Нови руководителє у „Новим руским”

автор дю. латяк 28. септембер 2020

После пиятооктоберских пременкох 2000. року, пред рускима читачами ше зявели новини з дополнєним насловом „НОВЕ Руске слово” Кед слово о других виданьох, як цо то „Заградка”, МАК, „Шветлосц” и видаванє кнїжкох, то бул перши задаток котри ше нова руководзаца ґарнитура намагала ришиц.

Нє було лєгко гоч цо зробиц, бо пенєжи и далєй нє було. Доставало ше их „на ложичку”, лєм тельо же би ше подмирело трошки друкованя, а на минимални плаци ше мушело чекац, и попри тим же нови руководителє мали потримовку тедишнього покраїнского секретара за информованє, Рафаила Русковского.

Заняти у подприємстве пристали робиц, без огляду на тото же кеди и кельо буду плацени. Так, 2000. року, роботни колектив Установи предлужел роботу у слїдующим составе:

Михайло Варґа, Мартица Тамаш, Владимир Медєши, Александар Паланчанин, Гелена Салаґ, Мария Гудак, Мирон Горняк-Кухар, Люпка Цвеїч, Михайло Симунович, Дюра Пап, Михайло Зазуляк, Славица Сендерак, Наташа Колесар, Мария Биндас, Микола М. Цап, Микола Шанта, Олена Папуґа, Дюра Винаї, Любомир Рамач, Мелания Римар, Татяна Каменїцки, Гавриїл Рац, Олена Планчак-Сакач, Вероника Фейса, Владислав Дудаш, Ева Баран, Цецилия Стрибер и Мирослав Цирба.

Од того часу обставини у Установи ше помали почали нормализовац з мешаца на мешац, и з рока на рок. Помали ше стабилизовал и кадрови состав у роботним колективе.

Як уж спомнуте, на предлог членох синдикалней орґанизациї, за окончователя длужносци директора Установи вибрани Микола Шанта (познєйше то потвердзел и Кризни штаб городу Нового Саду). Рок познєйше є и леґално вибрани на тоту длужносц зоз штирирочним мандатом.

ЧАСИ ПОЛИТИЧНИХ ПРЕМЕНКОХ

Здогадуюци ше на тоти часи, Микола Шанта пише:

„Шицки политични процеси хтори ше зявйовали у нашим дружтве взагалї, у Югославиї, а вец Сербиї, одражовали ше и у „Руским слове”. У моїм роботним вику, векши историйни процеси були: перше розпадованє старей держави Югославиї, початком дзеведзешатих рокох прешлого вику, децения живота и роботи у Милошевичовей тоталитарней системи, дзе нас заквачела и война хтора провадзела тот процес, а вец политични пад Слободана Милошевича, а з нїм и политични пременки хтори ше значно одражели на „Руске слово”. О тим чаше, после политичного паду Слободана Милошевича, о тих пейцох рокох, од 2000. по 2005. чувствуєм обовязку написац, бо сом бул актер даєдних процесох по природи политично-дружтвеней функциї хтору сом теди окончовал, а бул сом директор Новинско-видавательней установи „Руске слово” у тим периодзе.

Же би ше могло прировнац же цо поробене у мандату мойого директорованя, мушиме перше подцагнуц смужку и видзиц же цо остало од „Руского слова” до 5. октобра 2000. року. З чим зме розполагали у чаше политичних пременкох, одкаль зме рушели.

Здогаднїме ше инфлациї яка у тим чаше була. Плаци роботнїкох були катастрофално мали у реалней вредносци. Як путнїк зоз Коцура до Нового Саду за цалу мою плацу могол сом присц даскельо раз на роботу. А дзе живот фамелиї?! (…) Новини виходзели у тим чаше на малим формату, таким яки є и нєшка, алє у вельо скромнєйшим технїчним випатрунку (чарно-били, рото папер…). Новини були политично офарбени до конца зоз тедишню пануюцу политику у держави хтору водзели политични партиї СПС (Социялистична партия Сербиї) и ЮЛ (Югославянска лївица). Тота политична офарбеносц резултовала з тим же зоз явного, дружтвеного и културного живота Руснацох у тим периодзе другей половки дзеведзешатих рокох прешлого вику, були виключени найзначнєйши руски интелектуалци пре свою иншаку политичну ориєнтацию. (…)

У Управним одборе „Руского слова” теди було досц тих цо нє Руснаци, цо зме доживйовали як нєприродне. Нє даремно ше гутори – дай чловекови власц та увидзиш яки є! (…) Хибело людске одношенє ґу колеґом, свидомосц же треба каждого зоз заєднїци зачувац у тим бурйовитим чаше. То найбаржей болєло. Познєйше ше почало хасновац за таке справованє поняце – мобинґ. То подрозумйовало омаловажованє физичного випатрунку, рижни други вербални понїжованя, гроженя зоз одказом, цензура у новинох до викривйованя правди…

У „Руским слове” у тим периодзе маме: одсуство рускей интелектуалней елити у новинох и других виданьох, проматковска национална ориєнтация зоз опцию же маме 4–5 матични держави, а ключна матична держава нам Сербия бо у нєй жиєме, односно режим яки пановал. За Руску матку то бул идеални амбиєнт за дїйствованє. У „Руским слове” ше отримовали конференциї за пресу Рускей матки хтора претендовала пред режимом представяц шицких Руснацох. Руководзаци особи у Рускей матки були источашнє и члени ЮЛ-а. Максимална цензура у новинох. Даєдни мена ше буквално нє шмели зявиц на бокох новинох. Велька шанса за людзох з марґини.

