Етнїчни ґрупи – Гуцули

автор Пририхтал: Микола ШАНТА 21. новембер 2017
30-31 Rusini gorstaci Guculi-frafika kraj 19

Кажди вельочислени народ ма знука себе рижни етнїчни ґрупи. Вони резултат историйних процесох хтори условени зоз природно-ґеоґрафскима условиями, медзиетнїцкима контактами и миґрацийнима процесами. Окремносц тих етнїцких ґрупох спатра ше у материялней култури, ґаздовствe, у фамелийним живоце, обрядней култури, у язику и фолклору.

Етноґрафична зона (реґия) ше толкує як историйно-културнa, линґвистичнa и административно-ґеоґрафска часц етнїчней териториї у чиїм ше жительстве у историйним паметаню манифестує реґионална солидарносц, економска (ґаздовска) окремносц, як и културна окремност хтору препознаваме у каждодньовим живоце. На тей основи у України ше препознава шлїдуюци етноґрафични зони: Слобожанщина, Донєчина, Волинь, Надднїпровщина, Юг України, Сиверщина, Полтавщина, Полисся, Подиля, Прикарпатє и Закарпатє. Етноґрафични зони маю зложени нукашнї мозаїк. У їх составе єст субетноси, етноґрафични ґрупи, етноґрафски райони и етноґрафски округи.

Як приклад етноґрафичней зони зоз зложеним мозаїком, може послужиц Закарпатє за хторе характеристична рижнородносц жительства. Ту жию Українци (Русини), Мадяре, Румунє, Нємци, Словаци, Євреє, Роми и други у нєвельких ґрупох. Знука українского корпусу маме рижнородне жительство – Гуцули, Бойки, Лемки, Долиняни и числени етноґрафични райони. Така ситуация за Закарпатє характеристична од стреднього вику.

У народним фолклору, у коломийкох, одсликує ше тота етноґрафична розличносц и прецизносц кого ше по чим препознава. Наприклад: Породила нiмца вiвца, а жида – кобила, / А русина ниборака – мати чорнобрива. / Ой нема дi добра в горах та видав не буде, / Доки них по нiмцеви заважати буде./ Ой пиду я ти й на шваби, як се шваби мают / А шваби лиш по вечери та й спати лiгают… / А мадяри, то злi люди, лиш бють та карают / Нашi люди не привикли, уд того вмирают. Або: Iшов гуцул понад Тису i берег зарвався, / А гуцулка руку ламе: Кептар не застався. / Ой гуцуле, гуцулоньку, поганая вiра! / Твоя жiнка у середу солонину їла. / Ой, брешеш ти, долиняку, твоя iще гiрша, / Твоя їла у пятницю, а пятнїця вiрша.

Тоти етноґрафични розличносци препознава ше и нєшка, з тим же ше локално Українци (Русини) идентификую зоз закарпатску зону, вони манифестую реґионалну солидарносц, наволуюци ше Закарпатцами. Кед ше за Нємцох, Єврейох, Ромох, Словацох, Русох або Мадярох пове же су карпатянє, вони то доживюю як українизацию и одупераю ше тому. То значи же Закарпатски Українци (Русини), хторих по попису од 2001. року було 82 одсто, доминантне жительство Закарпатя и воно ма главну улогу у державотворних процесох, у социялним, политичним и културним живоце краю.

ХТО ГУЦУЛИ?

По своїм ступню нукашнєй интеґрациї и самоидентификациї, Гуцулох ше учишлює до заєднїцох хтори ше у етнолоґиї наволую субетнос. Субетнос то нукашня териториялна часц етноса хтора ше розликує у одредзеней каждодньовей културней спецификациї зоз самоназву, видвоююци ше од окруженя по основи комплементарносци, локалней и вкупней етнїчней свидомосци. Визначни етнолоґ, др Михайло Тиводар, професор Ужгородского универзитету, до субетносох українского етноса начишюує кубанских козакох, Гуцулох и войводянских Русинох. Шицки ше вони формовали як резултат заєднїцтва рижних факторох. У Карпатох лєм Гуцули маю прикмети хтори характеристични за субетнос.

Походзенє Гуцулох до конца у науки нє дефиноване. Даєдни их учишлюю до слaвянизованих романских Влахох, други до слaвянизованого турецкого племена Узи, треци до слaвянизованих Ґотох, штварти до слaвянизованих Дачанох. Линґвиста Б. Кобилянски маю становиско же Гуцули походза од староруского племена Улич и часточно од Тиверцох хтори ше под прициском номадох преселєли на висоти Карпатох.

На основи антрополоґийних, археолоґийних и етнолоґийних материялох В. Дяченко пришол до заключеня же Гуцули блїзки Українцом цо жию медзи риками Прут и Днєстер, же маю блїзкосци зоз старобивателями Балкана и Кавказа, уключуюци одредзени илитотракийни и индоирански елементи. Познєйше прецизовал же Гуцули найвироятнєйше потомки часци староруского жительства хторе ше формовало углавним од Тиверо-Уличох и Билих Горватох, зоз другима елементами восточнославянских ґрупацийох. Праве тота вяза зоз Билима Горватами и другима восточнославянскима ґрупациями, у глїбини историї, Гуцулох и Русинох-Лемкох, та з тим и нас Русинох Войводини приблїжує як братски народи, бо походза з истого кореня.

