fbpx

Свойо драги будуєме сами

автор любомир дудаш 4. авґуст 2018

Тих ше дньох наполнєли дзешец роки одкеди маґистер фармацийних наукох Юлиян Фейди пошол до заслуженей пензиї. Дзешец роки пирхли як хвилька, алє єст и тельо же би ше спатрело прейдзену драгу зоз шицких бокох, радосних, веселих, боляцих, чежких и шицких котри живот наруцел, положел як спокусу, лєбо лєм припомнул о смислу нашого єства и живота вообще.

Народзени сом на самим початку 1945. року, война ище вше дубонєла анї нє так далєко, док мобилизовано оцец Емил, скравец лєбо шнайдер, виганял Нємцох дзешка по Горватскей и Словениї… Таки початок, повойнова худоба и мало того чому ше було радовац, нагадовало и дальши надосц роки – приповеда Юлин, до пред дзешец роками керестурски апатикар.

Памятки, як збуртани рибки, вше численши, множа ше, и як хмарка лєбо слунко виволую ошмих, лєбо лєм глїбши ранци на чолє:

– Такой по войни требало пойсц до Ґунарошу, Нового Орахова, збудовац нови живот у новим валалє, алє – нє дало ше.

Приповедка далєй чече вше гладше, бистрейше и яснєйше. Дїдо мой, Грубого бул процив:

– Та, яки ци то валал, анї церкву нє маю… Пристал и оцец Емил и мац Леона и остало ше у валалє и просто до школи. Школа, як права повойнова, мала нас по штерацец пецеро у класи, а зоз старших, штреднїх, та и младших, нє було то анї важне, рушело ше до школи и нїґда вецей ученє нє заставало – приповеда Юлин.

Сама фамелия и воспитанє уж теди нагадовали драгу по котрей ше руши далєй… Перше буц швичкар, порядно ходзиц до церкви, нє прето же ше муши, алє же так треба и то зоз полну виру у себе. У тих часох анї учителька себе нє верела кед написал же будзе паноцец, дабоме, док вирошнє, а настава була така же добре було и у маґарчей лавки, голєм ми нїхто нє досадзовал – здогадує ше Юлин.

ДРАГА ПЕРША

Так то и рушело, после основней ушлїдзела мала семинария у Заґребе, потим студий теолоґиї… Алє, пукло цошка и после закончених двох рокох наш будуци апатикар после совитованя зоз владиком Букатком и Сеґедийом, достал благослов напущиц Богословию и поглєдац себе другу драгу.

– Цо и робиц, кадзи рушиц… Оцец Емил препоручел фармацию, а я, поправдзе нє мал вельо знаня о тим, алє учиц сом ше нє бал. Зоз надосц страху зоз диплому школи котру, гоч є по програму класична ґимназия, рушел до Беоґраду и прияли го накеди спатрели шицки оцени, документи и дзеку будуцого студента за науку. У медзичаше сцигла хорота, теди чежка, алє ученє нє преставало, а и час за женїдбу бул, а роки и розуму мал.

– Хемию сом наисце любел и бул сом медзи найлєпшима, а гевто ше научело. Медзи професорами бул и др Йован Туцаков, наш, а шветово припознати, фаховец за лїковити рошлїни и їх хаснованє у народней и официйней медицини. Любов ґу лїковитим травом остала и по нєшка, здогадує ше маґистер Юлин. Помоц була и супруга Меланка, алє уж и народзена дзивка Терезка. Факултет закончени, драга далєй ше указовала и сама. И так до пред дзешец роками у билим мантилу, у атмосфери препознатлївих пахох апатики. Вше у служби лєбо на вислуги шицким у потреби.

ДРАГА ДРУГА

У нашей ше фамелиї и обисцу вше шпивало, а знало ше. Знал и я и цо ище важнєйше и любел сом то, озда од вше. После числених радзеньох и порадох, основани хлопски хор у церкви св. Отца Миколая, у валалє. Шпивал сом и з дзеку и роками  и док хор водзел о. Онуфрий Тико, та и роками после. Шпивала и супруга док дома нє превжала векши обовязки и тераз уж и ґу синови Тихомирови.

– Таки яки зме були теди, думам на шейдзешати роки, енерґиї превельо, розваги нїґдзе, народзена з нашого боку и „Червена ружа”. Шицко на борґ, аж и награди шпивачом, проби до рана билого, алє зме направели цошка наисце вельке, наглас себе Юлин. Нє знали зме анї сами дзе то дойдзе. Хор бул порядна обовязка и задовольство. На даскелїх, перших „Ружох” шпивал и сам.

– Чудо, ми були, алє и час. Вельо зме теди вєдно робели зоз младежу з Филїпова, Бачкого Ґрачцу, наисце вельо. Єден рок у нїх, єден у нас и тирвало то шицким на радосц и потїху. И тоту драгу музика, шпив, провадзела цали час.

