О коньох… И лєм о нїх

автор любомир дудаш 9. септембер 2017
buranj 36

Народзени Чантавирец, як гвари „з ногами напредок”, a тота судьба го провадзи  цалого живота.  А, драга го водзи вшадзи дзе лєм єст конї, дзе бежа, дзе наступаю на парадох, дзе су з людзми и коло людзох, дзе их любя, допатраю и почитую як чесного и ровноправного приятеля и помоц у живоце. Хто раз бул у дружтве зоз Ференцом Бураньом, запаметал го за цали живот, насампредз по його велькей любови ґу коньом.

Ровно єднак ше му дома питаю же кеди уж дакус длужей побудзе дома, алє драга го фуртом дзешка цага, гонї, а вше ґу коньом. Ференц тото припомнул и з нагоди другого дня остатнїх Дньох керестурскей паприґи, кед зме ше з нїм стретли. На тей нашей манифестациї бул коментатор безчислених збуваньох на керестурским гиподроме, а и ширцом Сербиї, ширцом Войводини, Мадярскей и вшадзи дзе конї єст.

У РУСКИМ КЕРЕСТУРЕ ЯК ДОМА

– Народзени сом у Чантавире пред пейдзешат и седем роками, як сом гварел, з ногами напредок! Oзда такой требало бежац даґдзе дзе лєм гриви лєца з витром и дурканьом копитох. Конї у нашим доме було  вше, а и будзе их, озда. Дїдо и оцец тиж були познати коняре, а и цали Чантавир по тим познати. Мадярa без коньох, чежко и задумац. У моїм валалє сом упознал и Юлина Будинския, Керестурца, донєдавна предсидателя вашого Конїцкого клубу. Ту куповал конї и так то рушело. Поволал ме на Леї, а нагваряц ме анї нє требало. Од теди сом ту, каждого року, та гоч источасно даґдзе єст и векши обегованя. То би було як „прихильносц на перши крочаї” ґу коньом и почитованих любительох того спорту. Мнє цалком розумлїве зайсц до Керестура як до своїх, присц и на Скупштину Конїцкого клуба, побешедовац, душу одпочинуц, чуц цошка нове. До вашого валалу, а тримам го же є и мой, ходзим дзешка од 1984. року, вика за нами, а приходзиц будзем докля ме здравє и розум служа.

ФЕРЕНЦОВО НЄЗАБУДЛЇВИ КОМЕНТАРИ

Рускокерестурци, алє и шицки други хтори го чули як коментарує таки збуваня то нє забуваю. То дожице саме по себе. Як иншак и потолковац його страсц, бешеду у котрей помиша и сербски и мацерински, мадярски, и дакус по руски и цо му придзе на розум, а и то зоз смаком и велькима емоциями котри, єдноставно, мушиш чуц и видзиц. Дожице котре остава глїбоко у нас и вше нас обрадує, озда пана Ференца и конї нїч анї нє може роздвоїц.

– То любов, та и вецей од того, конї мушиш полюбиц, бо лєм так спознаш яки су мудри, благородни, як знаю врациц чувства и як зоз ґаздом буц єдинство. Можеце задумац же  ми кажди дзень зоз коньми як найвекше швето, так як на Вельку ноц, як на Вилїю лєбо на сам Крачун. Можеце себе лєм задумац. Лєбо, и сами знаце, яке то рушиц на коньох по облїваню, та чи єст дацо красше, а у Чантавире таки обичаї жию и далєй и буду – гварел Ференц.

36 konji

О якей велькей страсци ґу коньом слово, шведоча велї анеґдоти у хторих праве вон бул главни актер. Розумлїве шицки су позитивни, бо и емоциї хтори виражує таки же их нє мож  вимерац.

– Дожица, а мушим припознац же наисце вшелїяки и було и будзе. Раз, так сом ше потрацел од возбудзеня, та сом почал коментаровац шицко по мадярски, а нє дома сом бул и нїхто, наисце нїхто ми то нє припомнул же то нєкоректне. Знали вони о чим бешедуєм и двасто на годзину, ша цо ше случовало видзели и сами, я ту лєм помагам – здогаднул ше Ференц.

