Закарпатє у сучасней України

автор пририхтал микола шанта 17. октобер 2017
seminarija

Жаданє русинского/українского жительства дакедишнєй Покарпатскей Руси же би жили вєдно зоз своїм народом з другого боку Карпатох у єдней заєднїцкей держави було нєпреривно присутне и у зависносци од историйних обставинох, було моцнєйше або слабше.

На тей драги зєдиньованя, през историю препреченє були вельки сили,Мадярске кральовство, Австрийске царство, Чехословацка република, Гортийова Мадярска, СССР. Вони на териториї Горнїци нєпреривно запровадзовали свойо державни интереси хтори, якош вше уключовали и асимилацию Русинох як найчисленшого жительства того реґиону до свойого корпусу.

Приход Совєтского войска до Закарпатя вєшенї 1944. року векшина русинского жительства доживйовала як ошлєбодзенє. Насампредз пре вельки репресиї мадярских власцох остатнїх рокох. Закарпатє швидко було совєтизоване, а комунистична партия орґанизовала конґрес Народних комитетох Закарпатскей України 26. новембра 1944. року у Мукачеве, хтори ше опредзелєл за зєдиньованє Закарпатя зоз СССР. У юнию 1945. року, медзи Чехословацку и СССР заключени условия о виходзеню Закарпатя зоз составу Чехословацкей и приключованю до України.

Закарпатске жительство було барз активне у збераню подписох за присоєдинє зоз Україну, бо велї з нїх то чувствовали як витворйованє вецейвиковного сна же би у рамикох єдней держави жили цо вецей русинского, руснацкого, угрорусинкого, односно українского народу. Слизи радосци пре зєдиньованє зоз Україну пошвидко заменєли слизи смутку и болю.

КОЛЕКТИВИЗАЦИЯ И ЛИКВИДОВАНЄ ГРЕКОКАТОЛЇЦКЕЙ ЦЕРКВИ

Нова совєтска, московска власц у перших рокох запровадзела национализацию подприємствох, а од 1945. до 1950. року окончена колективизация валалских маєткох. Уведзена совєтизация до школскей програми и основани Ужгородски державни универзитет. Грекокатолїцка церква забранєна и нови режим ю 1949. року ликвидовал. Совєтизация Закарпатя подрозумйовала и масовни репресиї процив Мадярох, Нємцох и Українцох, цо приведло до емиґрованя єдней часци Мадярох, Словакох и Єврейох до своїх матичних жемох. У истим чаше запровадзовало ше орґанизоване пресельованє старобивательох Закарпатя до восточних обласцох України и на сивер до Сибиру, а до Закарпатскей реґиї приходзели фаховци зоз других републикох, док домашнї фаховци посилани звонка гранїцох Закарпатя и України, до републикох велького Совєтского Союзу. До реґиї присельовани Руси и рускобешедни вояки, сотруднїки державних институцийох, партийни и совєтски чиновнїки, службенїки, шицко з цильом деетнификациї и русификациї месного жительства. Найвекши погроми у тим периодзе хтори Москва зробела над русинским/українским жительством були утаргованє грекокатолїцкей церкви и насилна православизация народу, под паролу врацаня на стару виру, а у своєй сущносци то була атеизация грекокатолїкох. Деетнификация народу, менянє етнїчней слики реґиону робене и зоз акцию Висла и з другима методами однародзованя и розсельованя, шицко зоз цильом русификациї реґиону. Хто ше одуперал тим процесом бул забити або вигнати. Єден з нїх и владика Теодор Ромжа.

АСИМИЛАЦИЯ УКРАЇНСКОГО НАРОДУ ПРЕЗ ИСТОРИЮ

teodor romzaПре нєдостаток правей державносци и пре нєзакончени процес националного освидомйованя вельочислени українски народ зоз рижнима процесами политичного дзелєня и роздробйованя з боку околних державох, на Українцох, Малорусох, Русинох, Малополякох, Лемкох, резултовало зоз нєприроднима политичнима гранїцами медзи тима державами и Україну, так же вельке число українского жительства русификоване, мадяризоване, полонизоване, румунизоване и бохемизоване.

Ниа, илустрация кельо українски народ коштала племенска розєдинєносц, надрилєне историйне забуванє з боку колонизаторох, политичне русинство.

У периодзе од розпадованя Русийского царства, та по 1991. рок кед преглашена нєзависна Україна, українски народ страцел шлїдуюци етнїчни териториї и жительство на нїх. Юг Буковини и Мараморщина нєшка ше интензивно асимилую у Руминиї. На Лемковини процес асимилациї и денационализациї з боку Польскей и Словацкей, скоро закончени. През рижни историйни процеси, а у началє зоз асимилацию, Польскей припадли Ряшивщина, Надсяня и Холмщина, а Билорусиї Берестейщина. Под Москву остали по нєшка скоро до конца русификовани восточни и сиверовосточни українски жеми Кубань, Воронєщина, Билогородщина и Курщина. Процес денационализациї и асимилациї Українцох, виразно дзиви и нємилосердни бул и на историйних русинских жемох у Потисю хторе нєшка творя сиверновосточну Мадярску. Жеми Бихарщини, Нира, Солноцка, Соболчска, Сатмарскей, Боршодскей, Земплинскей и Абадуйскей жупаниї до конца змадяризовани ище на початку дзеветнастого и початком двацетого вику. Цале стороче пред розпадом Австро-Угорскей монархиї у Потисю, од югу Бихарщини (Доброчинщини) до Карпатского ареала, ширел ше мадярски етноцид, тирвало политичне русинство хторе закончене зоз тоталну асимилацию. Обрацаме увагу на официйну мадярску демоґрафску статистику. Податки мадярского етноґрафа А. Палади-Ковача початком другей половки прешлого столїтия у Потисю ище жило приблїжно коло 50 до 60 тисячи Русинох. Спрам податкох першого мадярского попису жительства зоз 1869. року, як пошлїдок мадяризациї численосц Русинох у Мадярскей зменшала ше на 26 тисячи. Шлїдзи попис зоз 1880. року по хторим у Потисю було лєм 6500 Русинох, а вец 1930. припадносц Русин ше вецей анї нє хаснує. З тим закончени процес мадяризациї русинского жительства у Потисю. Нєшка як шлїд тому жительству остали грекокатолїцки церкви розруцани по цалей сиверо-восточней Мадярскей и антрополоґийни прикмети локалного жительства характеристични за русинско/українске жительство. Так и пред розпадованьом Австро-Угорскей историйне подручє Русинох було уж зужене на нєшкайшу українско-мадярску гранїцу.

