Старини удихли нови живот

автор лю. дудаш 18. октобер 2020

Анї нє так давно у Руским Керестуре було вецей як сто пейдзешат активних майстрох, ремеселнїкох. Кельо их було наисце, хто то зна, алє валал жил и розвивал ше праве од ремесла. Ремеселнїк, майстор, мушел знац оправиц парастови цо уж було нужне, други скрал и ушил шмату, облєчиво, треци схопно зошил обуй, бочкору и инше… Без майстрох бизме и нєшка були у цмотох прешлосци, алє… Вше и вше, алє! Нєт вецей анї майстрох. Индустрия  „жедла” малого чловека, його тезґу, „поєдла” тото найкрасше у души чловека, у людскей души вообще…

Красного заш лєм єст, та гоч лєм заблїшнє як гвизда котра ше гаши на ноцним нєбе и щезнє у хвильки крадшей як клїпнуц з оком.

Вироятно у нєобовязней бешеди и нєдзельовим „препреданю” коло кафи лєбо фитьовки, штирме керестурски колєсаре, алє и штирме ковалє, нє важне хторим шором, ришели врациц живот кочу зоз 1958. року, кочу котри найвироятнєйше справел тедишнї майстор майстром Словак Златко Углир. Шицки заслужели же би им мена нїґда нє щезли з наших паметаньох и паметаньох нашей заєднїци. Од колєсарох то були, и нєшка су, Михал, Митя, Надь – Ґатер, Владо Малацко, Яким Кренїцки и Яким Мученски. Од ковальох котри ище вше маю моци замахнуц зоз млатком и зоз розпалєного желєза часом справиц цошка красне и хасновите то Яким Канюх Янчи, Яким Пап Папянка, Михал, Митя, Надь и Яким Ройко. Мена за памятнїк майсторству и майстром у валалє.

То, спрам ридко чутей приповедки, хторейшик нєдзелї на дворе у Михала Ґатера, Надя, и остатнї лєбо медзи остатнїма кочами хтори справени у Руским Керестуре. А час поробел свойо,  кочи видно уж лєм на сликох лєбо як полїчки за квеце у ушорених и прекрасних керестурских преднїх дворох.

ЄДЕН ШУХ –  СТО КИЛИ ТЕРХИ

–  Єден коч, а свою роботу на нїм мушели кончиц и колєсар и коваль, вимагал мешац упартей роботи и знаня. Коч бул длуги од 7 по 12 шухи, а по єдним шуху могол ношиц терху од єдного метера, сто килох – приповедаю майстрове, раз єден, раз други.

Таке знанє и добра робота коштали вше коло цени єдного гольта добрей орачей жеми. Коч ше мушело чувац. Барз хасновити бул, алє и драги, покля го з валалу нє виселєли прикочи на штирох ґумових колєсох шейдзешатих рокох вика за нами.

– Шицки од нас закончели ремесло при правих, „старей школи”, майстрох, шеґертовали, калфовали и наисце звладали знанє котре було потребне знац. Ище док зме ше школовали  знали зме же будземе робиц од слунка по слунко, вше буц на помочи шицким, алє зме так знали и же наша робота ценєта, вредна и почитована була, та скоро покля нє вимарла, алє ище ше нє да, а и ми зоз ню – приповедаю, дзекеди и шицки нараз, алє то од щесца и радосци. Коч ту, пред нїма, лєпши як нови, бо тот уж и розробени бул.

Слово раз пребераю ковалє, раз колєсаре, а шицки су ту найважнєйши. Єдни мушели обробиц древо, нє гоч яке, алє точно таке яке требало и мушело, скрали часци и склопели коч. Ковалє шицко то мушели оковац, до остатнєй нужней часци и од верху друка по заднї шороґлї. Шрубики ту анї нє було, шицко карики, оков, ланц, талпа…

Знало ше, а так ше и учело, за котри часци яке древо ше хаснує. Глави колєсох були баґреново, багра дубово, дески и дещички як и обидва патосни дески зоз ядлїни… Колєсарска часц роботи була  справиц, зоз шедалку, двацец часци за єден коч, ковалє то надбудовали так же, менєй вецей, коч порихтани за того котри го поручел, мал трицец штири часци.

