fbpx

Валал то лїк

автор мзг 29. юлий 2018

У Руским Керестуре концом юния, зишли ше дакедишнї школяре, хтори пред 60 роками закончели основну школу, а з нїма була аж и їх оддзелєнски старшина наставнїца Мария Чакан. З тей нагоди, побешедовали зме з ню о єй роботним вику, о тим як то буц длужей у пензиї як робиц, алє и цо ю цагало врациц ше назад на валал.

Гоч Мария на єшень наполнї 85 роки, паметанє ю одлично служи и нє проблем єй начишлїц шицки роки кеди ше єй случело дацо значне, та и тото же учительску школу закончела 1951. року у Суботици, цо у тедишнї час була права ридкосц.

– З моєй класи, з Руского Керестура, зме пошли три. Ми теди перши пошли на школованє на страну и ґенерация пред нами, у хторей була и перша дохторка, фармацеутка, инженєр, архитекта.., а по тамаль було лєм учительох, паноцох и подаєден адвокат. Пришло обовязне основне школованє, та була потреба и за учителями. У юнию зме матуровали, а у септембру зме уж почали робиц. Достала сом трецу класу, а теди сом мала лєм 18 роки. У класи було вецей як 30 школярох, а таки оддзелєня було три – здогадує ше Чаканова и додава же потим закончела и Висшу педаґоґийну школу у Новим Садзе, сербско-горватски з русийским язиком, та предлужела робиц у керестурскей Школи, алє як наставнїца.

– Попри сербско-горватского, викладала сом и мацерински язик, гоч сом нє мала диплому, алє нас на курсох оспособйовал познати Гавриїл Надь, хтори бул барз добри професор. През лєто нам тримал озбильни годзини з мацеринского язика и то бул наш фундамент, а перша ґраматика хтору зме хасновали була ище ґраматика Гавриїла Костельника, бо нє було нїчого того цо тераз єст – визначує вона. 

СКЛАДАЛИ ПЕРШИ УЧЕБНЇКИ ПО РУСКИ

И Марийов супруг Евґений, познати лектор нашей установи „Руске слово”, робел у керестурскей Школи, покля нє одлучели преселїц ше до Нового Саду.

– Йовґен у Керестуре викладал русийски, а вец тот язик утаргли, пре политични причини, и уведли нємецки. Бул барз розчаровани. Вец му дали най виклада мацерински, а о даскельо роки знова уведли русийски язик. Но, виверзирал ше у мацеринским язику и барз добре познал наш язик, хтори теди ище нє бул тельо помишани з другима язиками. Пошол за лектора и добре ше знаходзел у тей, лекторскей роботи. По пензию бул у „Руским слове”.

Кед зме ше преселєли до варошу, я почала робиц у Педаґоґийним заводзе за проблеми настави на руским язику, алє сом волєла робиц з дзецми и баржей сом була вязана за наставу. Можем повесц же робота з дзецми найкрасша, алє праве кед сом научела робиц з дзецми, пошла сом зоз школи, и то ми вше було жаль – припознава наша собешеднїца.

Потим Мария прешла робиц до Заводу за учебнїки, до рускей редакциї, одкаль пошла и до пензиї, у хторей є тераз уж длужей як цо робела.

– Була потреба за учебнїками, цо нас нагнало же бизме ше почали з тим занїмац, а я ше подняла ище док зме були у Керестуре. Мой супруг гварел же би ше нє усудзел, а я ше до того лапела прето же то школяром давало можлївосци же би вежбали тото цо уча. Складала сом учебнїки, вежби, а то бим нє могла без супруговей помоци, бо я писала з руку кажду вежбу, а вон вец предурковал на машинки и виправял цо требало. Кед ше отворело Ґимназию, участвовали зме у тимох у виробку читанкох, як и мой брат Юлин Рамач, и други. Нє сцем повесц же то було идеалне, алє голєм було перша помоц. Робели зме яки нам условия були дати – толкує Чаканова, хтора до пензиї пошла скорей часу, 1983. року.

– По тедишнїм закону могол пойсц до пензиї хто сцел, бо ше младим упражньовало места. Я мала дзеку, гоч будзе и зменшана пензия, алє сом думала же кельо потрошим док робим, тельо ушпоруєм док будзем дома. Кед чловек ма векши знаня, може дац вецей од себе, алє нє треба по кажду цену занєдзбац дзеци и дом – предлужує вона.

ГОЧ КАДЗИ СКРУЦИ – РОДЗИНИ

Мария ма три дзивки, а найстарша, София, роби як лекторка у Радию Нови Сад, Мария жиє у Осєку, дзе грає на гушлї у осєцкей опери, а треца дзивка, Иринка, жиє у Италиї. Ма и шесцеро унучата, як и єдного праунука. Кед унуки одросли, Мария ше надумала врациц до валалу. Пред двома роками купела хижу у Керестуре, дзе ужива у природи, квецу, бешеди зоз своїма школярами…

– Шицко ми ту лєпше, лєм неґативне тото же кед ше похорим, будзем далєко од дзецох, а уж сом у рокох, та ми будзе требац помоц. Но, цешели ме же ми будзе хто помогнуц. Затераз вони приходза шицки ту и наисце уживаю, окреме праунучок. Ту ми цихосц, мир, природа. Кед сом ше преселєла и отворела дзвери, кед сом видзела двор и желєнїдло, то ми було як лїк, бо валал то праве тото. Вшадзи шицких познам, ту ми блїзко колеґиня, ту и мойо школяре, гоч кадзи скруцим – родзини. Вец ше чловек нє чувствує таки страцени и оцудзени. Шицки блїзки, познати. Тераз валал добри и за тих цо робя на компютерох за фирми у швеце, а можу ту бивац и дзеци им жию на шлєбоди, нє заварти у „клїтки”, як велї муша, як я то так гварим, бо нє можу побегнуц шлєбодно, нє мож их пущиц крочай од будинку, бо такой даяка опасносц. А на валалє нєт красше як кед квитнє яр, цала улїца била, вєшенї жовто-червена, а вжиме, кед попатрим гоч кадзи, шнїг били, красни, нє забрудзени… Тераз уж цали швет доступни и нє муши ше бивац у городзе же би ше дацо видзело – наглашує Мария и на концу през франту гвари: 

– Гваря же Десанка Максимович, кед була уж у пензиї и кед стретла своїх студентох у варошу, хтори єй, медзи иншим, гварели же добре випатра, потолковала же єст три часи у чловековим живоце – час младосци, узретосци и час – „добре випатраце”.

(Опатрене 138 раз, нєшка 1)