Русинске жительство ше у Румуниї од 1945. до 1977. року зменшало зоз єдного милиона на 55 тисячи. У Пряшовщини ше од часу Другей шветовей войни, та по 1980. рок число Русинох/Українцох зменшало зоз 400 тисячи на 109 тисячи, же би по попису 1991. року их було 30 700, при чому, влада Словацкей дала подзелїц тот корпус на Русинох и Українцох.

Свидомо запровадзена асимилация у Польскей и Русиї досцигує астрономски числа. Треба надпомнуц же лєм медзи 1944. и 1947. роком Польска депортовала коло 500 000 Українцох (Руснакох, Лемкох) до СССР и ище 150 000 депортоване по цалей заходней Польскей. Под час депортациї даскельо дзешатки тисячи Русинох/Українцох позабивали каребни польски єдинки.

Вельки Голодомор 1932-33. року однєсол од 7 до 10 милиони Українцох. Демоґрафи вираховали же кед би нє було Голодомору, кед би на простор Русиї нє були депортовани милиони українских фамелийох и кед би ше у українских жемох нє запровадзовала асимилация, нєшка би Україна мала коло 90 милиони жительох, а так их ма 38 милиони.

Шицке тото одберанє територийох без преседану и вельки утрати у жительству виволани зоз нємилосерднима асимилациями сушедних народох и державох над Русинами/Українцами. То драга цена хтору Україна плацела и ище и нєшка плаци за длугорочну нєдержавносц и историйну нєсвидомосц.

ДЗЕ ТУ МИ?

Дзе у цалей тей приповедки ми, Руснаци Сербиї? Яке ми треба же бизме мали одношенє ґу України, ґу Закарпатю, и ґу русинскому питаню? Одвит нє лєгко дац и за яки ґод ше опредзелїме, познаваюци обставини у нас по тим питаню, будзе тих цо им ше опредзелєнє нє попачи. Операюци ше на становиска наших найученших и найкреативнєйших людзох, насампредз на становиска Гавриїла Костельника (статя Чом сом постал Українєц), Миколи Кочиша (його линґвистична политика приблїжованя руского язику ґу українскому), Михайла Ковача (становиска винєшени у кнїжки Дияспора), академика Юлияна Тамаша (його науково роботи и розправи позберани до кнїжки Складанє идентитетох), професора Янка Рамача (науково роботи у кнїжки На крижней драги), поети Михала Рамача (Чукундїдов ошмих и Повист о Данилови и Феркови и Ґаброви) и велїх других, приходзи ше до заключеня же бизме як заєднїца требали будовац цо моцнєйши вязи зоз културнима и политичнима институциями, манифестациями, литературу и народом Закарпатя и Галичини. А Україна би ше, конєчно, як нєзависна держава требала опредзелїц ґу нам як ґу найстаршей своєй дияспори вельо активнєйше як потераз, а почитуюци нашо специфики хтори створени през историю. У процивним, без того ясного операня на матичну державу, предлужи ше пошвидшана асимилация, та у нашей заєднїци, о 20-30 роки, нє будзе тих цо буду у нагоди опредзельовац ше за политични и културолоґийни напрям ґу України, чи од України.

Основа за вибудову того материялу кнїжки „Закарпатска Украна”, зборнїк наукових роботох хтори пририхтал проф. др Євгений Пащенко.

ТЕОДОР РОМЖА

Народзени є у українским валалє Великий Бичкив, 14. априла 1911. року. Бул грекокатолїк. Теолоґию студирал у Риме, дзе є на Крачун 1936. року пошвецени за паноца. Як одслужел войско, бул поставени за священїка у даскелїх парохийох у Карпатским ареалу, а вец є поставени за професора филозофиї у Епархийней семинариї у Ужгородзе 1939. року. Кед мал 33 роки бул поставени за администратора епархиї у Мукачеве. Под час свойого владического служеня охраньовал вирних од Совєтскей аґресиї и пририхтовал их за преганяня хтори маю присц. Служел своїм вирним з полним шерцом, з чим доставал любов и довириє своїх вирних. Його активносци барз гнївали комунистох хтори глєдали нагоду забиц младого и харизматичного владику. Нагоду за забойство препознали у новембру 1947. року кед владика после намесценого нєщесца отровани у шпиталю.

Теодора Ромжу за блаженого преглашел папа Йоан Павло II, 27. юния 2001. року як мученїка вири. Нєшка Духовна академия у Ужгородзе зоз хторей пришли нашо остатнї двоме священїки, ноши мено владики Теодора Ромжи.

(Опатрене 90 раз, нєшка 1)