Роками на драги од дому по дом

автор л. кухар 12. авґуст 2020

Живот, по даскельо мешаци оддалєни од дому, од фамелиї и дзецох, вшелїяк нє лєгки и зоз собу ноши велї одреканя, а приноши нови искуства, познанства и дожица котри занавше оставаю у паметаню. Наш собешеднїк приповеда о  своїх дожицох, цалком иншакого швета на хтoри зме звикли.

Славомир народзени у Дюрдьове, и дзецинство препровадзел праве у тим валалє у котрим и нєшка жиє зоз супругу Марию. Маю двох синох Славка и Иґора и аж пецеро унучата у хторих ше барз цеша.

О своїм живоце Рамач почина през слички дзецинства и перших буквох. По законченей основней школ одходзи до Нового Саду до штреднєй Транспортней школи „Пинки”,  дзе закончел за автомеханїчара и за вожача механїчара.  Пошвидко достал роботу у варошу, у фирми „22. май”, и там робел коло два децениї.  Три раз бул у Ираку, два раз у Ґабону и раз у Алжиру.

ПРИБИЖИЩЕ НА БЛЇЗКИМ ВОСТОКУ

– Фирма у котрей сом бул заняти мала свойо роботни єдинки по цалим швеце, у Либиї, Алжиру, Ираку, Кувайту… Заняти котри ришели свой роботни час препровадзиц далєко од дому, могли виберац чи то будзе шейсц, дзевец мешаци, або цали рок. Мой перши контракт бул на шейсц мешаци, а пошол сом до Ираку. Паметам же  сом пред тоту першу длугшу драгу бул возбудзени, и пре саму драгу, алє и пре думки котри ше ми круцели по глави. Нє знал сом яки там швет,  людзе и обичаї, и наисце кед сом першираз крочел на тот континент, шицко ми випатрало нове, иншаке… Нє лєгко сом ше  звикнул на таки живот. Драга по Ирак була интересантна,  а паметам же путованє на траєкту зоз Греческей по Сирию тирвало пейдзешат годзини, два днї и два ноци. У Ираку сом гонєл камион, превожели зме шицко цо було потребне за вибудов авто драгох, а робел сом и друге, оправял сом камиони, гонєл сом и по пустиньох и по джунґлох, нїґда сом нє хасновал навиґацию, анї мобилни телефон, вше сом ше якош сам знаходзел – приповеда Славомир.

Кед ше одпочивало од роботи, а то у Ираку бул пияток, у нїх ше тот дзе нє робело, камиони ше того дня нє гонєло. Славомир теди обиходзел край, або ше пошол помодлїц до церкви.

– Любел сом пойсц до церкви. У Баґдаду, котри огромни город, була католїцка церква, та ми було мило же и у швеце мам якеш свойо прибижище – гвари Славомир.

ЖИВОТ У ҐАБОНУ

Место котре на Славомира зохабело вельки упечаток то Ґабон, держава у подсахарскей Африки, на самей гранїци зоз Екватором.

– Тоти предїли и природу котру сам у тей часци швета видзел, нє мож описац зоз словами, таке ше муши лєм дожиц. Медзи варошами нєт асфалту, лєм розчисцена джунґла по котрей зме ходзели. У Ґабону службени язик французки, та ше нє було лєгко згвариц, алє зме мали прекладательох котри нам були од велькей помоци коло роботи. Хвиля там така же велька влажносц воздуху,  а температури ше рушаю од 20 по 40 ступнї. Робели зме велї роботи, ношели руду за цимент, такволани клинкер, тото наша фирма робела, а на другей зме преношели стебла з лєсох по пристанїща. Тоту роботу зме робели за єдно ватиканске подприємство котре експлоатовало лєси. То нам були основни роботи у Ґабону –  предлужує наш собешеднїк.

Славомир  добре памета и камп у котрим спали и препровадзовали свой шлєбодни час.

– То бул менши камп, населєнє у котрим жили майстрове котри робели рижни роботи, а було их зоз шицких странох швета. Мали зме и „билих” и „чарних” приятельох и шицки зме були єднаки, цо за мнє було єдно цалком нове дожице – приповеда Славомир. 

Понеже у тедишнї час нє було дружтвени мрежи, анї интернет, Славомир зоз своїма наймилшима мал вязу лєм прейґ писмох и розгляднїцох котри и дзень нєшка чува. Вони го здогадую на далєки путованя и роботу.

ДОМАШНЇ ГОСЦ

Славомир и його супруга Мария 46 роки у малженстве, а як випатрал живот зоз чловеком котри  такповецс жил на колєсох, Мария гвари:

– Нє було лєгко остац сама дома зоз малима дзецми,  a нїґда сом нє знала кеди ше враци и чи ше враци, и як сом часто за супруга гуторела, вон бул домашнї госц. Пришол дому, наєдол ше, виспал ше, спаковала сом му нову зайду на другу, вон шеднул до камиона и пошол. У обисцу сом була и хлоп и жена. Шицки роботи я робела и коло обисца и на полю,  алє сом вше нашла часу  и за гекланє,  за вишиванє и ручни роботи котри ми ишли од рук и у котрих сом уживала.  А на полю зме  роками садзели бостан и паметам як нєшка же зме на кочу ходзели предавац ґереґи аж до Руского Керестура. Часто сом ходзела сама з дзецми, а кед Славомир бул дома, и вон одходзел з нами. Аж кед пошол до пензиї и кед нє путовал так часто, було ми вельо лєгчейше.  Так и нєшка, вєдно ходзиме на польо, робиме, и вше єдно другому помагаме – закончує супруга Мария.

 ДРУГИ ДОМ

Кед нє бул на драги и на колєсох, Славомир любел зайсц до Културно-уметнїцкого дружтва „Тарас Шевченко” котре памета як друге обисце.

– До Матки сом дзечнє годзел и пре дружтво и пре драмску секцию чий сом бул член. Бул то наисце барз красни период мойого живота. Тиж, штири роки сом бул и активни член Церковного одбору у Дюрдьове.

 НЇҐДЗЕ БЕЗ КНЇЖКИ

Свойо пензионерски днї и шлєбодни час Славомир препровадзує зоз своїма унучатми и коло кнїжкох. Його велька любов то кнїжки котри почал читац у младосци и од теди з нїма нє престава дружтвовац. Найволї  гевти исторйни, алє як гвари, чита шицко цо му ше найдзе под руку. Очи го по тераз добре служели, та ше наздава же так будзе и убудуце. 

(Опатрене 65 раз, нєшка 1)