fbpx

Живот лєм о власних моцох, знаню и схопносци

автор любомир дудаш 21. октобер 2018

Виросла як дзевяте дзецко од мацери Ирини и оца Дюру Малацкових, Гардийових, у Руским Керестуре – Ирина, Иринка Бикийова, пензионерка, народзена аж по свадзби своєй найстаршей шестри. Нєшка ище вше живи пецеро од шицких дзецох, а Ирина праве з фамелию и почина тоту причту.

– Було часи кед ше мало менєй од найнужнєйшого, алє нам любови, родительскей, братскей и шестринскей, наисце нїґда нє хибело, а и тото цо ше мало, знали зме подзелїц медзи собу, на єднаки часци. Так, и лєм так, було шицким – почина Иринка буртац по памяткох.

ДОК БУЛО СЛАНЇНИ, НЄ БУЛО ГЛАДУ

– Паметам оца кед вше мал на розуме же покля єст сланїни у обисцу, гладу нєт. Думам, же так нє лєм ми, алє и векшина других теди росли на замешки и хлєбу з масцу, кед було масци. И нєшка остали оцово слова запаметани як цошка найважнєйше – сланїни муши буц, гвари Бикийова предлужуюци же памета часи кед добри ципели достал тот, котри станул скорей, а другим цо ше уж ушло.

– Була сом цала щешлїва кед сом достала добру маїцу, братову, дабоме, зоз натплатанима локцами, а паметам и покус, та и вецей злобни коментари моїх товаришох у основней школи пре таки шмати. Було чежко, алє ми таке мали, и мнє то нє завадзало – гвари Иринка доволуюци часи одрастаня пред власни очи. Нє було смуткованя, жалованя, часи були таки, а од шицкого того найкрасше же ше шицки дзеци, од найстаршого по ню, наймладшу, научели чесно бориц за свой статус и у фамелиї и у дружтве. Роснуц и одроснуц ше мушело хто як знал.

– Од ґимназийских дньох, наисце по шицким найлєпшим, остали здогадованя на професорох котри дали шицко од себе же би нас до живота послали порихтаних, професора Перковича, Бєлицу, Рамача… Поготов Евґения Ковача, Мудрия, та и шицких других. Аж тих рокох ми пришло жаль же сом нє дала вецей уваги анґлийскому, алє то ми тераз враца син Иґор зоз Канади. Лєм почал посилац кнїжки на тим язику и я ше до нїх влапела, та вше вецей… Почало од кнїжкох за дзеци, та по класикох – гвари наша собешеднїца хтора одмалючка мала прихильносци ґу математики, ишло єй, та по законченей ґиманзиї у валалє пошла ше далєй школовац як студент Висшей економскей школи у Новим Садзе.

ОД СКАРЖЕНЯ НЇҐДА ХАСНУ НЄ БУЛО

– Якош по природи стварох врацела сом ше до валалу и нєодлуга почала, робиц у Польопривредним комбинату „Перши май”. Я наймладша у подприємству та, як и на новей метли, наисце вельо було намоїх плєцох – од водзеня записнїкох зоз и так частих схадзкох, та по обрахунок плацох, доприношеньох, кредитох и шицкого цо ґу тому припадало. Лєгко нє було, алє я ше нє скаржела, од того хасну нїґда нє було. Голєм сом звладала шицко цо було предо мну, а то ше на рижни способи врацало познєйших рокох, поготов после розпадованя Комбинату на два часци, на сам Комбинат и Землєдїлску задруґу „Кооператива”.

МАМЕ ШЕ У ЧИМ ЦЕШИЦ

– Вєдно зоз супругом Янком, маляром и наисце маляром аматером котри и ту досягнул завидни уровень и успихи, маю двох синох Иґора и Мирослава. Научени су же обовязка – обовязка, же ше помогнуц муши, а останє и досц часу за себе. Шицким добре. Думам же зме и тоту обовязку ґу себе, фамелиї и шицкому дальшому добре одробели и маме ше у чим цешиц, алє, и тужиц з часу на час.

