Желимирови Тотови Награда „Стриберни пастир”

автор опс 19. авґуст 2017
Picture 140

На тогорочним, 26. по шоре, Фестивалу телевизийного етнолоґийного филма ФЕСТЕФ, хтори отримани у Кучеве, од 20. по 22. юлий, награду „Стриберни пастир” за найлєпшу знїмательску роботу зоз камеру у филму „Войводина у обєктиву Радивоя Симоновича”, у продукциї Радио телевизиї Войводини, освоєл Желимир Тот.

На ФЕСТЕФ ше приявели авторе зоз вецей як 40 телевизийнима проєктами на етнолоґийну тематику, зоз Сербиї и иножемства. Окрем за камеру, награду могло достац и за найлєпши етнолоґийни запис, режию, сценарий, монтажу и найлєпши аматерски филм, а найвекшу награду Ґран–при, „Златни пастир”, достал домашнї филм „Вешелє у Горнїм Любиню”, режисера Жарка Йоксимовича.

Награду „Стриберни пастир” за найлєпши етнолоґийни запис у филму „Нашо людзе” достала Светлана Милянич, а за найлєпшу режию Александар Релїч за филм „Одруцени”, обидва проєкти, як и Тотов, у продукциї Радио телевизиї Войводини.

ЯК НАСТАЛА ИДЕЯ ЗА ФИЛМ

Винчуюци му на награди, Желимир Тот нам гварел же кнїжку фотографийох др Радивоя Симоновича, хтору пририхтал Боґдан Шекарич, видал Музей Войводини, а друковала Друкарня „Maxima” зоз Петроварадину, вон достал на дарунок. Кнїжка интересантна, барз добре поробена, луксузна, видно же виглєдовацка робота на високим уровню, а фотографиї перфектни. Углавном то фотографиї з мотивами зоз Войводини од пред сто роками. Доктор Симонович кед фотоґрафовал людзох вимагал же би людзе були пристойно облєчени, бо ше фотографовало за историю, за будучносц.

– Тоту  кнїжку сом указал моїм колеґом на роботи, бешедовали зме и я бул инициятор же бизме зняли даяки документарни филм на шлїду тих фотоґрафийох. Боркови Ґложанови, котри бул и автор наградзеного филма, як и Боґданови Шекаричови, авторови тей кнїжки, ше  попачела тота идея, алє на концу нє бул то филм о фотоґрафийох др Симоновича, бо тота идея була мнє блїзша, алє филм за телевизийни потреби поробени о живоце др Симоновича. Телевизийна верзия тирва коло 50 минути, а кратша верзия, коло 25 минути, пошла на Фестивал – гвари Желимир Тот.

Предлужуюци бешеду Желимир нам гварел же предкладал же би ше пошло по шлїдох доктора Симоновича.

– Моя идея була же бизме нашли мотиви хтори др Симонович висликовал, же бизме нашу камеру положели на исте место и пробовали зняц исти мотив з истого места и  поровнац и одкриц даяки вименки. То можлїве кед пейзаж у питаню, алє кед у питаню даяки будинки – архитектура, то барз чежко  прето же велї хижи и будинки вецей нє постоя, и рошлїни прекрию вельку часц того цо дакеди ту було, та обєкти нє видно – пояшнює Тот.

Як нам гварел Желимир, найдзени даскельо будинки, хтори були препознатлїви, наприклад манастир Бешеново, у Врднику и  Старих Лединцох, бо ше знїмало по местох на Фрушкей гори.

– Кед сом чул же тот филм приявени на Фестивал, нє очековал сом же за мою роботу видзе таки резултат, алє трафело ше. Тройо зме достали награди з нашей телевизиї. Владо Перович бул селектор того Фестивала, алє вон нє участвовал у виборе за награди. То медзинародни фестивал и було вельо филми зоз иножемства – гвари Тот.

ПОТЕРАЗ ДОСТАЛ ПЕЙЦ НАГРАДИ

001Нєт рока, а да филм на котрим участвує Тот як знїмтель  нє достанє даяку награду, нє за камеру, алє и за даяки иншаки сеґменти у филму. Тота награда Желимирови треца награда за камеру, а потераз бул и два раз наградзовани за фотоґрафию.

