Ужгородска уния – препознатлїви печац

автор Пририхтал: микола шанта 18. юлий 2017
14 zakarpatje 1

На початку 16. столїтия нєт мира на Закарпатю, алє анї у цалей Угорскей, та и на териториї нєшкайшей Войводини, тедишнєй Южней Угорскей. Угорска була позната по борбох за престол, починаюци од 14. вику, по вимераню династиї Арпад, та до єй розпадовня под налєтами Туркох у Могацкей битки 1526. року.

Пре борбу за престол, положенє селянох, хторе було и так чежке, поставало ище горше, так же пришло до найвекшого повстаня селянох у историї Угорскей, до такволаного повстаня куруцох (крижарох) 1514. року.

Основа за писанє того материяла кнїжка – зборнїк роботох под насловом „Закарпатска Україна – история, традиция и идентитет”, хтору пририхтал Евген Пащенко зоз Катедри за українистику у Заґребе.

ПОВСТАНЄ КУРУЦОХ

Крижарска война процив муслиманох хтору обявел папа Лєв X була окреме популарна медзи селянами, бо було обецане ошлєбодзованє од кметскей зависносци гевтим хтори ступя до крижарскей войни. Жадни шлєбоди, селянє масовно ступали до войска, цо при племству виволало страх же останю без роботней моци за їх маєтки. Прето племство вимагало од краля Владислава же би ше цо скорей рушело до борбох процив Туркох.

Краль розказал вождови народного войска Дожови Дєрдьови, хтори позберал коло 40 000 куруцох (воякох крижарох), най такой руша на Туркох. На место же би рушели на Туркох, селянє ше дзвигли процив племства. Крижарски одряди ше претворели до револуцийного войска под водством Доже Дєрдя хтори ше указал нє лєм як искусни вожд, алє и як прави лидер селянских масох. Буна загашена у креви, а загашел ю Йован Заполя, войвода ердельски. Вельки розмах буни нагнал угорске племство до зєдиньованя. Дожа ранєти, вец и влапени, мучени и забити. Нємилосердне обраховйованє племства зоз селянами коштало животох даскельо дзешатки селянох. Позабивани нє лєм повстанїки, алє и їх фамелиї. После буни принєшени закон по хторим ше селяном забранює шлєбодне рушанє и по хторим су у подполносци поданїки племства. Покорйованє селянох дефиновал кодекс Tripartitum хтори бул основа мадярского законодавства до 1848. року.

После мадярского пораженя у Могацкей битки, Мадярска подзелєна медзи Османским Царством, Австрию и Трансилванию. История Закарпатя у тим периодзе булаозначена зоз турским прициском и зоз длугорочним ривалством медзи Габзбурґовцами и Трансилванию. Ровняцки часци Закарпатя, ту дзе углавним жили нашо предки, часто доживйовали турско-татарски напади. У тих борбох процив нїх участвовало шицке жительство заходного Закарпатя, хторе теди було под власцу Габзбурґовцох (Пряшовщина и околїско Ужгорода). У тим чаше восточне Закарпатє було под вплївом Трансилваниї. Як вше гранїчне подручє, Закарпатю припадла судьба боїска на хторим ше у 17. столїтию зражели два сили: мадярске племство под власцу Трансилваниї и австрийски абсолутизем зоз своїма мадярскима прихильнїками. У тим периодзе нєпреривних зраженьох, жителє Закарпатя окреме були анґажовани у буни Франца II Ракоция (1703–1711). Тота револуция з початку мала социялни характер, та ю народ прилапел як свою. Закарпатци у нєй творели вирну князову ґарду и заслужели почесне мено „найвирнєйшого народу” (gens fedelissima). Пре нєпреривни войни, Закарпатє у тим периодзе дожило економску препасц, а препадли и велї нємецки населєня. Пре чежку економску ситуацию кметски порциї ше зменшали, у горских предїлох их анї нє було, та тота ситуация допринєсла насельованю нового жительства зоз галицких подручйох у хторих порциї були векши.

Бреговити предїли Закарпатя (фото Петро Мидянка)

Бреговити предїли Закарпатя (фото Петро Мидянка)

ШТРЕДОК 17. СТОЛЇТИЯ И УЖГОРОДСКА УНИЯ

Тот период означени зоз борбу медзи православнима и униятами (грекокатолїками). Тото зраженє нє було лєм релиґийно означене, алє и политично. Теди були вельки борби медзи католїцизмом и протестантизмом. Православна церква у Закарпатю була у слабей позициї. Священство було нєобразоване, припадало кметству, як и їх вирни. Мукачовски епископи завишели од мадярских кральовских маґнатох хтори сцели увесц реформи до православних парохийох. З другого боку, у Мадярскей почала борба процив реформациї, хтора тиж ишла на руку унияценя, хторе ше случовало медзи православнима. Перше нєудатне пробованє ликвидациї униї було 1612. року з боку епископа А. Крупецкия зоз Перемишля на заходу Закарпатя, хторе теди було под власцу познатих маґнатох Друґетих, лоялних католїцкей церкви и династиї. Унию познєйше потримали епископи В. Тарасович и Петро Партений Ростошинский. Резултат їх акцийох була Ужгородска уния 1646. року у хторей русинске священство заходней (кральовскей) часци Закарпатя прилапело католїцизем восточного обряду. Под защиту Ракоция, у Мукачеве источашнє функционовал и православни епископ Й. Зейкан. Моцнєню униї у Закарпатю допринєсол епископ Й. де-Камелїс, по походзеню Грек. До конца 18. столїтия твердиня православя остала Мараморщина хтора до 1720. року политично припадала Трансилваниї. После шмерци остатнього православного епископа Доситея у уґлянским манастире, хтори єден зоз найстарших манастирох у швеце, уния уведзена на цалу територию Закарпатя. Без огляду на политичну одвоєносц Закарпатя од других русинских/українских жемох, повязаносц була моцна. Насампредз прейґ хаснованя и обезпечованя богослужебних кнїжкох зоз Києва и Львова.

