Як кума шветло гашела

автор пририхтал: юлиян пап 31. юлий 2017
zapisi z hornjici

Були у валалє два куми, хтори ше цали живот барз почитовали. Раз пришла єдна кума опатриц другу, бо ше уж два днї нє видзели. Кума єй гутори: Яй, кумочко, чули сце же цо буду у нашим валалє о тидзень робиц? Домашня ше пита: А цо таке, дацо страшне? Вец єй кума толкує: Та вера гей, можебуц и страшне. Знаце, хлопи з Ческей буду таке чудо по валалє цагац, тото цо швици, ярґань и машини обраца!  Гваря ище же на тим чудзе годни и тлачиц и древа пилїц! Но та, лєм поведзце, ша то готова Содома и Гомора! А кума доклада: Та цо то, кумо, уж суднї дзень будзе? Цо тоти млади ище нє видумаю, га нє?

Приповеда далєй кума, тота цо пришла: Та лєм слухайце, кумочко. Вчера до мнє пришли троме млади хлопи зоз Ческей. Нє розумела сом цо ми гуторели, алє потим пришол Дюра Грицов, та гвари же то вони ми сцу увесц шветло до обисца, же би ми швицело у хижи. Я им гварим же, ша най уведу, кед же то нє будзе даяке нєщесце, а вони ше почали шмеяц. Вецка вжали якуш длугоку шпарґу и почали ю цагац по муре и на концу ю прибили на греду, вєдно з танєром.

Кед пошли одо мнє до другого обисца, станула сом на карсцель, а вец на стол, опатриц же як то там швици у танєру. Видзим же там лєм єден таки ценки дроцик прикруцени, а швици! Понеже ше уж почало розвидняц, думам себе же би требало тото даяк загашиц. Стоїм при тим танєру и дуєм до ньго. Дуєм кельо мам моци, а воно нїч!  Зишла сом зоз стола и вжала фартух зоз креденца. Рахуєм же кед помахам з фартухом, та го озда, ґада, даяк загашим. Алє, кумочко моя злата, воно ше нє дало загашиц! Знова сом зишла зоз стола, та вжала заглавок з посцелї. Прикладам го з каждого боку коло танєра на греди, воно и далєй швици!

Добре же надишол Дюра Грицов. Накадзи вошол до хижи, кед видзел як ше трапим з тим заглавком, ище з дзверох на мнє скричал: Та цо за святого робице, нино, сцеце ше забиц, чи цо? А я му на то: Га нє видзиш, Дюри, як ше трапим, а загашиц того дябла нїяк нє можем!  И вон закруцел тоту ґомбичку, хтору я потераз анї нє обачела, та ше шветло загашело. А я ше так трапела!  Ище добре же го Бог послал, того Дюрика, бо нє знам, кумо моя, чи бим пре тото шветло до вечара и нє похибела…     

Подїї з дакедишнього  Керестура у Словацкей, нєшка Земплинска Теплица –зоз кнїжки Терезиї Кубанїйовей: „Керестурски приповедки”.