DSC_0122

– Барз важне читац кнїжки. Поготов уметнїцку прозу. Ви мушице читац тото цо вам ту предкладаме. МУШИЦЕ!!! – толковала якашик писателька, чи уж хто.

– Охаб ме на мире – гварел сом у себе.

– Нїхто нє сце читац тото цо ти пишеш – и тоту думку сом вигварел лєм у своєй глави.

За свойо тринац роки, кельо сом теди мал, нє чул сом векшу глупосц як того дня у школи, кед нас заварли до єдальнї и нагнали слухац. Пре цошка, шицким занятим у школи було важне най ми там будземе, та аж и нини цо порая, стражарели на дзверох най дахто нє видзе.

Оглядал сом ше коло себе, як цо ше и шицки други оглядали, глєдаюци дацо за „убиванє” часу. На хвильки нас лапали шмихоти кед ше тота авторка занєсла у своїм толкованю. Шмеяли зме ше зявеню хторе ше руца з бока набок, маха зоз руками и дава вельку увагу словом хтори нє розумиме.

– Ви ище млади, алє єдного дня похопице мойо слова и будзе вам жаль же сце ме так скромно дочекали.

Почал вельки аплауз. Почали наставнїци, приключели ше школяре, нє зоз дзеку кляпкали, хто нє кляпка, патрели на ньго боком.

– Тераз кед моя кнїжка постала и лектира, литература будзе на цалком новим уровню. Тота кнїжка, по моїм скромним думаню, и по думаню велїх критичарох, найлєпше цо литература може дац.

Мушели зме ище раз кляпкац.

– Прецо нас так муча?

Питал сом ше поцихи тому истому пайташови, док зме, нїби, кляпкали.

– Нє знам. Нїґда сом нє любел читац, алє после того тераз – нїґда анї нє будзем.

– Думам же нїхто, нїґда, нїч, нє будзе читац после того тераз.

Кнїжка тей авторки була забута чим зме удихли швижи воздух хтори ше находзи на терену за фодбал. Медзитим, дябол нїґда нє шпи, и тота тема ше мушела врациц на дньови шор такой на шлїдуюцей годзини. Наставнїца нам наказала же ше МУШИ пречитац лектиру и грожела зоз єдинками тим цо нє пречитаю.

Упрекосц. Барз моцне зявенє при людзох. Шицки пайташе почали упрекосциц так же нє читали лектири, та и мнє таке пришло на розум. Медзитим, цошка инше превагло.

– То нє може буц найлєпше цо постої. Нє можлїве же од шицких писательох, нобеловцох, академикох у швеце цала литература завиши од тей еґоїстичней подоби цо „дириґовала” у єдальнї.

Так рушело мойо глєданє „лєпшого од найлєпшого”. Кед нє знаш цо глєдаш, анї чи постої тото цо глєдаш, чежко почац глєдац. Перша кнїжка до хторей сом положел шицки свойо надїї, прицагла ме пре свойо рамики. Косц глави и пепеляра зоз загашенима циґаретлами. Аґата Кристи – писало на рамикох. Наслов ма два слова, єдно нє знам цо значи, а друге „Циянид”, моцни отров.

– Тото муши буц дацо добре. И страшне, алє вредзи пробовац – думал сом.

Мистериї, забойства, драми, правя по теди нєпознати чувства у мнє. Так шицко почало. Кнїжка за кнїжку, автор за автором, после вецей рокох читаня романох, по шлєбодним вибору, заинтересовала ме филозофия.

– Ище читаш кнїжки? – питал ми ше пайташ раз.

– Гей. Читам Ничеа „Так гуторел Заратустра”. Нєзвичайна кнїжка, барз ме нєсподзивал способ на хтори пише и роздумує  – одвитовал сом.

– Кнїжка як кнїжка. Нє можем я таке читац. Мнє то шицко єднак допите.

Теди сом почувствовал правдиву моц кнїжкох. Я бул занєшени зоз филозофию и зоз розличнима поглядами на швет, а вон остал на тим уровню упрекосценя.

Кеди же вон стварно надумал же нїґда нє будзе читац? Чи можлїве же и кнїжка тей давно забутей писательки дацо вредзи? Чи нам сцели добре кед нас наганяли тото читац?

Поглєдал сом тоту кнїжку и почал читац зоз „другима очми”, искуснєйши и начитанши. Тераз ми ище менєй було ясне прецо шицки теди так хвалєли тоту авторку. Читаюци тото почал сом чувствовац як ми ше жалудкова квашнїна дзвига у гарлє, корча пальци на рукох и дзвигаю власи на глави. Пре здравствени причини престал сом читац после двох бокох.

(Опатрене 88 раз, нєшка 1)