ДРАГА ТРЕЦА

Кус покус, нєсвидомо у каждим случаю и почало ше и зоз частейшим и  частим хаснованьом алкоголу. Думал сом, кед же сом теди знал о тим роздумовац, же дзеци нє гладни, уча ше добре, хижа збудована, же то шицко було под контролу, алє,… Контрола, док єй и єст, вше слабша, а розум у чистих дньох, ше зоз шицку силу бори процив. Вищи. Нарату, док нє спознаш же ши скруцел зоз драги котра була добра.

– У шицким тим достац помоц, прави благослов. Як медицински роботнїк сом бул у контакту зоз рижнима фаховцами и з помоцу дохтора и дохторки Меденица, та др Ани Форґачовей и Вери Блануша пришло до спознаня же то наисце хорота зоз котру ше муши бориц зоз шицку силу. Кед уж маш потримовку, вельо, вельо лєгчейше бориц ше, а почали нас потримовац и општински структури у Кули и рушело то як тому швет. Року 2001. у валалє оформени Клуб антиалкоголичарох „Здрави живот”. Формовани и терапийни екипи фаховцох… Наисце нє мале число Керестурцох, та и з других бокох, у самим Клубу нашло моци врациц ше до звичайно нормалного живота. Найвецей з нїх закончело и претаргнуте школованє, фамелиї почали жиц як фамелиї.

Цешим ше у тим, нє мала то ствар – потвердзує Юлин, вецей за себе.

ДРАГА ШТВАРТА

– Ловар сом постал анї сам нє знам як. Перше ме покойни майстор Янко Бириня, електричар, просто нагеркал зоз заячу колбасу же бим себе доказал же знам справиц и лєпшу. Тельо-лєм, же заяца требало вибрехац и забиц на полю, зоз ловарами. Покус, и так и я постал ловар, а о тей колбаси можем приповедац днями, ище єст смаку у устох – смакує себе наш апатикар у пензиї.

Зоз добрим знаньом язикох, барз швидко постал и прекладатель и фахови водзач, теди талиянским ловаром. Почало так, цекло роками, преросло до приятельствох, та тераз уж покойни Дюзепе Клеричи зоз Линїна, нє лєм же там, о своїм трошку, одведол цалу класу керестурских штредньошколцох, алє и бул окремне поволани як почесни госц на свадзби сина Тихомира и нєвести Танї. Зоз дзецми пана Клеричия сом и тераз у контакту, таи гоч ловаре вецей нє заходза на лови до валалу.

И ТЕРАЗ УЖ НАЙКРАСША ДРАГА

Дзивка Терезка, одата Семан, предлужела фармацию, закончела и давно уж то роби. Од нєй и жеца Михала ту и унука София, тераз уж велька дзивка. Од сина Тихомира, електроинженєра, и нєвести Танї, маме, супруга и я, тройо унучата. Найстарша, Валентина на єшень почина до ґимназиї у валалє, нєодлуга за штредню школу сцигнє и Ивана, а наймладши, Иґор активни и у Доме култури и у спорту, на вецей бокох.

– Цешиме ше, так и треба, а мнє и супруги тераз остало дзекеди причувац їх обисца, кед одпутую на одпочивок, накармиц домашнї животиньки и щенята и зоз задовольством ище по хто зна хтори раз потвердзиц же  драги котри зме сцели, сами и будуєме и одредзуємє их покля ше нє зявя нови. И так доокола – закончує приповедку мр Юлиян Фейди, по дакедишнїм Костйови Солонарови, наволаним з истим назвиском.

ПОРОБЕНЕ ЦО РОКАМИ ЧЕКАЛО

– Ушорени теметов, поставена красна и комплетна ограда на ньго, мури катедралней церки  св. отца Миколая, пререзани, влага одклонєта. Потим и обити од малтеру шицки муриска, и церква достала нови, фунционални и сиґурни випатрунок. Купене озвученє, обновени електрични инсталациї и склонєти су зоз иконостасу – потолковал Юлиян Фейди.

ЗОЗ ВЛАДИЧЕСКИМ БЛАГОСЛОВОМ

– Нє дало ми мира похопююци цо шицко мож и треба поробиц,  дал сом себе обецунку и  задаток уключиц ше до роботи Церковного одбору. Тот Одбор озда и єдини по и од теди робел у предлуженим мандату, зоз владическим благословом, лєм же би шицко плановане и було зробене. И сам, кед тераз опатрим цо поробене, мушим припознац же зме поробели тото цо роками нїкому нє пошло од рук – гварел Юлиян Фейди.

(Опатрене 108 раз, нєшка 1)