Од числених дожицох и тераз памета кед ше конь одорвал контроли и просто до теметова предлужел, хтори бул блїзко. Нєодлуга ше врацел, розуми ше, зоз сулками и вожачом. Памета и же на обегованьох у Бечею, од пейцох братох, власних, штирме ше обеговали и троме з нїх завжали перши три места. Таке, розумлїве, анї нє мож забуц.

КОНЯРСТВО СПОРТ ЗА ШИЦКИХ

– Наймладши вожач сулкох, тераз нєдавно, мал лєм петнац роки, а добри бул, аж на то. Найстарши, мой бачи Иштван зоз Чантавиру, то там нормалне. Як добри дзень.  Гонєл коня у сулкох и кед мал 86 роки. Дєпловки му за руки були завязани, та очиглядне же яка то любов. З другима словами, то спорт за шицких хтори любя конї, без огляду на роки – гварел Ференц.

Твердзи же шора муши буц, и дисциплини, зна ше чийо слово остатнє, кого ше слуха. Нє лєм у спортским ко-нярстве, алє и у каждим другим спорту би то требало буц так. Барз добре кед ше и шмиху уруци там дзе му место, так же нє важни лєм адреналин, алє и душа хтора рошнє од щесца. Кед слово о обегованьох у слукох, ужива  у тим дринґу, кельо то лєм мож.

Сиґурно же важне и друженє  после обегованьох, на хторих ше тоту окремну и вше ридшу файту людзох стрета. Вони до конца полни радосци, бо хто люби конї, люби и людзох. З другого боку, почитованє заслужи хто заслужи.

– Медзи иншим, шицки ше намагаме тримац ше шора, нє шме ше случиц нїч нєдобре, нїхто нє шме буц, нє дай, Боже, покалїчени, анї конь, анї чловек – надпомнул Ференц.

ЗА КОНЬМИ – ВШАДЗИ ДЗЕ ГО ВОЛАЮ

Ференцови нє чежко пойсц вшадзи дзе го волаю. Од Орому и цалей Мадярскей, та по Баймок, Бечей, Србобран… Алє, як гварел, нїкому нє бере за зле, же лєм од керестурских конярох достал писане подзекованє за його роботу под полним меном и презвиском, хторе, часто  наруби виповедзене.  Алє, за ньго то нє важна ствар. Як гварел –  свойо зме.

Розишли зме ше после остатнього обегованя на Лейох. Почал диждж, алє конї уж були сухи и склонєти на суґурне, вони и так ту найважнєйши. И любов котру достаню, нєсебично знаю врациц, баржей як велї з нас, гвари Ференц Бурань, коментатор числених конярских змаганьох, скорей як го його драги одведли заш дзешка…

 А дзе, зна лєм вон и конї котрим гриви од витру и дринґаня допроста стоя.

БУКЕФАЛ НАЙПОЗНАТШИ КОНЬ У ИСТОРИЇ

Познате же конї длуго були хасновани и були од велькей помоци чловекови. Були єдина „превозка”,  нєзаобиходна часц числених вождох войска, а найвецей помагали у роботи на полю. На наших польох и, вообще, менєй ше их почало хасновац од конца шейдзешатих рокох прешлого вику, односно, кед ше на нашо поля „добре прияли” трактори.

Найпознатши конь у историї бул Букефал, конь Александра Велького, єдного з найвекших вождох войска у историї. Букефала у Тесалиї купел Филип Македонски, оцец Алаксандра Велького, теди за вельо пенєжи (13 таланти), прето же го нїхто нє могол шедлац, яки бул вельки, нєпослухни и дзиви. И кед уж сцел одустац од тарґу, теди млади Александар, хтори мал лєм 12 роки гварел же го вон шме и може шедлац. Удало му ше го припитомиц и од теди бул обовязна часц Александровей воєней опреми на числених боїскох.

Од других познатих коньох спомнєме: Ариона – Хераклов конь, Инцитатуса – конь императора Калиґули, Ламрия – конь краля Артура, Маренґа – Наполеонов конь, як и Илчия – конь Винетуа и Шарца – конь Кралєвича Марка. Єден з найпознатших и найшвидших у историї бул конь з меном Секретар.

36 leji

(Visited 41 times, 1 visits today)