Ґранатованє, присилна робота и висельованє

автор Розгварку водзел: Борис ВАРҐА 1. октобер 2016
OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У новембру 1991. року у валалє бул обявени попис жительох Миклошевцох за хторих валалска власц нє ґарантує безпечносц. Було ясне же вони нєподобни и же придзе час кед ше буду мушиц виселїц…

Познати миклошевски учитель Дюра Лїкар на початку дзеведзешатих рокох войну у Горватскей препровадзел у своїм валалє и бул шведок тих нємилих подїйох. Контактовали зме го з нагоди рочнїци тей траґедиї, у котрей барз страдали и Руснаци. Пан Лїкар ше за „Руске слово” здогадує як ше дзеведзешатих рокох прешлого столїтия у цалей держави, тедишнєй СФРЮ, чувствовало политичну напартосц. Таки ше стан помали почал одражовац и на Миклошевци. После демократичних виберанкох 1991. року на подручу Горватскей розписани референдум на хторим ше жителє требали вияшнїц чи су за самостойну Горватску, чи нє. У Миклошевцох резултати референдуму були: од 532 виберачох гласали 370, лєбо 70 одсто. За самостойну Републику Горватску ше вияшнєли 266 жителє, лєбо 72 одсто.

Нєодлуга после референдума отримани и виберанки за Скупштину и Совит месней заєднїци. За предсидателя вибрани Дюра Бики. Пан Лїкар гаври же таки резултати нє одвитовали просербски ориєнтованим Руснацом, а насампредз, локалним Сербом. Праве медзи тима двома струями напартосц кажди дзень росла. Спочатку то були лєм менши ексцеси. Медзитим, застараносц була присутна. Тоти ексцеси, як ше познєйше указало, були увод до дальших и чежших зраженьох з вираженшима националистичнима тенденциями.

РС Под час конфликту у восточней Горватскей, живот Руснацох у Миклошевцох бул барз чежки. Чи бисце ше могли здогаднуц початкох конфликта?

Же у наступаюцим периодзе нє будзе добре, могло ше обчековац уж на початку мая 1991. року, после забойства векшого числа горватских полицайох у Борове. Руснаци у Миклошевцох „пах зла” почувствовали даскельо мешаци познєйше, односно на початку авґуста кед општински Червени криж Вуковар, вєдно зоз валалским, орґанизовал „скланянє” векшого числа дзецох и женох на безпечне подруче. Одходза до Пули, вєдно зоз своїма учительками Ксению Лїкарову и Марию Папуґову, дзе ше затримали длугши час. Преламни хвильки збули ше штредком септембра, кед до Миклошевцох пришла єдна часц єдинки ЮНА, хтора була стационована восточно од Миклошевцох. Уход бул без воєних дїйствох, так повесц, окончена „приятельска” розгварка зоз представителями власци у валалє. Нє посцигнута нїяка догварка, о чим шведочи факт же уж 28. септембра окончене перше бомбардованє валала з вецей напрямох. Цали валал залапела панїка. Найвекша часц Руснацох сцека до хотара, думаюци же там нє будзе ґранатованя.

Подїї хтори ше случовали пред конєц 1991. року швидко ше забувало, бо на чувства миклошевских Руснацох дїйствовала традицийна любов ґу роботи, любов ґу жеми и статку, нєпреривна старосц о своїх дзецох и надїя за лєпше ютре. Жителє, попри присилней роботи, сцигли поробиц и на своїм маєтку, лєм нє було ясне чом нє було допущене позберац єшеньски плоди шицким жительом? Но, познєйше ше видзело же то позберало руководство новоформованей задруґи „Напредак”, члени Месней заєднїци и Штабу.

РС Як за обичних цивилох випатрал тот час, котри бизме можебуц могли наволац „медзи двома огнями”? Як теди випатрали днї и ноци Миклошевчанох?

 

През дзень хлопи одходзели дому понамиряц статок (бомбардованє окончоване лєм вноци), а дзеци и старши оставали у импровизованих склонїскох по ище нєвиламаних кукурицох, овоцнїкох, углавним 200–500 метери од валалу. За єдзенє ше знаходзели хто як знал и могол. З оглядом на тото же од першого дня воєних дїйствох нє було струї, у валалє ше нє могло хасновац воду зоз водоводу, алє зоз студньох у дзепоєдних обисцох хтори були ище у функциї. Бомбардованє тирвало по 8. октобер 1991. року (на Миклошевци спадли вецей як 70 ґранати велького калибра). Цивилни жертви нє було. Очкодовани вецей хижи, а найбаржей страдали просториї Дома култури, хтори познєйше цалком розваляни, вировнани зоз жему.

РС Од чого людзе у воєних часох жили?

Кед престало бомбардованє, войско ЮНА вошло до валалу и було змесцене по обисцох. Од того часу, та до половки мая 1992. року, була запровадзена полицийна годзина, односно кед ше почало змеркац, та до швитаня, жительом нє було допущене рушац ше по валалє. Хто сцел през дзень пойсц робиц на польо, лєбо даґдзе одпутовац, мушел од Команди валала глєдац допущенє. Перших дньох то за нас було наисце нєобичне, а вец, кед зме звикли, було то, так повесц, „нормалне”. Єшеньски урожаї ше позберало, а звишок ше предавало „Аґротоварнїку”, лєбо валалскей задруґи „Напредак”. На бензинскей пумпи нафти було, та и попри рижних почежкосцох ярнї роботи ше покончело.

