fbpx

Три децениї „при мосце”

автор апм 14. авґуст 2018

„Дакеди ше здогаднєм першого дня на тим роботним месце. Було то пред 30 роками кед сом на тацну наскладала напой и рушела попонукац госцох. Руки ше ми тресли, погари лєм цо ше нє порозбивали… думала сом себе же цали по стол нє сцигню. Алє, було иншак”.

Так приповеда Ксения Рацова о новей роботи хтору починала у Вербаше, давних осемдзешатих рокох. Та заш лєм, нє могла прескочиц роки свойого дзецинства, та и теди кед ше єй фамелия з Дюрдьова преселєла до Вербасу. А дзецинство з младшу шестру Амалию памета по веселих и розбавених хвилькох.

– У Дюрдьове сом закончела основну школу 1972. року, а праве теди зме купели хижу и жем у Вербаше, понеже оцец Янко бул польопривреднїк. Мац Мария була ґаздиня, провадзела дом и нас до школи. Уписала сом ше на текстилни напрям у школи у Вербаше, а шестра ходзела до основней – памета Ксения.

А вец ше у їх фамелиї случела велька траґедия хтора шицких потрафела. Амалия под конєц осмей класи погинула у транспортним нєщесцу, и Ксения остала без своєй шестри.

Роки преходзели, после стреднєй школи, Ксения ше уписала на Филозофски факултет у Новим Садзе, на напрям руски и сербско-горватски язик. Дала даскельо испити, а понеже уж була и занята у вербаскей фабрики, дакедишнєй „Трикотажи”, нє удало ше єй ускладзиц  порядни обовязни преподаваня з роботу, та факултет занягала.

ЦЕШИ ШЕ У СВОЇХ ДЗЕЦОХ И УНУКОХ

– Одала сом ше после законченей стреднєй школи, до Дюрдьова, алє малженство ше нє указало як добре. Заєднїца зробела свойо. У малженстве 1976. року народзени мой син Мирослав, хтори оженєти зоз Ивану Олеярову и маю сина Миколу. Уж длугши час роби у Заводзе за културу Войводини. Мам и дзивку Биляну хтора жиє зо мну, а зоз малженства ма сина Йована. Вона роби у Новим Садзе – цеши ше Сена у своїх дзецох, нєвести, а окреме у своїх двох унукох, а вец предлужує бешеду о своєй роботи и шицким тим з чим ше у живоце стретала.

Понеже ше у „Трикотажи” условия роботи часто меняли, кед було барз напарто робиц, вона нє длуго роздумовала.

– Того 1988. року сом нє сцела буц раб точного часу и рижним шефом, дакеди партийного образованя у Кумровцу, дзе бул розсаднїк младих комунистох. Отворела сом карчму (бифе), и по нєшка робим у нєй. Нє мала сом вельке искуство у погосцительстве, алє сом ше знашла. Требало водзиц кнїжки, алє то нє бул проблем – приповеда наша собешеднїца, хтора памета же нєдавно, 13. юлия було точно 30 роки як отворела карчму „Код моста”.

О КАЧМАРКИ НЄ РОЗДУМОВАЛА

– Идея же бим робела у карчми пришла нєсподзивано. У нашим доме робел єден стари погосцитель, давали зме му под закуп простор. Вон ше теди нагло похорел и требало дацо зробиц з карчму, и я ше прилапела тей роботи. Часи ше зменьовали. Дакеди карчма була полна, робели велї подприємства, було пенєжи. Людзе медзи собу були пайташе и вообще нє було важне хто заплаци „туру”. Було весело, часто ше у карчми шпивало, а хлопи ту бавели и шах, картали ше – памета Сенка и гвари же аж кед пришли 90-и роки, людзе ше почали дзелїц по тим хто ши и цо ши, оставали без роботи… Фабрики препадали, велї позаверани, а вельке число людзох оставало нєзаняте, та було вельо чежше робиц и зарабяц и у карчми.

– През роботу сом стретла рижних людзох по фахох, зоз велїх местох, роботнїкох, културних, алє и пиянїци хтори ходзели од карчми по карчму и правели нєшор. И з нїма сом виходзела украй, нє достали пиц, а мала сом нагоду и побиц ше з госцом, дзепоєдних аж и вируциц прейґ ґарадичох на драгу – шмишно Сенки, хтора през живот и озда таку роботу мала шмелосци як гоч хтори хлоп.

– Од майстрох сом научела и роботи коло зогриваня, и велї други майсторски роботи, та гоч то и нє робим, знам ше поєднац з майстром, и знам добре чи робота поробена так як треба.

Велї роки прешли,  помарли и єй родичи, а як надпомина, и велї други хтори през живот запаметала, а були єй порядни госци.

– Нєшка цалком иншак,  пенєжу нєт, и нєт правила кеди єст вецей госцох, а кеди менєй – приповеда Рацова хтора пред 10–15 роками достала и нєкаждодньове понукнуце. Пришли людзе з месней заєднїци и општини и питали чи да под закуп карчму за потреби виберанкох. Теди ше догварели, и так почало сотруднїцтво хторе тирва и нєшка, а вельа часц Старого Вербасу на рижних виберанкох гласа праве там, на виборним месце у карчми „Код моста”.

ТАМ ШЕ ДАКЕДИ СХОДЗЕЛИ И „ЗАРЇ”, А ВЕЦ И „КАРПАТИ”

За Сенков бифе специфичне и тото же за тот єй простор були вязани члени дакедишнього дружтва Руснацох „Зарї”, понеже їх просториї були у сушедстве, та после порядних схадзкох одходзели праве там. А потим то були члени Дружтва „Карпати”.

– После схадзкох приходзело ше ту попиц, поприповедац. Дружели ше и Скубан, Папуґа, Лендєр, Сабо, Варґа, Чижмар и велї други, та и Владимир Ґарянски. Були то наисце прекрасни стретнуца, а и нєшка ше стретам з велїма людзми у нових просторийох „Карпатох”, хтори тиж у моїм сушедстве – предлужує Ксения, хтора ше нарок помали рихта до пензиї. Ище вше нє ма вельо шлєбодного часу, а кед го дакус и „налапа”, вец люби вишивац, геклац, печиц торти и колачи. Кед у карчми нєт нїкого, чита кнїжки.

На концу, Ксения гвари же є подзековна шицким госцом хтори роками були зоз ню и помогли ше би ше роботу отримало, же ше єй як жени, удало робиц тото цо сцела, же ше могла старац о дзецох… Мило єй же повирастали до добрих людзох.

– Поцешена сом же су на добрих животних драгох, а найбаржй ше радуєм унуком – гвари на концу наша вредна и шмела собешеднїца.

НЄ ПОБАНОВАЛА

По законченей штреднєй школи Ксения ше уписала на Филозофски факултет у Новим Садзе, а вибрала язики. Но, ускладзиц преподаваня при професорох и роботу у вербаскей „Трикотажи” нє могла. Праве теди у їх обисце остал празни простор хтори давали под закуп, и Сенка ше лапела до роботи. Трицец роки робела як самостойна погосцительна поднїмателька.

Нєшка вше частейше роздумує о дньох у пензиї.

(Опатрене 73 раз, нєшка 1)