Дружтвени живот под час войни и реинтеґрация

автор розгварку водзел: борис варґа 8. октобер 2016
01a

Осми юний 1997. року – дзень за паметанє. Теди отримана шветочна Служба Божа, хтору предводзел владика Славомир Микловш, а присуствовали ище монсиньор Марин Сракич, о. Яким Симунович, о. Михайло Режак, надвладика зоз Питсбурґу мр Штефан Керик, о. Дюра Фейса, амбасадор ЗАД при Зєдинєних нацийох Джордж Ричардсон, амбасадор ЗАД у Републики Горватскей Питер Ґалбрайт и представнїк медзинародней заєднїци ґенерал Жак Клайн.

У прешлим чишлє познати миклошевски учитель Дюра Лїкар здогадовал ше як то було на початку дзеведзешатих рокох под час войни у Горватскей, котру препровадзел у своїм валалє и бул шведок тих нємилих подїйох. У першей часци текста пан Лїкар бешедовал о початку войни, ґранатованю и висельованю Руснацох. У другей часци учитель Лїкар бешедує о рестриктивним културним, просвитним и духовним живоце Руснацох под час самопреглашеней Републики Сербскей Країни и процесу реинтеґрациї того реґиона до административно-правного порядку Горватскей.

Врацанє того сепаратистичного краю до Авнойовских гранїцох Горватскей почало ище зоз насилнима акциями горватских моцох безпечносци под назву „Блїскавка” и „Буря” стредком 1995. року, а закончело ше зоз Ердутским мировним спорозуменьом, котре посцигнуте у рамикох Дейтонского мировного процесу у ЗАД концом 1995. року. Теди тот реґион, дзе ше нашли и руски валали, од 1996. по 1998. рок, були под управу мисиї Зєдинєних нацийох УНТАЕС (UN Transitional Authority in Eastern Slavonia), на чолє зоз представнїком медзинародней заєднїци, америцким дипломатом ґенералом Жаком Клайном.

РС Як випатрал културно-дружтвени живот Руснацох под час конфликту, кед го вообще теди було?

Пре познати причини на културним планє, у Миклошевцох ше робело по конєц 1990. року. Кед престали войново дїйства, пробовали зме даєдни активносци обновиц, медзитим з боку валалских и висших власцох то нам нє було допущене. Тиж так, треба наглашиц же под час пребуваня вибеженцох зоз Заходней Славониї, на явних местох нє були допущени нїяки вирски обряди и комуникованє на руским язику.

РС Робела школа? Як випатрал просвитни живот под час конфликту?

Миклошевска подручна школа од 1960. року подпадала под матичну школу „Бранко Радичевич” у Сримских Чаковцох, вєдно зоз подручнима школами у ище трох сушедних валалох. Наставни язик бул горватски, лєбо сербски. У подручних школох настава ше одвивала лєм у перших штирох класох, а висши зоз цалого того подруча  наставу нащивйовали у матичней школи. Попри порядней настави, школяре з Миклошевцох и Чаковцох мали можлївосц факултативно виучовац, пейц годзини тижньово, руски, односно мадярски язик з елементами националней култури. Так то потирвало по конєц школского 1990/1991. року.

02

Нови школски рок нє почал вєшенї, як то звичайно, алє у першей половки януара 1992. року. Пре националну припадносц, миклошевски учителє Мария Папуґа, Ксения Лїкар и я у школи нє могли робиц. Тераз ше настава отримовала по наставней програми Републики Сербиї. Робели нови учителє, а векшина з нїх анї нє мала потребни квалификациї. Робело ше, дзеци приходзели на наставу, учели, писали, а кельо научели чежко повесц, бо нам шицки активносци вязани за школу були нєдоступни. Виучованє мацеринского язика було утаргнуте подобнє як и мадярского у Сримских Чаковцох.

Мушим надпомнуц же на початку 1997. року учителє Мелания Джуджар и Томислав Рускаї зоз Петровцох, як и я и моя супруга Ксения, були поволани на схадзку на хторей присуствовали ґенерал Жак Клайн з боку УНПРОФОР-а и Ксения Збожил як представителька Министерства образованя Републики Горватскей. Найвецей ше бешедовало о настави, а ґенерал Клайн предложел же бизме такой почали отримовац и наставу на мацеринским язику. Mедзитим, пре обставини яки були у наших валалох, принєшена одлука же би ше зоз пририхтованями почало такой, а наставу запровадзиц од початку нового школского рока.

Шейсц роки були барз длугоки, алє после мирней реинтеґрациї 1997. року, обставини ше нє пременєли вельо у одношеню на период по дзеведзешати роки. Попри порядней настави, хтора ше отримує на горватским язику, руски и виронаука запровадзени як виборни предмети. На свойо роботни места врацени спомнути тройо миклошевски учителє. Виронауку преподавал перше о. Михайло Режак зоз Шиду, а потим миклошевски парох о. Яким Симунович.