РС Як ше войско одношело ґу гражданом?

Кед у новембру 1991. року у валалє бул обявени попис жительох Миклошевцох за хторих валалска власц нє ґарантує безпечносц, було ясне же вони нєподобни и же придзе час кед ше буду мушиц виселїц. Самоинициятивно формована делеґация у хторей були: Яким Хома, Микола Лїкар, Бранко Батакович, Владо Е. Бучко и Владо Ждиняк. После краткей розгварки командант валала, майор Васович, присутним дал обецунку, хтору ютре дзень у школским дворе сообщел велькому числу жительох: „Ваша делеґация одо мнє глєдала же бисце шицки остали ту, з тим же обецуєце же будзеце лоялни гражданє и ґу ЮНА котра ту ма власц, и ґу цивилней власци у тим валалє… Прето на вас велька одвичательносц и сцел бим чуц од вас чи прилапюєце таки условия?”.

Таку одлуку майора Васовича и висшей команди шицки Миклошевчанє прияли з олєгчаньом, а дзепоєдни хтори були за висельованє поєдинєчно, лєбо ґрупно одходзели ґу майорови глєдаюци од нього же би пременєл свою одлуку. То командант нє зробел, а през валал, на полю, вечар коло швички Руснаци поцихучки вигваряли: „Слава Богу, слава Богу оставаме!” (призначел новинар Янко Хома у тексту за „Руске слово” 49/91).

РС Посилали сце писма о ситуациї у валалє до руских местох у Войводини, а после була послата и помоц. Чи бисце ше могли здогаднуц як то було?

Спомли сце мойо контакти зоз дзепоєднима особами у Войводини. То насампредз бул тедишнї директор школи товариш Михайло Варґа. Вон зоз своїма сотруднїками у тим чаше нащивел Миклошевци, принєсли векше число школских лавкох и другого найпотребнєйшого инвентару и з тей нагоди було бешеди о даякей гуманитарней помоци наших братох зоз Войводини. Зоз подїями на вуковарским подручу бул упознати и предсидатель Союзу Руснацох и Українцох Югославиї товариш Юлиян Тамаш. Ушлїдзели контакти зоз русийским амбасадором у Беоґрадзе, котри нєодлуга достал од югославянского политичного верху потвердзенє же висельованє Руснацох и Українцох з вуковарского подруча будзе застановене. Так и було, алє…

Помоц зоз Руского Керестура и Коцура сцигла до Миклошевцох 20. новембра 1991. року, медзитим вона нє сцигла на прави места. Голєм половка жительства нє достала, окреме гевти, хторим то було найпотребнєйше, хтори, буквално поведзене, даєдни днї нє мали цо єсц. Помоц подзелєли медзи собу Штаб, Совит месней заєднїци и їх прихильнїки. Без огляду же помоц од наших братох зоз Руского Керестура и Коцура нє сцигла на прави места, шицки Миклошевчанє були и остали подзековни же ше на нїх хтошка здогаднул, же пробовал помогнуц у найчежших хвилькох. З тей нагоди ище єдно щире подзекованє.

РС Яки були теди медзилюдски одношеня у валалє?

О даяких добрих одношеньох бешедовац ше нє може. З єдного боку тоти цо були на власци робели цо сцели, а велька векшина руского жительства ше нє шмела процивиц, розумлїве прецо. Медзитим, кед ше, условно поведзене, обставини лєм дакус нормализовали случели ше на жвирски способ чежки забойства седмерих Руснацох. У тих хвилькох було шицким ясне же пришол час вимсцованя, виживйованя, физичного малтретованя. Жителє ше ище баржей поцагую до себе. Векшина себе думала: „Хто тераз на шоре?”.

Но, кед ше 18. мая 1992. року войско ЮНА поцагло з валалу, контролу требал превжац УМПРОФОР. Настал даскельо годзинови вакум и за тот час локална власц з помоцу вибеженцох зоз Заходней Славониї насилно вигнала вецей як 100 жительох, а коло 50 валали напущело скорей. Драгоцини предмети и пенєж побрали од шицких вигнатих. Медзи вигнатима були и дзеци, даєдни вигнати зоз школских лавкох, други заш видвоєни зоз дружтва своїх парнякох. Зли намири претаргли дзецински бависка, дзецински сни о красней и веселей младосци…

Домашня власц швидко „спадла”, а на руководзаци места ше поставяю вибеженци и вони водза главне слово. У валалє ше случовали менши крадзи, алє физични малтретованя нє було. Як час преходзел вибеженци зоз Заходней Славониї ше зблїжую зоз домашнїма, обрабяю жем, хтора им була додзелєна, зоз „нашлїдзену” механїзацию од ґазди обисца дзе ше уселєли.

(Предлуженє у идуцим чишлє)