fbpx

Живот на концу швета

автор фес 12. новембер 2018

Миронь Маґочов науковец и дакедишнї професор родом з Нового Орахова, свойому животу и двацецрочней кариєри на Польопривредним факултету у Новим Садзе, нїч нє могол догнац. Шицко ишло так як треба, та и понад того, школованє, студиї, пост дипломски, докторат, дом, женїдба и дзеци… А вец до куфрох спаковал найнужнєйше, и купел штири карти за Нови Зеланд, лєм у єдним напряме…

Од теди Миронь зоз свою фамелию, супругу и дзецми, жиє при Велинґтону, коло 18 000 километри далєй од  Панонскей ровнїни и його родного Нового Орахова.  Нєт того хто ше нє опита – як то же єден таки мудри чловек „од струки и науки” без хторого велї технолоґийни проєкти и програми вязани за статкарство нє могло задумац, хтори за собу виписал богату  биоґрафию (на дзешатки фахово, науково роботи, та и знаня оталь и зоз швета преточел до кнїжки), як то же ше так нараз  нашол на концу швета?

– Одлука пойсц жиц на Нови Зеланд була чежка, окреме моєй супруги и мнє самому, бо зме зохабяли добри роботи и нє було же „мушиме емиґровац”. А щиро поведзено, нє мали зме анї вельо часу о тим роздумовац, бо по рокох нам то бул „остатнї гайзибан” за одход.  Пошли зме за лєпшим животом, правда, животом наших дзецох, бо зме теди, 90-тих рокох прешлого вику, були у розпуки, вистати од якейшик нєизвесносци, односно бриґи за будучносц нашей єденацрочней Ирини и кус младшого Ивана. Ламали зме ше, а вец зме цалком случайно були шведкове же ше за роботу у єдним киоску приявели 64 дзивки з факултетску диплому, и вецей зме нє роздумовали. Индзей зме видзели векши можлївосци и достоїнствену будучносц дзивки и сина.

Було то 1993. року, мали зме дальшу родзину на Зеланду, конкуровали за одход и о два роки почали одпочатку – памета Миронь часи пред вецей як двома децениями. По 1998. рок ше на даскельо заводи врацал до тих крайох, и нє були то щешлїви хвильки, бо остал без своїх блїзких. Добре же му на Факултету на хторим робел нє претаргнути контракт, та и далєй на нїм  робел.  Можебуц дахто раховал же його одлука о одходу лєм дочасова, бо кед ше теди на дакого могло опрец, вец то бул Миронь.

НАЙВЕКША ИНВЕСТИЦИЯ

Миронь робел на Институту за статкарство, Польопривредним факултету, а остатнї  15 роки док нє пошол,  у науки, у настави и  трансферу науки до пракси. Окреме ше  цешел же його мено   стало и остало за главним проєктом будованя центра за штучне оплодзованє и ембриотрансфер у  Темерину. Була то у гевтот час найвекша  инвестиция у Войводини на хтору   могло раховац лєм раз у 50 рокох, а на хторей нам завидзели и вельо богатши жеми.

ЙОГО АФРИКА

Вельке довириє и почитованє колеґох Миронь здобул накадзи почал робиц, та нє було дилеми же хто будзе

У Африки „напоєл душу” за цали живот

предводзиц з екипу спред факултета задлужену за роботу у Анґоли. Теди, на самим початку осемдзешатих рокох у Африки коло Анґоли була  гражданска война, та Маґоч, його тим, и тим з Анґоли, робели на реконструкциї  статкарских фармох хтори у войни зруйновани.

Док приповеда о два и пол рокох у Африки,  по Миркови видно же є полни емпатиї за тоту жем, за тамтейших людзох, и же мало хибело же би ше його животна и професийна драга праве там предлужела.

