Совисц

автор Кристиян Сопка 20. октобер 2017

– Нє оглядай ше. Нє пать на нїх. Главу долу, нїжей. Вони патра на це, шмею ше – гуторела себе Ела. – Указую на це зоз пальцом. Нє пать на нїх.

У тей хвильки авто прешол по улїчки и барз гласно гурчал. Шицки пешаки ше обрацали за нїм, та и Ела. Нє прето же сцела, алє так, инстинктивно. Тото огляданє тирвало хвильку, цалком досц же би попри авта видзела и даскельо твари случайних преходнїкох.

– Патра на мнє, їх погляд указує зоз пальцом на мнє, то ище горше. Прецо нє указую зоз пальцом на мнє, менєй би болєло?! – предлужела вона у своїх думкох. – Угел, ту угел, ту скруцим. Там мала улїчка, нєт людзох.

За тим углом, правда, мала улїчка, алє праве нєшка отворени локал, кафич. Понеже перши дзень, цени полу менши. Як то людзе любя влєце, шицки шедза вонка, опрез локалу. Ела, нєзнаюци тото, шмело и зоз надїю вошла до тей улїчки.

– НЄЄЄ!!! Цо то?! Одкаль ту тельо людзох? – Елово думки поставяли питаня сами себе. Помали крачала коло краю же би була цо далєй од тих осудзовацих очох, хтори у Еловей глави випатрали як гладни очи вовкох.

– Далєй, далєй, крачай, лєм крачай – нєпреривно себе повторйовала.

Уж нє знала чи то лєм єй думки, чи гутори наглас, чи єй дахто з боку гутори. Каменьча на жеми хтори попод ню преходзели були дакеди ясни, дакеди мутни.

– Ище дакус и там сом. И вец, вец…. Вец цо? – ту єй думки ставаю. Празне. – Там шедза страшни людзе хтори знаю цо сом зробела. Тоти, тоти ту, коло мнє, нє знаю, а випатраю як судийове страшного суду. Цо же гевти буду.

Таки думки ю приведли до критичней точки дзе ше у каждей хвильки могла розйойчац. Моцно зарила зуби верхнєй видлїци до дольнєй ґамби. Очи єй постали барз блїщаци, слизи ше питаю вонка. У глави нукашнї прицисок тлуче уха у ритму шерца.

– Ту сом. Видзим го уж, ту є, то тот будинок – драма у глави ше предлужує. – Нєт их вельо, добре. Цо то там нука? Озда нє?! Виходза вонка.

Векше число студентох виходзи вонка зоз факултету. Шмею ше, дискутую о преподаваню, алє нїхто нє обраца увагу на дзивку зоз спущену главу. Ела од шицких своїх думкох нє чула анї слово цо гуторели.

– То о мнє бешедую, сиґурно. Мали годзину, та им професор гуторел. Уж шицки професоре знаю – була сиґурна до того Ела.

Вошла на дзвери дзе було ище даскельо особи хтори, по Еловим думаню, лєм ю чекаю. Вишла по ґарадичох горе. Нашла канцеларию. Удихла глїбоко, кельо ґод могла до плюцох набрац. Задуркала на дзвери. Вошла кед чула глас за хтори нє була сиґурна чи приходзи споза дзверох, чи зоз єй глави.

– Цо ми ту маме? – саркастично ше питал професор у штредку.

Професор хтори шедзел помедзи професором и професорку бул Елов предметни наставнїк. По справованю, очиглядно, бул там авторитет.

– Ти значи тота цо спреведа? – професорка ше пита зоз подшмихом. – Думала ши же од нас скриєш нєдопущени средства? Таблїчка зоз формулами.

Професорка дзвигла папер и указала шицким присутним. Професоре ше зашмеяли и боком попатрели на Елу.

– И то шицки трицец осем формули – озвал ше професор зоз краю.

– Прецо ци то требало? – професор у штредку ше питал баржей зоз звикнуца як зоз интересованя.

– Нє знам – Ела ище вше зоз спущену главу цихо одвитує.

– Знала ши же ше нє шме. Ми це пробуєме научиц, а ти нам так – предлужел професор. – То безобразно. Цо ши думала?

– Га, я… Я лєм сцела мац же бим ше здогадла даєдних формулох. Даєдни барз длугоки и, и… Алє задаток я робела, шицко, сама – пробовала обяшнїц.

– ГАГАГАГА – шмеяли ше професоре.

– Нє идзе то так. Ти нас сцела спреведнуц. То бул колоквиюм, нєт повторйованя. Нарок будзеш слухац ознова, та увидзиш – пресудзел професор у штредку, гевти двойо ше зложели.

Ситуация ясна, Ела спреведала. Виновата є.

Ела ше дакус змирела. Вишла вонка. Знала же так будзе, так ше вше ришує таку ситуацию. Єй думки були на єй роботи. На тим же менаджерка будзе нагнївана, як и звичайно, и же останє длужей робиц, бо єст вельо роботи. О даскельо днї будзе колоквиюм зоз другого предмета, нє годна учиц. Штудирала яки опциї ма.

Задумана, яка була, нє збачела колеґу, хтори вошол ґу тим професором накадзи вона вишла и завар дзвери за собу. Тот студент зоз ошмихом и лєгко вошол до просториї. Поздравкал и гварел основни податки о себе и о фирми свойого оца.

– Я пришол побешедовац о вашим предмету, пан професор… – гварел тот цо вошол.

– Добре, алє ти нє бул анї на єдним преподаваню, анї на єдним колоквиюму. Прецо же ши пришол? – питал ше професор хтори шедзел у штредку и о чиїм предмету ше бешедовало.

– Знам, алє розумце ме, я вельо помагам оцови и мам обовязки и таке – зоз шмихом виповед. Його погляд випитовал професорох чи розумя цо наисце сцел повесц. – Ниа, ту, оцец вам послал єдну коверту – винял коверту и дал ю професорови.

– А будзе и за вас два менши – винял ище два коверти хтори були по випатрунку цалком исти як и тота перша и дал их професорови и професорки з боку.

Даскельо хвильки цихосц.

– И цо тераз? – питал ше професор цо перши достал коверту.

– Нїч. Видзиме ше на уписованю оценох. Довидзеня – без понагляня и зоз благим ошмихом вишол през дзвери будуци инженєр.

– Порадзене – задовольно гварел професор.

(Опатрене 44 раз, нєшка 1)