Кед унуки вирошню и постаню людзе

автор маф 12. авґуст 2017
21 Joakim Edelinski z unukami

Пред вецей як 15 роками, у наших новинох зме обявели симпатични запис о красним и нєзвичайним прикладу єдного дїда котри кажди дзень приходзел по свойо тройо унучата до дзецинскей заградки у Руским Керестуре.

То бул Йоаким Еделински, а його унуки од дзивки Санї – Валентина и Антония Тиркайлово, а од дзивки Весни – Давид Надьов. Валентина теди мала пейц роки, а Анї и Давидови котри народзени истого мешаца и року, було  штири.

Того юния 2017. зазначена нова фотоґрафия – на шветочним випровадзаню  матурантох Штреднєй школи „Петро Кузмяк” кед зоз школярами тоти хвильки подзеля и їх найблїзши. На нєй Давид – матурант Ґимназиї, Антония хтора матуровала у медицинскей школи у Новим Садзе, и рок старша Валентина, хтора тиж була школярка у керестурскей Ґимназиї.

Як видно на тей новей фотоґрафиї, коло поцешеного дїда Йоакима вецей нє стоя мали рапухи, алє прави людзе, цо йому, як нам гвари, барз, барз мило. Були то наисце емотивни хвильки, а йому полне шерцо, та и очи зоз слизами. А як би и нє кед и вон сам допринєсол у їх одрастаню и образованє, вєдно зоз супругу Йозефину.

Як стої у тедишнїм запису – Сам ше понукнул дзивком ходзиц по дзеци, дзеци задовольни, а як видно, дїдо вше нашмеяни и ужива у тим. Хто у оводи ма дзеци зна же то анї нє така мала обовязка., а ґу тому, нє лєгко ше анї спратац зоз троїма. – бешедовал  дїдо Еделински. Прето му дзивки на тим  були барз подзековни. 

– Барз сом щешлїви кед их видзим як повирастали, уж су и висши од дїда, та и тото же випадло, же и я помагал коло нїх, гоч мнє то була нормална робота. Я уж бул пензионер, а моя супруга ище робела, як и їх заняти родичи. Нє було ми чежко же сом превжал тоту обовязку и кажди дзень ходзел по нїх до оводи и одводзел их дому, єден тидзень до єдних, други до других, дзе зме вєдно чекали родичох. Ходзели зме нароком пешо и през драгу вельо бешедовали, розпатрали и толковали швет коло себе, та и так вельо учели. И док зме чекали родичох знал сом их забавиц, або зме ше шахали, або уж даяк хасновито препровадзели час. Нє розмазовал сом их, алє анї нїґда нє вдерел, вше ше ми удало порадзиц ше и прешвечиц их цо и як треба,  а Давид поготов бул живи – здогадує ше наш собешеднїк Йоаким.

Як унуки росли, приповеда Йоаким, лоґичне було и же дїдо бул на розполаганю за потримовку коло ученя у школских предметох, поготов математики, физики и других природних наукох. То му нє було чежко як дакедишньому машинскому инжинєрови, а баба Йоска баржей мала прихильносц помагац у других предметох, зоз дружтвених наукох. Но, баба и дїдо пракси назберали уж скорей, зоз найстаршу унуку Цецилию, Давидову старшу шестру, хторей теди було 12 роки.

Час пребегнул, унуки повирастали, Цеца нєшка пише мастер роботу на журналистики, а тоти тройо младши ше рихтаю на дальшу животну драгу, школованє, Валентина на математику, Давид за компютери, Антония можебуц перше робиц, уж кому як ше посклада.

– И нєшка, часто ше дзечнє здогадуєме тих дзецинских дожицох цо зме мали, и вше ми надпоминаю най им о тим приповедам. А тераз дзивчатом гуторим най приду до баби ше понаучовац коло вареня, док Давид баржей коло оца зберац животни схопносци. – поцешени  дїдо Йоаким:

 –  Мило ми же сом дожил мац штверо унучата.  Я так думам, же вельо раз скорей послухали дїда, як оца и мацер та озда же сом и помог же постали людзе. Видзи ше ми же и вони так думаю, а мнє шерцо полне.

21 Joakim Edelinski z unukami 2002