и гокеяш, a познєйше и тренер за штрелячох. Бул длуго активни и у Здруженю

ремеселнїкох, велї роки и предсидатель. Бул осем роки и дописователь

„Руского” за спорт, о шицким писал 1977. року достал и награду за найвреднєйшого дописователя. Супруга Ната го у шицким потримовала и цешела ше вєдно з нїм.

(Опатрене 159 раз, нєшка 1)