Видавательна дїялносц у тим периодзе скоро знїщена. Зоз того периоду паметам даскелї наслови, як цо то Антолоґия рускей поезиї хтору пририхтала Наталия Дудаш, а хтора нєреално одражує стан у рускей поезиї, бо було важне заступиц идеолоґийно блїзких (…).

Два историйни кнїжки нє утемелєни на историйней правди, хторим главна прикмета була же су антиукраїнски ориєнтовани. То була идеолоґийна платформа пре хтору су и обявени. Чечуца литературна продукция скоро же була загашена. Найлєпши писателє були нєжадани, пенєжи за руски кнїжки держава мало давала, а скоро же и нє було кому обявйовац кед ключни руски писателє були дистанцовани од „Руского слова”.

Часопис за литературу и културу „Шветлосц” виходзел з часу на час, зоз прилогами яки були доступни и то у форми двочисла. Часопис „Заградка” углавним виходзел. „Нєпослухна” редакторка була зменєна, часопис ушорйовали вецей особи, пробовало ше отримац континуитет, так як могло. Часопис за младих МАК виходзел з часу на час, углавним нє поряднє.

Осмеро роботнїки „Руского слова”, медзи хторима бул и я, послати на примушуюци „рочни одпочивок” хтори тирвал вецей роки. Даєдни особи страцели роботу бо под час бомбардованя, а после траґедиї у будинку РТС у Беоґрадзе и бомбардованя будинку РТВ у Новим Садзе, нє сцели приходзиц на роботу, бо ше бали же би могли буц колатерална жертва политичних манипулацийох режима. Така ситуация була до 5. октобра 2000. року.

ПИЯТИ ОКТОБЕР

Вец наступели политични пременки, а з нїма и пременки у „Руским слове”. Такой после „револуциї”, кед же тот политични процес мож так наволац, после паданя тедишнього политичного режима, 6. октобра, зишли ше роботнїки „Руского слова” хтори очековали и жадали пременки. На синдикалней схадзки того дня нас було двацец и штверо. На схадзки зме ше догварели же у тим новим периодзе „Руского слова”, док ше то институцийно нє пошори, окончователь длужносци директора будзем я, а редактор новинох будзе Любомир Рамач Киме, найискуснєйши новинар медзи нами. Постої документ о тим дзе єст тоти 24 подписи.

Почали зме рихтац нове число новинох „Нове Руске слово”, прейґ хторого зме обвисцели наших читачох о подїйох яки ше случели и у дружтве взагалї и у самим „Руским слове.” Як о.д. директора сом такой поволовал тих цо за нїх „Руске слово” було роками заварте, же би ше уключели до твореня нового, шлєбодного „Руского слова”. Потримовка наших читачох и интелектуалцох була велька.

До новинох ше почало шлєбодно писац. Колумни нам писали углядни професоре и интелектуалци – Юлиян Тамаш, Михал Рамач, Ирина Гарди Ковачевич и велї други.

И до Управного одбору були вибрани углядни особи хтори у репресивним чаше мали гражданску шлєбоду буц процив тоталитарного режиму. Перши предсидатель Управного одбору бул Славко Рац, теди предсидатель Вивершного одбору општини Кула, а познєйше проф. др Янко Рамач. Ту бул и визначни адвокат Федор Колєсар, наш успишни привреднїк Любомир Папуґа, др Владимир Лїкар, инж. Святослав Надь… и вшелїяк Михал Рамач, Ирина Гарди Ковачевич…

Покраїна з мешаца на мешац почала вше лєпше финансовац „Руске слово”. Такой на початку политичних пременкох, док ше финансованє нє стабилизовало, помоц за финансованє друкарских трошкох часописа „Заградка” и „Мак” зме доставали од Фондациї „Отворене дружтво”.

Од Києва, а прейґ Амбасади України у Беоґрадзе, питали зме гуманитарну помоц. Києв нам ю одобрел. Подписац контракт до Министерства иножемних роботох України пошли Рафаил Русковски, адвокат Федор Колєсар и я. Русковски теди бул покраїнски секретар за информованє и културу, а источашнє и предсидатель Општини Вербас. Гуманитарна помоц виношела 100 тони нафти хтори предати општини Вербас и 50 тони паперу хтори одкупели „Войводина промет” и видавательна хижа „Прометей” з Нового Саду. Средства зоз нафти подзелєни руским и українским културно-уметнїцким дружтвом, манастиром, парохийом, институцийом хтори конкуровали за тоти средства, а средства зоз предатого паперу „Войводини промет” пришли на жиро рахунок „Руского слова”. Папер хтори предати „Прометею” претворени до друкарских услугох, так же „Руске слово” два роки трошело тоти средства на обявйованє кнїжкох и друкованє часописох „Заградка” и „Мак”.

(Предлужи ше)

З лїва на право шедза: Цвеїч (Варґа) Люпка, Биндас (Гарди) Мария, Папуґа Олена, Зазуляк Михайло, Горняк Кухар Мирон. Стоя перши шор; Пап Дюра, Фейса (Сендерак) Славица, Шанта Микола, Тамаш (Папуґа) Мартица, Цап Микола, Римар (Рамач) Мелания, Гудак (Регак) Мария, Рамач Любомир, Дудаш Владислав. Стоя у другим шоре; Паланчанин Александар, Баран Ева, Винаї Дюра, Рац Гавриїл, Симунович Михайло, Медєши Владо

(Опатрене 63 раз, нєшка 1)