– Нїґда нїч нє робим прето же бим достал награду, алє ми мило кед филм на котрим робим, аж и кед награда нє за камеру, алє за даяку другу роботу, за режию, за филм у цалосци достанє награду. На нашей телевизиї ми наисце робиме у специфичних условийох. Нє маме простору за роботу хтора ше вола предпродукция, односно за пририхтованє. Углавном я достанєм налог и идзем поробиц, а часто дознам аж у комбию же цо будземе того дня знїмац. Нормално же шицки вєдно у екипи укладаме досц ентузиязму, бо би ше без того чежко тото могло поробиц. На щесце, вше мож найсц даскельо екипи хтори любя свою роботу, хтори ше намагаю поробиц свою роботу найлєпше як мож. Можебуц нє скромно повесц, алє нашо условия специфични, сама догварка за реализацию, значи тота робота хтора предходзи самому знїманю, то практично нє постої. Можебуц режисер або сценариста достанє єден дзень же би ше порадзели зоз собешеднїками, цо тиж так нєдосц, алє други члени екипи найчастейше дознаю цо робиме аж кед шеднєме до комбия – гвари Тот.

Желимир гвари же би волєл кед би ше могло вецей плановац, вецей плански робиц. Часто, як гвари, у ТВ Войводини технїки єст, алє, и вон ма вельо того  од технїки цо би могол вжац на знїманє, алє лєм кед би знал цо будзе требац.

ЦАЛИ РОБОТНИ ВИК ЖЕЛИМИР ЗА КАМЕРУ

– Почал сом робиц у Телевизиї 1976. року и тото цо ше ми нє пачи же ше ми пензия приблїжує, бо єст людзох хтори лєдво чекаю же би пошли до пензиї, а я нє зоз тих. Свидоми сом же то природне и же то так идзе, алє думам же бизме ище могли вельо того поробиц. Маме даскельо екипи хтори можу вельо допринєсц у тей роботи. Потребни нам лєм час. Вше ше случую даяки пременки у нашей Хижи, можебуц дакус и нагло, думам на прменки у руководзеню. Тото цо предходнїки зарисовали у продукцийним смислу, голєм ше якошик инертно предлужує и далєй, алє чежко вец пременїц дацо у ходу – толкує Тот.

Желимир гвари же теми у документарней програми єст барз вельо, алє як гвари, вон нє бешедує лєм о документарней програми, його жанр то жанр як патрача – бавени филм. Часто мал нагоду робиц и на бавеним филму, кед нє як знїматель, вец як асистент директорови фотоґрафиї. На бавеним филму роби екипа на камерох, дас пейц, шейсц особи, пре специфичну роботу.

Дакеди ТВ Войводина, гвари Желимир,  мала драмску програму хтору сама пририхтовала, продуковала, углавним то були ТВ филми, лєбо сериї. Длугши час того нє було, а вец пред двома роками знята серия „Вере и завере”, алє ю нє робела ТВ Войводина. До конца осемдзешатих рокох ТВ Войводина мала добру драмску продукцию, а нєшка ше пробує порушац дацо голєм у копродукциї.

А ЯК ШИЦКО ПОЧАЛО

– Ище як хлапец у основней школи я ше интересовал за фотоґрафию и знїманє так як теди могло, бо теди нє було камери, як нєшка. Зоз мобилним телефоном нєшка мож зняц филм. Алє, без огляду, теди були таки часи и ми ше ґу таким часом присподобйовали. Теди сом перше фотографовал, док сом нє достал свою першу филмску аматерску камеру у осмей класи основней школи. Як дзеци, пробовали зме знїмац кратки филмчки. Теди то було барз драге. Филм котри тирвал лєм два и пол минути коштал вельо, а за два и пол минути нє мож зняц даяки филм – гвари Тот.

Пробовал ше Желимир уписац и на Академию. Теди ше на Академию дакус чежше уписовало, була велька конкуренция у велькей держави и, нє поспишело ше му на ню уписац, алє, як гвари, на щесце, почал робиц на ТВ Войводини. Длуго робел як асистент знїмателя. Од самого початку є вязани за камеру, и нє робел нїч инше, окрем роботи зоз камеру.

– Робим шицко цо ше ми понукнє, нє виберам роботу, тото цо ше ми положи на план я вше сполнїм и, на щесце и задовольство, кладу ме з людзми зоз котрима я барз любим робиц, а думам же и вони любя робиц зо мну. Маме барз добре сотруднїцтво, лєм кед би були лєпши условия за роботу, за пририхтованє и за знїманє, бо три днї за знїманє то наисце барз мало.

000

(Опатрене 37 раз, нєшка 1)