„Руске” як други дом (XV)

автор дю. латяк 7. октобер 2020

После политичних пременкох 2000. року окончени и вибор Любомира Рамача за главного и одвичательного редактора новинох „Руске слово”. Перше за окончователя длужносци, а о рок є и формално вибрани на тоту функцию зоз штирирочним мандатом. Рамач остал на нєй по одход до скорейчасовей пензиї 2004. року, понеже по длугшей хороти 28. априла 2005. року умар. Место пригодних здогадованьох, вон охабел автобиоґрафски запис о себе и роботи у „Руским слове”.

(…) Закончел сом Економски факултет у Суботици 1966. року у першей ґенерациї. Понеже сом бул економиста, у тедишнїм чаше сом могол виберац роботу, а и як стипендиста Комбинату з Руского Керестура була ми робота обезпечена. Медзитим, док сом ище студирал, руководства ше догварели же бим прешол робиц до „Руского слова”, дзе сом, ниа, остал цали роботни вик. То нє значи же сом и после нє могол пойсц даґдзе индзей робиц, окреме у политики, алє сом остал, бо сом бул думаня же важнєйше остац медзи своїма, як цо пойсц даґдзе дзе будзеш єдна обична анонимна особа.

 (…) Бул сом, вєдно з Иваном Терлюком и старшим Владимиром Мирком Ґаднянским, предходнїца „Руского слова” у Новим Садзе, бо теди новини и други виданя ище були у Руским Керестуре. Мали зме просториї у Улїци народних геройох 19, вєдно зоз Словацами, понеже тедишнє покраїнске руководство селєло руски, словацки и румунски новинско-видавательни хижи до Нового Саду. Оталь зме були дописователє. Кед зме ше 1968. року преселєли до „Дневнику”, тиж сом бул у першей ґрупи. Новосадску часц „Руского слова” творели 11 члени – директор и главни и одвичательни редактор новинох Дюра Латяк, главни и одвичательни редактор часопису „Пионирска заградка”, Янко Рац, главни и одвичательни редактор часопису „Шветлосц” и редактор видавательней дїялносци Дюра Папгаргаї, новинар и подобови редактор Микола Скубан, новинар и фоторепортер Юлиян Каменїцки, новинаре Любомир Рамач, Ирина Гарди (Ковачевич), Иван Терлюк, Иван Бесерминї, обрахункови службенїк Мария Гарди (Биндас) и шеф рахунководства Мелания Павлович, хтори робели у седем просторийох. У „Дневнику” зме почали друковац новини од 1968. року. (…)

НОВИНИ ОСЕМДЗЕШАТИХ РОКОХ

Кед зме новини почали друковац у Новим Садзе, вони виходзели на 16 новинских бокох. Познєйше число бокох звекшоване так же зме од 1989. року новини друковали на стреднє 22 бокох. У тим периодзе у новинох друковани и додатки „Комунист” и делеґатски гласнїки зоз скупштинох Югославиї и Войводини, єден час и Нового Саду, як и други додатки и прилоги, цо нє раховане до тих бокох. Знам же ше то людзом нє такой так пачело, алє нам то були плацени боки окреме и то нам бул додатни заробок, же би основна часц новинох могла буц така яка була. Од 1989. року пременєна и технїка друкованя. (…)

У „Руским слове” ше вше вельку увагу пошвецовало язику. Ту зме були дошлїдни гоч ше досц особи пременєли як лекторе: попри Йовґена Чакана, хтори робел найдлужей, то були Ирина Натюк, Мария Будински, Олена Папуґа, Олена Планчак-Сакач и тераз Блаженка Хома-Цветкович. На язик у новинох вше було даяки зауваги, а найвецей же людзе нє розумя, бо иншак бешедую. Як найчастейше людзе бешедую, видно з емисийох на радию и телевизиї, а ми так нє можеме писац, понеже гевто пойдзе до воздуху, а язик у новинох останє навики и будзе документ як ше дараз у нас писало. Прето язик „Руского слова” нє бешедни, алє литературни. Нє шмело ше допущиц же би язик читачох бул правилнєйши од язика новинарох.

После Миколи Скубана, як технїчни редакторе на новинох ище робели и Яков Макаї, Владимир Колєсар, Емил Отрупчак и тераз Любка Варґа-Цвеїч. Найглїбши шлїд у новинох зохабел Емил Отрупчак, хтори новином дал єден сучасни ґрафични випатрунок. Нєшка по його драги предлужела Любка Варґа Цвеїч, зоз тим же Любомир Сопка, наш афирмовани подобови редактор и карикатуриста, вше ше найдзе кед треба помогнуц лєбо заменїц.

Як фоторепортер у „Руским слове” найдлужей бул Гавриїл Рац. Бул специфична особа и найволєл кед ше го волало – народни учитель, бо почал робиц як учитель у Руским Керестуре. Вон тиж бул єдна з особох хтори вельо путовал по наших местох и познал вельо особи. Я нє знам же би го даґдзе нє познали. За нїм остало найвецей анеґдоти … Як фоторепортере єден час були и Ярослав Комбиль, и Мирослав Кетелеш.