Ужгородска уния нє такой посцигла злєпшанє положеня церкви нашого народу. Мукачевски епископи страцели свойо титули, та достали улоги викарох латинских архиепископох зоз Еґеру. Стан у грекокатолїцкей церкви ше злєпшал кед ше за церкву у Закарпатю завжала Мария Терезия. На єй вимогу, папа Климент XIV одвоєл Мукачевску епархию од Еґера. Друга половка 18. столїтия була златна ера у церковней историї Закарпатя. У тим периодзе пришло до велїх важних подїйох. Шедзиско епархиї премесцене до Ужгороду (1780), дзе створена епархийна семинария, видвоєла ше нова Пряшовска епархия (1816), злєпшал ше материялни и образовни стан священства и жительства вообще.

ОД 1711. ПО 1918. РОК

У поровнованю зоз 17. столїтийом хторе було означене зоз бунами, 18. и перша половка 19. характеризовал поступни розвой Закарпатя. Под час владаня Мариї Терезиї и Йосифа II., представнїкох просветительского абсолутизма у Австриї и Мадярскей, наглашени одредзени реформи у одношеню на селянох. Такволане „урбане реґулованє” (1766) огранїчовало малтретированє селянох/кметох и брало под защиту селянски парцели. Йосиф II. зоз актом ликвидованя подредзеносци селянох у Мадярскей 1785. року зробел вельки реформаторски крочай, мал намиру исц зоз реформами и далєй, алє го шмерц у тим застановела. После його шмерци врацени на моц стари нєодвитуюци уредби за селянох, хтори були важаци по 1848. рок. Мадярска властела ше барз одуперала реформаторским поцагом Бечу. Прицисок на селянох/кметох резултовал зоз одупераньом у Закарпатю хтори бул заходноукраїнски пандан повстаня гайдамакох у восточней України (Надднїпровщини).

Зоз револуцию 1848. року велї млади интелектуалци з початку були одушевени, док их шовинистични характер мадярскей драги нє розчаровал и унапрямел на союз зоз Бечом. Медзи Закарпцами хтори ше поставели нєприятельски ґу мадярскей револуциї бул и нєвистати просветитель Олександер Духнович (1803–1865), як и енерґични политичар и публициста Адолф Добрянски (1817–1901). Под уплївом Добрянского, словацки учашнїки Словенского конґреса у Праги винєсли предклад же би у составе Мадярскей требала буц створена автономна словацко-українска обласц. У априлу 1849. року Добрянски пред Главну Руску Раду (українске представнїцтво у Парламенту Галичини) у Львове толковал причини за уєдиньованє Галичини и Закарпатя до окремного автономного краю у составе Габзбурскей монархиї. У медзичаше вон предводзел делеґацию Закарпатских Русинох ґу царови Франьови Йосифови I, дзе представел потребу твореня Руского войводства зоз националн-териториялну и културну автономию у рамикох Мадярскей.

ДОСЕЛЬОВАНЄ МАДЯРОХ ДО ПАНОНСКЕЙ РОВНЇНИ

Угри ше до Панониї приселєли у 9. вику под вождом Арпада. Мадяре пришли у конфедерациї од седем мадярских и трох газардских племенох. Кажде з тих седем племенох представяло ядро будуцей нациї и кажде мало свойого везира. Перше населєли Ердель 896. року, одкаль прешли и до других часцох Панонскей ровнїни дзе ше змишали зоз тедишнїм жительством хторе ту уж жило. После Арпадовей шмерци зменьовали ше рижни племенски вождове. Єден з нїх бул и Ґеза (971–997), княз зоз лози Арпадовей, хтори одлучел приключиц ше ґу християнскей Европи, так же засновал династию и меновал свойого сина Вайка за нашлїднїка. Вайк, у ствари, поганске мено будуцого краля Святого Штефана хтори закончел оцову започату роботу з тим же християнизовал Мадярох та з тим утвердзел державу 1000. року кед достал кральовску коруну од папи Силвестера II. Папа зоз согласносцу австрийского цара Отона III послал Штефанови златну коруну полну зоз драгоцинима каменями, з чим го у януару 1001. року припознал за християнского краля Мадярскей.

(Предлужи ше)

(Опатрене 45 раз, нєшка 1)