– Бул то найкрасши период у моїм живоце. Нє бул лєгки, бо зме робели на менєй як 50 километри од  штрельбох и зраженьох, нє бул лєгки и прето же кед сом шеднул до джипу и рушел по савани, на колєно ми була опарта пушка „калашнїков” з кульку у циви, бо сом нїґда нє знал цо будзе кед ме зопру… Найчежше було кед сом видзел же там людски живот теди барз мало вредзел. Алє, мал сом 30 роки, бул сом полни моци, нє бал сом ше, можебуц и прето же сом ище як вояк 63. Падобранскей бриґади бул порихтанши. Нє знам, алє даєдни у тиму нє витримали и врацели ше дому, док я о тим нє штудирал – приповеда Маґоч поцешени же кед сцигли до Африки, наишли на 4 000 хори, туберкулозни крави, а после вецей як двох рокох, кед одходзели, захабели фарми зоз 17 000 гарлами здравих кравох.

О Африки би наш собешеднїк могол приповедац дзень а ноц, лєм гвари же є нє сиґурни чи би нашол таких сцерпезлївих людзох хтори го буду тельо слухац…

ДЗЕЦИ „ОДЛЄТЛИ”

Врацаме ше на Нови Зеланд, острово Маорох, або Филипинцох, на хторе велї роки познєйше як вони на ньго крочели, населюю людзе з цалого швета.  Гваря же там „рай на жеми”,  краса природи, мир…

– Пред тим як зме там пошли, розуми ше, добре сом ше розпитал и пачело ше ми же є таке, цале желєне, бо ме здогадовало на  нашу Тару и Златибор, же нєт моцни жими и барз горуци лєта. Роботу сом нє нашол у фаху, думам на Велинґтон, гоч ме индзей волали, алє я ше дал до приватного бизнису, супруга тиж почала робиц, дзеци почали ходзиц до школи и шицко ше якош намесцало так як треба – предлужує Миронь о живоце на далєким острове. У души спортиста, любел Миронь же його дзеци, Ирина и Иван, успишни тиж у спорту, у джудоу, и музики. Ирина була и у репрезентациї и требала пойсц на Олимпияду, алє покалїчела ногу и операция за операцию мушели буц. Пре добри успих вона достала и стипендию од Министерства просвити, а мало хто зна же и єй оцец свойо школованє и студиї свойочасово вше закончел медзи найлєпшима. Вец нїч нє чудне,  кед ше дзеци маю  на кого упатриц.

Маґочово купели хижу, и нє треба анї споминац же їх обисце було вше полне зоз животинями. И дружтвени живот отримовали, поготов, гваря, за нашима зоз старей Юґи. А рок за роком преходзели…

– А вец ше нам случело тото цо ше случує и другим родичом. И нашо дзеци позакончовали факултети и пошли до швета, до Австралиї. Обидвойо там робя, у Сиднею, а ми их у тим потримали. Знали зме же Австралия розвитша, економски моцнєйша и же понука вецей можлївосци, на концу, Австралия, заш лєм, за младших. Ирина там уж 15 роки и роби як менаджер у банки. Иван лєм осем, а роби у єдней велькей будовательней  компаниї подобну роботу. Задовольни су, то вше найважнєйше – гвари наш собешеднїк.

ПО ШЛЇДУЮЦЕ СТРЕТНУЦЕ

Маґочово пензионере, а Мирон гвари же тераз маю часу за шицко, и  за овоцнїк, и за заграду, и за путованя и за части одходи до горох. Кажде роби тото цо люби, кажде путує там дзе люби. А Миронь люби животинї, жем, природу.., тото на чим вирастал у Орахове. Люби ту присц. Зайдзе и до Орахова, прейдзе коло обисца у хторим ше виховали вон и його брат, други там уж жию, та им толкує… Жаль му же бабово и дїдово обисца позарастани, же на стред двора велька баґрена, пробує розумиц…

А вец пообиходзи, тих познатих и гетих по креви, и у Коцуре и у Керестуре их ма, як и у нашей писнї, гоч кадзи скруци – родзина. Влонї и того року ше аж и свадзбовал. И вше придзе два раз до рока.

У „Руским” накупує кнїжки же би мал цо читац и посклада до свойого куфра, так як и дакеди цали свой живот, на одходзе ше кус ошмихнє и задовольно змахнє.

(Опатрене 152 раз, нєшка 1)