Од тих особох хтори пришли з Руского Керестура до Нового Саду 2004. року остали лєм я и Мария Биндас у администрациї (…) Наша администрация була права руска и нє була лєм администрация (…) Нашо читаче и други странки любели зайсц и до нашей администрациї, бо були крашнє прияти, по руски ше з нїма окончело роботи (…)

ТРЕБАЛО РОБИЦ, А НЄ БУЦ БЛЇЗКО ПРИ ВЛАСЦИ

Любомир Рамач

У новинох сом бул, так повесц, шицко: новинар, редактор, помоцнїк главного и одвичательного редактора Миколи Москаля, и главни и одвичательни редактор на три заводи. 1974–1983. року, 1987–1993. року, кед сом задзековал, и 2001–2004. року, кед сом пошол до пензиї. Єден мандат – 1979–1983. року, бул сом источашнє и директор. Кед нєшка поздавам же кельо то роки кед сом бул руководитель, видзим же то наисце вельо и шедзиц и нїч нє робиц, а дзе ище и робиц таку одвичательну роботу. Мнє ше ту анї нє поставя тельо питанє як сом витримал, алє як ме други витримали. Бо, гоч то були, як ше нєшка гвари, комунистични часи, заш лєм и теди було пременки у власци, та и у новинарстве (…) Попри тим, моя основна девиза була – робиц свою роботу професийно, а при тим нє буц анї далєко, анї блїзко при власци.

Под час моєй роботи у новинарстве, през Редакцию прешло вельке число новинарох. Попри тих хтори нєшка робя, даєдни уж нє живи – Иван Бесерминї, Штефан Чакан, Штефания Ходоба, Юлиян Надь, Иван Терлюк; даєдни у пензиї – Ирина Гарди-Ќовачевич, Мирослав Цирба, Юлиян Пап, Юлиян Каменїцки, Славица Тамаш, Микола Кучмаш; даєдни пошли даґдзе индзей – Гавриїл Колєсар, Владислав Надьмитьо, Мирон Канюх, Янко Бучко, Любомир Сопка, Любомир Медєши, Дюра Папуґа, Ксения Миячич, Гелена Медєши, Владимир Горняк, Йоаким Пушкаш.

„Руске слово” було прави розсаднїк кадрох за нашу националну културу и вообще дружтвено-политични живот. И сам сом бул медзи тима хтори мали и по вецей як дзешец задлуженя. За свою роботу у „Руским слове” вецей поєдинци достали високи дружтвени припознаня, а новини „Руске слово” за вкупну дїялносц достало 1970. року, з нагоди 25-рочнїци виходзеня, Орден братства и єдинства зоз стриберним венцом од предсидателя Републики.

ОД ДИРЕКТОРА ПО ПОЧАТНЇКА

Директор сом бул 1979–1987. року. Теди директоре нє мали таку власц як тераз. Вони були баржей орґанизаторе и координаторе, а одлуки приношели роботнїцки совити и збори роботнїкох. Важну улогу мали и партийни орґанизациї. У тим чаше зме дїловали у стабилних условийох. Поряднє виходзели шицки виданя. Були заняти коло 40 особи, примали зме младих людзох, мали зме добри особни доходки, єдна часц занятих достали квартелї, други доставали кредити за квартелї, путовали зме по Европи… У тим чаше зме почали активносц и на обезпечованю власних просторийох у Новим Садзе, алє до конєчней реализациї пришло аж 1988. року, кед купени єден квартель од 127 квадрати у Футожскей улїци 2. З нагоди означованя 40-рочнїци, 1985. року достали зме найвисше дружтвене припознанє – Награду ошлєбодзеня Войводини.

Директор сом постал баржей, як ше то теди гварело, по задатку як по дзеки. Єден мандат сом бул источашнє и главни и одвичательни редактор, алє сом нїґда нє престал писац. Отримал кондицию и нє було ми чежко буц и новинар кед сом задзековал як главни и одвичательни редактор, кед за директора приведли Наталию Дудаш. Теди сом ше пошвецел родному Дюрдьову; Ґосподїнцом и општини Жабель, хтори пред тим и после того нє були лєпше заступени у новинох (…) Видзи ше ми же ме людзе праве теди найлєпше упознали, лєпше и як кед сом бул директор и одвичательни редактор.

Мой скорейчасови одход до пензиї спричинєли два ствари: нарушене здравє, бо новинарство нємилосердне ґу тим хтори ше му цали пошвеца, и нєясна перспектива „Руского слова” после пременкох до хторих пришло после преношеня сновательних правох зоз Скупштини АП Войводини на Национални совит Руснацох, хтора ше нє уклопйовала до моєй визиї новинох. (…)

ПРЕШЛОСЦ БУЛА ИНСПИРАЦИЯ ЗА ТЕРАШНЬОСЦ И БУДУЧНОСЦ

И цо повесц на концу? Наздавам ше же тото мойо здогадованє нє будзе похопене як оплакованє прешлосци. У прешлосци и зоз прешлосци сом нїґда нє жил, алє сом ю анї нє сцерал, як то пробоване дзеведзешатих рокох. За мнє прешлосц була лєм инспирация за терашньосц и будучносц. Вше сом бул за тото же би ше ишло напредок, за цошка нове. Аж и теди кед требало превжац и ризик, як цо то було 9. октобра 2000. року, кед зме окончели пременки у „Руским слове”, лєм даскельо днї як окончени 5. октобра пременки у держави, бо ше нє знало цо и як будзе анї ютре, а нє ище познєйше, та и кед зме окончовали и други пременки, кед сом нє мал даяку векшу потримовку. Окрем тей шмелосци ризикованя, понукнул сом и свою визию, без чого нєт рушаня напредок. Тота визия ме водзела до остатнього дня редакторованя. У живоце новинарство було мойо главне опредзелєнє и моя любов. Кед же дацо зоз того цо сом спомнул, а и тото цо сом призабул, останє запаметане зоз того часу, будзем задовольни зоз тим цо сом зробел як новинар и руководитель у „Руским слове”.”

Любомир Рамач

(Предлужи ше)

(Опатрене 41 раз, нєшка 1)