Лайк за щесце

автор к. джуджар 18. януар 2020

Понеже лєм цо прешол жимски розпуст, було нагоди прешпацирац ше по валалє. Окрем старших особох, мож замерковац же на улїцох дзеци мало єст. Скоро же их анї нєт. Питам ше, гоч и знам одвит, же цо робя. Шедза, „блея” до телефонох, або бавя бависка на компютеру. Правда, нє мали зме шнїгу, алє ше ми видзи же би слика була иста и кед би валал бул завяти по стрехи.

Бавели ше и ми, думам  себе. Тельо же за нашо бависка було нєобходне анґажовац цале цело, нє лєм пальци на рукох. Ми ше мушели порушац зоз места же бизме ше бавели. Нєшкайши дзеци лєдво знаю бежац. Нє пендраю ше по древох, нє цагаю шерпенки по праху, нє прескакую плоти. Кед сом з єдней нагоди на годзини спомла пильки, вообще нє розумели же о чим я то проповедам. Прескакованє штранджка, скаканє на ґуми, пребегованє яркох, правенє хижкох на долїни, лапанє сухих жабох… шицко то забути активносци. Маю вони свойо: лайкованє, хаштеґованє, синованє, дебованє. И якош их сануєм. Сущносц дзецинства, пубертету, та и вчасней адолесценциї би нє требало буц лєм лайкованє. Нє мам сто роки, нє катеґоруєм ше ґу старим, ише вше. Випатра же сом лєм старомодна. И нє лапам крочай зоз часом, голєм цо ше тей теми дотика. А анї нє жадам. Алє, нє може ме нє лапиц смуток кед ше здогаднєм яке було нашо дзецинство.

Кед станєш, нє знаш цо перше зоз собу. Чи патриц Школску програму (котра давно замарла) на телевизиї, чи вибегнуц зоз обисца бо уж цале дружтво вонка, чи ше вожиц же на бициґли, чи рошуляц ше, вишац по вербох, скакац по баркох, гомбац ше на колїмбачки, пойсц опатриц бабу и дїда, лапац риби, краднуц вишнї, та такой сцекац кед сушеда видзе и дудре на нас, алє зоз скритим ошмихом под нахмуреним обервом. Наисце хиби тот час кед дзеци були дзеци, час кед нє було айфони, айпеди и шицки провадзаци ґаджети. Час кед ше идуци по драже поздравкало, а нє „булєло” до телефона, час кед ше родичох нє ословйовало зоз „брате”, а старшим ше нє гуторело „ти”. Нє мам я проблем зоз нєшкайшим часом. Плївам як знам. Мам достаточно роки же бим знала цо вибрац. Знам цо ше ми пачи, а цо нє. Мам памятки. Уписованє до споменарох, лексиконох, друженє зоз пайташами, премотованє касетох, чеканє спота же би ше зявел на тв-у. Нє мож ше нє опитац, яки памятки буду мац нєшкайши ґенерациї кед маю „пратиоцох”, а нє пайташох, кед чатую место же би приповедали, лайкую место же би любели. О чим вони буду приповедац наиходзацим ґенерацийом, котрих пахох ше буду здогадовац, чи буду знац як пече роздарте колєно, або як болї кед станєш на фалат склєнчини, та же биш престал плакац, достанєш фалат хлєба намасцени зоз маджуном.

Дзецинство. Праве дзецинство. Кед ше го здогаднєш, вивола ци ошмих на твари. Нє лайк, ошмих. И вец похопиш  же ши нє старомодни, алє просто носталґични за дачим чого вецей нєт, а випатра же го вецей анї нє будзе.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

(Опатрене 151 раз, нєшка 1)