Памятки ище вше нє виблядли

автор Славица ФЕЙСА 30. авґуст 2015

Пред мешацом з Нємецкей до Вербасу сцигла панї Олґа Жарковачки, народзена Фейса. Син и нєвеста пошли по другей драги, а мацер на даскельо днї  зохабели у Олґовей шестринїци Афиї Вукович, тиж родом Фейсовей. Вони два у Вербаше дараз, давно, вєдно одрастали.

Остатнїраз Олґа була у Афиї пред двацец осем роками, а Афия у нєй, у Нємецкей, пред двацец пейцома. Прето тих дньох добре попретресали штварцину вика, медзи собу подзелєли красни, алє и гевти смутни хвильки хтори живот принєсол и однєсол, тераз уж обидвом ґдовицом.

Олґи то була нагода ознова ше здогаднуц на дом дзе дакеди жила, а понеже их, док росли на истей улїци, з Афию роздзельовала лєм єдна хижа, з думками ше обидва врацали нє лєм до младосци, алє аж и до дзецинства, ґу беґелю опрез хижи и ґу єдней старей верби.

ОЦА НЄ ЗАПАМЕТАЛА

Кед Олґовому оцови Янкови Фейсови у Вербаше умарла перша жена, вон ше оженєл з Елизабету, хтору шицки волали Лисия Юдт. Юдтово були у Вербаше позната, стара, нємецка фамелия. Були маєтни, мали красни салаш и вельо жеми. Людзе приповедали же були вредни и шорови.

Оцец Янко бул тишлїр, а мац Лисия ґаздиня, мали штверо дзеци – Петра, Михала, Янка и наймладшу Олґу. А вец ше оцец Янко нараз похорел и умар. Хлапци були мали, та оца нє барз запаметали, а дворочна Олґа анї тельо. Мацери Елизабети коло дзецох помагала цала фамелия, окреме брат Петер.

Старали ше же би дзеци мали шицко цо им треба и же би ше кажде з нїх за дацо виучело. Михал и Янко постали тишлїре, а Петро токар, но познєйше робели цалком инше.

– Перши штири класи сом ходзела до рускей класи, ґу учительови Коларови, русийскому емиґрантови – добре памета 88-рочна Олґа и на завидней рускей бешеди предлужує о тим як ше школєла за шнайдерку, а вец як у „Свилари” робела полни 14 роки. Афия ю прервала и здогадла на часи кед ше упознала з Владимиром, будуцим супругом зоз Зомбора, та кед ше повинчали, и кед вона, як дзешец роки младша шестринїца нє могла буц на самим винчаню, бо теди вира назаренох тото нє дошлєбодзовала. А Владимир бул назарен як цо була и Юдтова фамелия.

– Я знала же ми ходзиме до церкви, а Олґа до „скупштини”. Так було, и то нїкому нє завадзало. Нє знам чи би було иншак кед би им оцец Янко длужей пожил, но Олґа и єй браца знали по руски, знали хто су и цо су, и цо од нїх вимага їх фамелия. Знам лєм же мац Лисия  була барз строга, и нє любела кед Олґа вигравала, окреме кед на „гармониї” грала валцери. Нє розумела сом теди чом була такой-така строга – памета Афия.

24-25 olga zarkovic tota

ОДХОД ДО НЄМЕЦКЕЙ

 Младей Олґи ше видзело же у Вербаше вєдно з мужом годна „прегирмиц” часи после Другей шветовей войни, алє єй чловек нє могол поднєсц нєпреривни етикетованя и нєправду. Тедишнї власци Владимира осудзели, бо гоч бул у войни, и помагал у санитету, нє мал пушку у рукох. На три роки Владо мушел пойсц до гарешту.

– Назарени нє беру до рукох оружиє, та прето мой чловек мушел церпиц. Вицерпел би, озда, шицко кед би тому бул конєц. Но, конца нє було. Кед зме видзели же и його братови пре виру роками нє дали мира, надумали зме пойсц з Вербасу – нєдзечнє ше на тоти часи здогада Олґа.

Пре политични обставини Юдтова фамелия уж була у Нємецкей, та млада пара заш лєм там видзела сиґурнєйше и мирнєйше место за будуци живот з дзецми. Теди їх синови Мирос­лави було рок и пол. Мац Олґа го по­приберала и кон­цом пейдзеша­тих рокох преш­лого вику пошла з нїм до Лайхинґену. О даскельо мешаци, гранїци по Нєме­ц­ку прешол и єй чловек.

– Крашнє зме жили – предлужує Олґа бешеду о живоце у Нємецкей. Владо бул тишлїр и робел у фирми, справели зме хижу… Я ше старала о дзецох, и покус робела, а после Мирослава, Милета, як зме го волали, народзени Петро, за нїм Марияна, а вец Сибила. Мой чловек бул строги, а я була благша, алє ше нє можем нїнач поносовац. Дзеци зме учели же би знали хто су и одкаль походза, же би були добри людзе. За нами до Нємецкей пришли и мойо троме браца. Тримали зме ше як фамелия – памета наша собешеднїца.

Untitled-13

– Ша лєм да нє було так горуцо тих дньох, та бизме з Олґу у Вербаше обишли кус вецей – гвари Афия хтора одведла шестринїцу опрез обисца у хторим вона дакеди жила. Нови ґаздово их поволали нука, алє Олґа нє мала дзеку войсц.

– Ша то уж нука шицко иншаке як цо було док ми ту жили – гварела вона, и вєдно попод руку з Афию ше дакус прешпацирали. Здогадла ше як прейґ беґелю, при церкви дакеди ходзела до школи. Велї и нєшка твердза же у тим беґелю була така чиста вода же нє лєм же ше могло окупац, алє з нєй аж и пиц могло.

Лєм старей верби давно нєт.

Нєшка беґель зароснути и замуцени, алє Олґово памятки на дзецинство и младосц у Старим Вербаше бистри и после осем деценийох.

 БОГАТА БАБА ОЛҐА

Чи прето же є народзени у Вербаше, чи пре цалком инше, найстаршого Олґового сина Мирослава вше цагало до тих крайох. Приходзел и з пайташами, одходзел и вше ше ознова врацал. Раз збачел и Елену з Ґложанох, влапел за руку, одведол зоз собу до Нємецкей и нє пущал.

Шицки Олґово дзеци маю свойо фамелиї. Обидва дзивки по тройо, син Петро, хтори нажаль погинул, ма дзивку, а Мирослав Миле, найстарши Олґов син, ма аж дванацецеро дзеци. Нєт тей баби и дїда хтори ше нє радую свойому потомству, но ридко хто ше може цешиц так як баба Олґа у своїм – у дзеветнацецерих унучатох, а тераз уж и даскелїх праунучатох.

Untitled-11

(Опатрене 96 раз, нєшка 1)