Наша госцинска: Мария Сопка з Руского Керестура до пензиї пошла як шеф у тарґовини, дзе орґанизовала роботу,
а таки єй бул и живот – орґанизовани и ушорени. И тераз є таки. Гоч є у осмей децениї живота, и дакус кобури зоз здравйом, Мария Сопка ище вше сама отримує свойо обисце у улїци хтору дакеди волали „мале Дединє”. Окрем того же би таки як єй двор и заградку пожадала кажда жена, Мария ше може похвалїц и зоз тим же аж штернац раз лєцела над океаном, а ище вельо того о нєй вредзи спомнуц.
Росла на салашу за беґельом, вєдно зоз младшима шестрами Фемку и Ганчу, а кед ше народзел и младши брат Мижо, старши шестри ше барз цешели. Гоч тераз їх дзеци и унучата розошати по цалим швеце, вони штверо остали у Керестуре и помагаю єдно другому хто як може.
– Бивали зме далєко, а по центер требало прейсц вецей як два километри. Здогадуєм ше же кед пришла жима, оцец нам одруцовал дражку од нашей хижи по велькошорски мост же бизме могли пойсц до школи. После штреднєй тарґовецкей школи сцела сом ше уписац и на факултет, на астрономию, лєбо медицину, алє сом нє могла, бо после мнє ище тройо дзеци було у обисцу. Упознала сом супруга Любомира кед сом мала 16 роки, а побрали зме ше кед сом ище нє мала 18 – враца Мария памятки на красни часи.
Брат Михал, син, унука и нєвеста Сопково
ПЕСТОВАНЄ КВЕЦА ЯК МЕДИТАЦИЯ
Марийов син Любомир зоз фамелию жиє у Кули, а дзивка Терезия у Канади. Понеже их уж седем раз була нащивиц, наша собешенїца гвари же кед зрахує шицко вєдно, виходзи же аж штири роки препровадзела у Канади.
– Першираз сом була 2006. року, рок потим як ше одселєли, бо унучата мали розпуст и нє шмели сами остац дома, та сом их була чувац. Теди сом остала и на жимским розпусту. Пред двома роками сом була аж цали рок. Кед сом першираз путовала була сом барз щешлїва, бо ми було барз чежко же пошли, алє ми нє було лєгко знайсц ше на аеродрому. Мала сом тельо написане на цидулки же нє бешедуєм по анґлийски и на хторих язикох ше знам згвариц, а думала сом себе же кед пакети сцигню там дзе треба, озда лєм и я сцигнєм. Ище ше случело и тото же авион пожнєл, та шлїдуюци лєцел аж рано и мушела сом преспац на аеродрому – приповеда Сопкова свойо перше искуство лєценя до далєкей Канади.
– Яке шерцо подзелєне. Кед идзем там, та ше радуєм же идзем ґу нїм, а кед ше врацам, вец ше радуєм же идзем дому и ґу своїм хтори ту. Теди сом и радосна и жалосна, бо бим буц и з єднима и з другима. Алє живот таки, нє може буц шицко як ми сцеме. Тераз, остатнїраз кед сом була за океаном, остала сом три мешаци, а врацела сом ше концом фебруара. Сцигла сом як гваря „пейц до дванац”, бо уж почала корона, алє теди бул лєм початок – додава вона и визначує же єй нє було барз чежко пре тото же у позарядовей ситуациї мушела буц дома, бо помоц мала, а по дворе и так найволї робиц.
З дзивку и унучатми Папуґовима у Канади
– Гваря же хто коло квеца так ужива же то єдна файта медитациї и наисце же то так, бо ме то барз виполнює и опущує. Любим тото же сом у обисцу, видзем до двора, до загради, коло квеца… Вецей як 20 роки сом ґдовица, та сом и хлоп и жена у обисцу. И древка опирскам, траву покошим, заграду и заградку покопем, а и нука обисце мушим отримовац, бо сцем да будзе шор – док ище можем. Нїґда сом нє любела роботи на шедзаци. У тарґовини сом робела 35 роки, у Керестуре и у Кули, а до пензиї сом пошла як шеф. По природи сом така же знам орґанизовац роботу – гвари Мария, хтора вше пречита кельо єй кичкириджи розквитли, та начитала и два тисячи квитки.
ИСКУСНА РИБАРКА
Понеже єй супруг барз уживал лапац риби, Мария часто ходзела зоз нїм на беґель, та так и єй то постал гоби, а нє раз вжала зоз собу пошиц цо требало, лєбо дацо друге поробиц.
– Наисце барз любим беґель, озда то ище од дзецинства. Любим и плївац, слунковац ше, слухац каранїнї и куковки. Кед сом ше слунковала, вше сом ше припатрала на тоти авиони и думала сом себе же як бим любела буц там, видзиц шицко долу и анї сом нє подумала же на 63 роки наисце будзем лєциц и то прейґ океану, хтори сом тераз уж штернац раз прелєцела, а нїґда сом нє була у страху, алє сом кажди раз уживала – припознава наша собешеднїца, хтора и у Канади ходзела лапац риби.
– Там ше лапа пеструшки, а найвецей сом 13 лапела. Приходзели ше ми аж и питац же як я то лапам же тельо налапам – виприповедала нам и свойо рибарске искуство, алє и тото же написала штири монодрами.
– Першу сом написала ’60-их рокох, „Примакрена”, а потим и „Сили и конї”, „Тварде слово” и „Жвератко”. Шицко сом з клайбасом писала, по три раз сом их преписовала. Достала сом и награди на фестивалу монодрамох, а шицки штири сом ґлумела и у Канади за дочекованє нових рокох, кед ше там Руснаци сходза. Тераз нє пишем, бо шицка робота уж помалши идзе и нє мож постарчиц кельо бим сцела – закончує Сопкова приповедку о своїм интересантним живоце.
ПАМЯТКИ НА ДОМ КУЛТУРИ
Мария була роками активна и у Доме култури, у хору и жридловей ґрупи.
– Як ґдовица, сама сом нє могла нїґдзе до дружтва дзе пари, бо сом була раз на свадзби и шицки коло мнє поставали танцовац, а я остала сама шедзиц. Теди сом гварела же саму жену нє треба нїґдзе, а у Доме култури нєт того чи маш пару, чи нє, шицки єднаки, и млади и старши. Путовали зме по наших местох и до Словацкей. Юлиян Рамач Чамо нас позберал и до Жридловей ґрупи и ми, пайташки, ше ище вше зиходзиме. Тот период ми остал у наисце красним паметаню – гвари Сопкова.