Коч ше наручовало, хто уж у котрого майстра сцел, до котрого мал найвецей довирия, лєбо му цена и плаценє на длужей часу баржей  одвитовало. Од яри, та влєце и вєшенї шицко мушело буц цакум-пакум, нє шмело ше случиц же у тот час коч муши пойсц на оправку, та хто як знал мерковац и чувац, так му и коч тирвал…

– Найлєпши майстрове за кочи у широким околїску, приповедаю нашо майстрове, були у Кули. Надалєко були познати, а ми такой после нїх, алє ми були худоба за Кулянцох. Вони мали и алату вецей, а лєпшого, векши мигелї, а шицки учели ремесло од Швабох, лєбо Мадярох…

КОЧИ КАЛДЕРМУ НЄ ЛЮБЕЛИ

Знали и парасти, шицки, нє лєм керестурски, же коч барз нє люби по твардей каменьовей калдерми, то го розбивало и помали кед ше ишло, а дзе ище кед требало побегнуц зоз добрима коньми. А було и парадни кочи, у векших ґаздох, алє були скоро исти як и каждодньови, алє оков и украси, та и фарбенє и чуванє були иншаки, як ше и швечи кед на кочу требало пойсц до другого валалу на вашар, лєбо и до церкви, на Кирбай.

Но, приповедаю нашо домашнї, у Митьовим дворе у хладку, за тото ше хасновало и чейзи, и фиякери. На кочу ше ишло баш лєм кед була нужда, лєбо мало на госцину пойсц векше дружтво…

– Углавним, тот коч тераз, приповеда Михал Ґатер, дабоме и други помагали, таки як бул нови новучки, анї єдна часц нє хиби, анї єдна нє иншака як ориґинална. А и офарбени так же но, за… цешиц ше у нїм. Коло нього и коч котри ище „нє вироснул”, таки є як и прави, алє вельо менши.

Барз би добре було, гваря и колєсаре и ковалє, кед би ше у валалє позберало часци од кочох котри ище дацо вредза, а верце, того єст. Ми би ше, гваря шицки, ознова влапели до роботи и ознова оспособели коч котри би могол буц експонат у нєдавно оправяней найстаршей хижи на дворе. Часу нєт превельо, бо громаду кочи розпредати пред пар децениями за „тепшу риби”. О тим вредзи роздумац, алє и з тим би попонагляц, хто зна хто лєбо цо ютре будзе хибиц и од роботи нїч нє будзе.

Найкрасше у шицким тим же и тераз, з тей нагоди, було красного же аж, „спричканя” на тему чия ту робота була важнєйша, а шицки знали и знаю же нє мож без анї єдного з нїх…

Знали нашо людзе, приповедало ше, и сами нашвидко себе помочи кед шина спадла зоз колєса… Колєсо ше нє шмело далєй терховац а зоз поля, найчастейше, ше пришло на трох колєсох и древу подложеним место штвартого та ше, гоч полусмиком, до валалу дошло, а вец уж и майстра було лєгко найсц за помоц.

Окрем того, добре шицки знали, парасти поготов, кельо ше котрей терхи шмело и могло накласц на коч, лєбо до коча.

За нє таку вельку терху ше часто подзвиговало хасновити простор зоз десками на драбинки. Зоз доброго поля теди могло буц и шейсц кочи кукурици, алє то уж тераз нє мерадло понеже, гваря майстрове, пременєте шицко, и сорти и гибриди, а у першим шоре „конї” котри тераз звожа урожай зоз польох…

ЖЕ БИ НЄ БУЛО ЗАБУТЕ

За тих котри ище цошка и знаю лєбо добре паметаю, вредзело записац же коч, а бул то швабски тип кочох, комплетни, ма, рахуюци од долу, штири колєса од котрих кажде ма по шейсц багра, два осовини, главу и два шнїци, єдну розвору, єден фергечов, по єдну подейму и чатлаш, два драбинки, двої шороґлї, вагу, два орчики, єдну шедалку, штири льовчи, штири льовнїки и штири шапки, а мали, нє шицки, и папучи, а парадни и шарганьови. Опрез шицкого бул друк.

(Опатрене 155 раз, нєшка 1)