РС Кельо конфликт уплївовал на асимилацию Руснацох у Горватскей?

Пре уж спомнути причини велї жителє були примушени напущиц свойо обисца и пойсц до нєпознатого. Було им чежко, алє анї тим цо остали дома нє було лєгко. И попри вельких прицискох нє забували на свойо. Церковни швета славели часто покрадзме, медзи собу контактовали на своїм мацеринским язику. А кед слово о зменшаню руского жительства, мушим наглашиц же войново зраженя нє вплївовали на асимилацию зоз векшинским народом, алє то резултат економского стану у одношеню на осемдзешати и скорейши роки. И тото мале число младих кед би мало роботи у Вуковаре и околїску, сиґурно би нє пошло з дому. Праве прето иснує факт же морталитет два и три раз векши од наталитету. Кед слово о асимилациї, подобни стан и у других местох дзе жию Руснаци.

РС Чи ше Руснацом удало посцигнуц помиренє после конфликтох?

Кед на початку новембра 1995. року подписане Спорозуменє о мирней реинтеґрациї Горватского Подунавя до политичней системи Републики Горватскей, обставини ше швидко меняли у смислу злєпшованя положеня окреме нєсербского жительства, а старосц водзели моци Зєдинєних нацийох УНТАЕС под команду ґенерала Жака Клайна. До його Команди були поволани и представителє Руснацох (миклошевски и петровски учителє), дзе ше упознал зоз шицкима проблемами хтори провадза наш народ.

01c za sajt

Перши новембер 1996. року бул векшини Миклошевчаньох барз радосни. После скоро пейцрочного вигнанства, велї Миклошевчанє ше пришли помодлїц своїм наймилшим, охабиц квеце на гробох и стретнуц ше зоз своїма найблїзшима, поопатрац валал, улїчки, церкву, школу, хижи…

Жима прешла и шести мешац швидко пришол – 8. юний 1997. року – дзень за паметанє. Того дня отримана шветочна Служба Божа, хтору предводзел владика Славомир Микловш, а присуствовали ище монсиньор Марин Сракич, о. Яким Симунович, о. Михайло Режак, надвладика зоз Питсбурґу мр Штефан Керик, о. Дюра Фейса, амбасадор ЗАД при Зєдинєних нацийох Джордж Ричардсон, амбасадор ЗАД у Републики Горватскей Питер Ґалбрайт и ґенерал Жак Клайн, хтори по Служби Божей полней церкви вирних, медзи иншим, гварел: „Прешлосц пременїц нє можеме, алє мушиме пренайсц вельо моци и сцелосци же бизме зоз подзвигнуту главу крочели до будучносци, до нового живота…”. З тей нагоди ґенерал Клайн обецал же нєодлуга знова придзе до Миклошевцох.

Обецанє ґенерала Жака Клайна же знова придзе до Миклошевцох ше зисцело 20. юлия 1997. року, кед вон и його сотруднїки почувствовали отворени шерца Миклошевчаньох и їх госцолюбивосц. Же би госци були цо лєпше упознати зоз обставинами и страданями миклошевских Руснацох, после Служби Божей, док ше шицки служели зоз рижнима домашнїма лакотками, госцом пречитани тоти даскельо шорики: „Ми ту нє госци, на тих просторох Панонскей ровнї. Пред 250 роками нашо предки у тих крайох почали пущац свойо коренї, залївали плодну сримску бразду зоз знойом, трапезу, алє зоз шерцом полним радосци. Ту под сримским нєбом нашли свой дом, старали ше за своїх потомкох, школу, виру… Одупарли ше шицким витром и гирмотаньом асимилациї. Зачували себе, Руснака и шицко цо припадало їх култури… Нова власц нам забранєла виросповеданє, утаргла школи, забранєла хаснованє мацеринского язика, умартих або позабиваних зме нє поховали по Божих законох…”

Дзепоєдни Миклошевчанє ше врацаю зоз вигнанства уж на початку 1997. року, а источасно вибеженци зоз Заходней Славониї одходза вєдно зоз домашнїма, хтори скорейших рокох тримали власц у своїх рукох, и одноша шицко цо ше лєм однєсц могло. Остали пусти обисца, одвежена шицка механїзация и приключни машини, шицок статок. Остали празни хижи и голи мури.

Перши днї после врацаня швидко преходзели, як и цали 1998. рок, кед ше дому врацали скоро шицки вигнати. Було чежко, як и после каждей войни, алє вредни Руснаково руки нєдопущели же би ше остало лєм на тим цо остало. З помоцу держави обновени хижи, механїзация и статок. Шицки погляди були унапрямени до будучносци. О тим цо було длуго ше будзе паметац, жертви ше будзе длуго и длуго споминац.

(Законченє)