Традицийну културу Гуцулох характеризую: окремни модел ґаздованя у хторим главна дїялносц статкарство по брегох, углавним овчарство як и окремни тип населєня дзе маєтки порозтресани по подножю брегох. Тоти маєтки волаю ґражди. Тот тип населєня, способ живота, облєканя, мож видзиц на филму Цинї забутих предкох (Тiнi забутих предкiв), хтори по роману Михайла Коцюбинского екранизовал Сергiй Параджанов.

Гуцули сами себе наволую з тим меном. Буц Гуцул, за нїх значи народзиц ше у брегох, значи же му мац Гуцулка, же ше зоз Гуцулку треба оженїц, або за Гуцула одац, треба бешедовац по гуцулски, облєкац ше и робиц як Гуцул, мац хижу у лєше, тримац овци и кози, продуковац сир и масло… Кед ше нєшка путує по Закарпатю, коло драгох часто стретаме людзох цо предаваю предмети, прикраски, виробени з древа. То найчастейше Гуцули робя.

30-31 hlopi z valalu Jasinj 1920

ГУЦУЛЩИНА

Гуцулщина як територия залапя южни часци Надвирнянского, Косивского и цали Верховински райони Ивано-франкивскей обласци, южни часци Вижинцкого района, Потильских район, Чернївецки и Рахивски район Закарпатскей обласци.

Територия Гуцулщини нїґда нє була даяка окремна териториялна и администартивна политична єдинка. Територия Галицкей Гуцулщини од 14. по 18. вик була у составе Галицкей жеми Русийского войводства у Польскей, а после дзелєня Польскей териториї подпадла под Австро-Угорску, 1772. року. После роспаду Австо-Угорскей монархиї, 1919. року, галицка Гуцулщина ше нашла под Польску, а после Другей шветовей войни у составе Совєтского союзу. Южна Буковина, шейдзешатих рокох 14. столития вошла до составу Молдавского князовства и теди була позната як Буковина, або Шипиньска жем. Року 1774. буковинска Гуцулщина ше нашла у составе Австриї, а после єй розпадованя у составе Румуниї, после Другей шветовей войни у составе Чернигивскей обласци України, односно Совєтского союзу. Закарпатска часц Гуцулщини од 15. вику була часц Мараморшского комитату Угорского кральовства, од 1711. часц Австриї, а од 1867. року Австро-Угорскей, од 1919. у составе Чехословацкей, а после Другей шветовей войни у Закарпатскей обласци Совєтского союзу. Праве тоти розлични уплїви пануюцих державох под хторима жили Гуцули и медзи нїма створели розлики хтори их дзеля на буковинских, галицких и закарпатских Гуцулох.

Поверхносц закарпатскей часци Гуцулщини у України виноши коло 1900 квадратни километри и у подполносци залапя Рахивски район. Закарпатскей часци Гуцулщини треба доложиц и українски и етномишани валали у долїнох рики Рускове, Вишове и лїви побрежя рики Тиси. Найвекши валали румунскей часци Гуцулщини то Рус Поляни, Кривий, Красна, Вишевска долїна, Бистрий, Луг, Велїкий Вичкив, Русково и други. Гуцули горнєй часци Тиси аж анї нє тримали жительох валалох румунскей Гуцульщини за Гуцулох, алє их тримали за Долинянох и поспердно их наволовали же су гайнали бо у своїм облєчиве хасновали петеки (часци облєчива), за нїх гуторели же иду за заробком, а вец ше забавяю, троша заробене – гайную. Алє, таке толкованє поняца гайнал нє до конца одкрива пежоративне значенє. За Гуцулох Рахивского району понїжуюци термин гайнал означує – брудни, подли, гевтот цо траци час у польопривредни або гайнує. Закарпатски Гуцули з тим меном наволовали шицких польопривреднїкох, а окреме гевтих цо гуторели „пуп”, (паноцец), „вул”, (вол), „вуз” (воз, коч), „кун”(конь)…

За Гуцулох Рахивщини характеристична окремносц їх материялней и духовней култури. У народней архитектури препознатлїве оградзованє маєтку зоз гобльованих або пилєних дескох. Нєвельки простор медзи десками пополньовани зоз моховину, а мури у обисцу умивали з часу на час. Уж на початку 20. столития мури почали премасцовац зоз глїну и билїц их. Характеристика їх обисца и тота же на рижни вишалки на мурох обисца вишаю тепихи и пестре облєчиво.

НЄТ ЛИСИХ ГУЦУЛОХ

Кед ше описує закарпатских Гуцулох, гутори ше же вони маю моцни цела, плєцати су, и красни. Ище „под густима обервами у очох, блїщи огень”. Власи и очи им цми: 83,3% хлопох и 67,7% жени, цмовласи, а лєм 23% блядовласи. Интересантне знац же нєт лисих Гуцулох. Им власи нє опадую. Гуцулски жени наисце припадаю красшому полу. Твари им били, фиґура складна. Вше су нашмеяни, як гевти цо свидоми своєй краси.

Основа за вибудову того материялу кнїжка „Закарпатска Україна”, зборнїк роботох хтори пририхтал проф. др Євгений Пащенко.

(Опатрене 5 раз, нєшка 1)