Син Иґор одмалючка, точнєйше од рахункара „Комодор 64” гварел же то будзе його робота и будучносц. Витирвал и сполнєл шицко цо плановал, закончел Електротехнїчни факултет, напрям програмованє и добре робел и зарабял, покля бул ту. Вец пришол час кед зоз супругу Наташу надумали свойо нєбо поглєдац индзей. На їх одлуку, гоч як було чежко и попри тим же нам то гварели уж кед шицко покончели сами, ми анї нє сцели, а анї нє могли вплївовац… Пошли до Канади, та ше и там уж виборели за свой статус и положенє. Лєм тельо же су нє зоз нами. Помага Скайп, чуєме ше, видзиме, алє анї тота технолоґия нє оможлївює сциснуц руку, попиц кафу, посановац, похвалїц так як родичи знаю и пожадаю и часто, и пречасто… Младши син Мирослав зоз супругу Снежану и унуками Емину и Аленом, на щесце остал у Руским Керестуре, та нам голєм вони ту блїзко.

КЕД ШЕ ПРЕБУДЗА ДЗЕКА И УПАРТОСЦ

Мала Ирина нагоду и дзеку робиц у Доме култури. По глєданих условийох була на першим месце, алє ше цошка вияловело…

– З моїм знаньом, витирвалосцу и дзеку отворела сом Аґенцию за водзенє дїловних кнїжкох. Ишло то по розход зоз другим сновательом, а вец ше пребудзела и упартосц и ище векша дзека. Хлапци, синове, росли, школовали ше, хлєба мушело буц, алє, заш лєм, вони вше були на першим месце.

Часи и роки поґани, санкциї ембарґа и нєволї шицких других файтох котри нас нє заобиходзели, приповеда Иринка. Ґу тому и Янко, супруг, остал без роботи.

– Зоз тих рокох, а док сом нє була самостойна и свой ґазда, озда найбаржей паметам же за плацу було и дунца и иншого, було и знєважованя, подценьованя знаня и квалитету роботи, алє найменєй було найважнєйшого и теди нужного – чесно заробеного пенєжу. Наисце мутни часи, а жиц ше мушело и знаходзиц хто як знал.

Квалитет и чесна робота наисце ширели число клиєнтох и могло ше. Нє було лєгко, алє дзе теди и було иншак. Паметам кед анї за сон нє було места и часу, алє обецане було поробене праве так як накладали закони и предписаня. Ясне и же нє було анї роботного часу, а як и би кед ше тельо того мушело обезпечиц. Дзецом хлєб требало дац до рукох.

– Якош, док тераз бешедуєме, мушим и себе припознац же ше я у штирох рокох пензиї ище нє нашла, приповеда сциха Иринка.

– Пробовала сом и тото и гевто, часу вельо, алє нїч ме по тераз окреме нє вязало. Думам же ми лєм власна заграда остала як лїк за шицки бриґи. Пойдзеш, поробиш єдно, та друге, шицко рошнє и напредує и сцигню плоди… Шицко провадзиш и видзиш як ше шицок процес одвива по остатню фазу. Скоро исто так, як и у живоце.

ЧАСИ ЗА ПАМЕТАНЄ

– Вецей як дзешец роки сом танцовала у виводзацким фолклорним ансамблу у Доме култури. Любела сом, знала сом, и нїґда, наисце нїґда нє буо чежко  пойсц на пробу, концерт, лєбо даєдно од числених госцованьох. Мушела сом кратко престац, и аж кед фолклор превжал Силво Ґача, я ше дзечнє врацела до ансамблу. Озда и тераз кеди ґод мам нагоду, а дацо ше у валалє случує, мнє такой лапа и пребера дзека за танцом и друженьом. То часи котри наисце оставаю у паметаню як найкрасши.

ТАКИ БУЛ ШОР

У нашим обисцу ше вше знало чийо слово остатнє и то вше було випочитоване. Наостатку, и Янко и я так росли и нашим дзецом то нє завадзало же би виросли до озбильних людзох котри уж давно свой хлєб зарабяю сами.

 

(Опатрене 112 раз, нєшка 1)