fbpx

Документариста природи и живота

автор любомир дудаш 30. април 2017

Похопиц цо то у чловекови цо му без терхи дава моци скорей як видзе слунко годзинами чекац єленя у раншей молги, зоз диханьом котре анї сам нє шмеш чуц лєбо по колєна у мокрей трави и гущави стрежиц за дзивину… нє мож. Точнєйше поведзено, векшина з нас то нїґда нє годна похопиц. Ярослав Пап, фоторепортер Танюґ-а, єден з тих, и гвари, будзе и останє таки покля диха.

Професийна робота и анґажмани Ярослава Папа почали ище у „Ґласу омладини”, „Гласу люду”, як шефа лєбо редактора фото служби новосадского „Дневнику”. Числени фотоґрафиї украшели „Ловарски новини”, „Добро ютро”, та и „Руске слово”, календари за подприємства, туристични орґанизациї, фахово часописи… После вецей як двацец рокох у „Дневнику”, Ярослав прешол з професийним анґажманом до аґенциї Танюґ, а ту є и нєшка як препознатлїве мено и бренд.

У нєдавней емисиї „Цалком природне”, Йован Мемедович, доаєн тей файти новинарского виражованя ясно гварел же праве Ярослав Пап найлєпши документариста шицкого цо природне, природи и шицкого цо у вязи зоз ню.

ФОТОҐРАФ МА ЛЄМ ЄДНУ ХВИЛЬКУ

– Зоз фотоґрафию ше дружим одкеди знам за себе – приповеда Ярослав. Перше у школскей секциї у родним Лалитю, потим и у Фото-кино клубу „Петро Ризнич Дядя” у Руским Керестуре вєдно зоз Звонком Сакачом, Дюром Винайом, покойним Владимиром Колєсаром Дадом, Дюром  Мученскийом и автором тих шорикох. Фотоґрафия вше була виволанє, спокуса…

Шицко тото значело вше крочай напредок, од дакедишнїх цмих коморох, та по нєшкайшу сучасну и диґиталну технолоґию. Правда же шицки бависка зоз шветлосцу можу контроловац лєм кед ше зна и розуми основа оптики, скорей и основа хемийних процесох, основа и почитованє законїтосцох природи… Ясне и же така професия нє зна цо то вчас лєбо позно, же  далєко  то и барз блїзко… За фотоґрафованє єст лєм єдна єдина хвилька… Другей нєт и нє будзе…

Вше було чогошик нового, вше до конца, по слику як конєчни резултат, нєпознатого, вше то давало доток адреналину котри поставал зависносц… На щесце, зависносц од природи и шицких єй нєповторлївих красотох, єй сили и страхотох єй моци, алє и хвилькох кед тота красота опивали до радосци котру лєм така творчосц може дац.

МАЛ ВЕЦЕЙ ЯК ОСЕМДЗЕШАТ САМОСТОЙНИ ВИСТАВИ

Ярославов дїдо и оцец були длугорочни успишни ловаре, а Ярослав, и сам залюбени до ловства и його краси, озда ту и поцагнул тот ґен.

Шицко то преросло до безконєчней любови, цо, заш, преросла до професиї котра тирва и нєшка.

Початки високей професийносци починаю ище и скорей як ше Ярослав у шицких новинох зявел зоз ексклузивнима знїмками зоз часох пред розпадом бувшей держави – штрайк рударох Трепчи як наяву шицких дальших збуваньох и сепаратризмох на Косове и индзей, паданє комунистичних режимох котри Ярослав зазначел 1989. року у Румуниї зоз падом Чаушесковей владаюцей диктатури, та по шицки бурї и спокуси котри ше случовали углавним на нашим и окруженю сушедних, нам, жемох.

Така витирвала и квалитетна, насампредз, робота за резултат дала вецей як осемдзешат самостойни вистави найлєпших роботох, а фотоґрафиї обявени у шицких наших новинох, часописох лєбо периодики, фаховей и узко специялизованей.

Интензитет такей роботи потвердзує и число прейдзених километрох, по штири тисячи мешачно! И после шицких тих километрох мушиш фотоапарат почитовац и любиц и хасновац го вше  сконцентровани. Бо, лєбо ши поробел так як треба, лєбо шицок труд препаднул, гутори вон.

– Од шицкого ми найлєгчейше и найволїм робиц „лайф”, животни, фотоґрафиї, природу… То, медзи иншим, видно и на виставох котри вше виволую увагу и любительох уметносци и фаховцох – гвари Ярослав.

Професийносц у роботи часто водзи и на терени зраженьох, нєщесцох, вилївох, та и по красши сеґменти живота як цо то етноґрафски збуваня, традициї и роботи на тих просторох.

– У Руским Керестуре, окрем дакеди богатих ловискох котри остали лєм у паметаню, озда прави одпочивок за розум, цело и душу ми вше знїманє фотоґрафийох на рибалове дакедишнього Комбинату. Нє менєй чаривни и сам керестурски хотар, та и лалицки, то красота котру наисце треба знац видзиц и почитовац. То робота котрей ше вше радо, насправди радо врацам, и вше найдзем вельо нового – гвари Пап.

Останє у паметаню и фотоґрафованя у националних паркох як цо то „Подунавлє”, алє таки бул и „Копачки рит”, таки Дунайски побрежя, таки лєси… Числени награди Ярослав достал за нєповторлїви слики єленьох у пареню котри анї ловаре зоз завидним искуством у фотоґрафованю нїґда нє видзели на живо.

Така система роботи дава вельо шлєбоди, алє вельо церпи и фамелия. Идзеш дзешка и скоро нїґда нє знаш кеди ше врациш. А вшадзи мушиш буц як дома, мушиш познац терен и людзох, гвари Ярослав, иншак рускокерестурски жец, понеже му супруга Сенка була Оросова, Лацканьова, як Керестурци гваря, зоз Велького шору. Син Андрей студент трецого року, алє ше и Ярославови вше баржей видзи же и вон уж добре „загризол” до фотоґрафиї, та ше увидзи же кадзи го одведу його драги…

 – Я свою давно вибрал, лєбо вона мнє – гварел на концу Ярослав Пап, у тей хвильки, алє и роками за нами, єден зоз найуспишнєйших фоторепортерох и у терашнєй и у предходней, нам, дежави.

АВТОРСКА ПРИЗНАЧКА

Дзешка осемдзешатих рокох прешлого вику „нагварел” ме Ярослав робиц вєдно голєм єден дзень, зоз нїм, дабоме. Требало „лєм” природу сликовац. Пристал сом.

Преспали зме у Лалитю, у його родичох и шестри. Жима, тедишня, права праскаца, минус коло двацец, а ми скорей як вишло слунко, дабоме у глїбоких чижмох и пешо, обишли вельку часц хотара коло Лалитю, дакус керестурского, та по бенту Дунай Тиси, потрошели по два три филми, и позно пополадню сцигли до його дому. Темпо бул за два дизел трактори, а ми лєм млади, загрижени, теди фотоаматере, мокри и позмарзани, а щешлїви. Заєдли зме, заварли купатило и претворели го до цмей комори и до дзешец вечар, и слики були справени.

Прешли роки, и далєй зме у фаху, алє, припознавам, нє знам чи бим тераз и пол його дньового ритма могол витримац… Ярослав до професиї загризол вельо глїбше!

(Опатрене 132 раз, нєшка 1)