fbpx

Царство и кральовство (I)

автор сашо сабадош 1. децембер 2018

Починаюци приповедку о обставинох хтори приведли до того судьбоносного 1918. року – Велькей народней скупштини у Новим Садзе и акламативного присоєдинєня  Войводини ґу Кральовини Сербиї, о хторих ше тих дньох у вельким обсягу и з вельку причину бешедує у явносци и медийох, и хторому, вєдно з його предисторию и пошлїдками, и ми пошвециме даскельо тексти, важне повесц дацо о держави хтора праве того 1918. року престала исновац после вецейвикового существованя на панонским просторе.

Найрозширенша назва за тоту державу медзи звичайним жительством на тих просторох то Австро-Угорска. Медзитим, хаснованє того мена правилне лєм у одредзеней мири. Термин Австро-Угорска бул хасновани лєм у остатнїм пол столїтию иснованя тей штредньоевропскей империї хтора од периоду штреднього вику на вецей заводи меняла свойо „аґреґатни стани“. Прето найправилнєйше спомнуту державу, кед же сцеме бешедовац о вкупним часовим рамику у хторим вона исновала, волац по династиї хтора коло пейцсто роки була на єй чолє – Габсбурґска монархия. Ми будземе, медзитим, у тим напису у найзначнєйшей мири заш лєм бешедовац о єй остатнєй фази – уж споминаней Австро-Угорскей.

РЕВОЛУЦИЯ 1848. И СЕРБСКА ВОЙВОДИНА

Преушорйованє Габзбурґскей держави до дуалней монархиї з 1867. року подїя чийо коренї мушиме глєдац у периодзе националних револуцийох зоз 1848. и 1849. року. И гоч мадярски национални рух зоз силу поражени, їх национални вимаганя були формуловани и нїяк нє було можлїве тирвацо их „зняц з дньового шора“. Славянски фактор у Габзбурґскей монархиї, хтори тиж пробовал формуловац свою заєднїцку националну платформу на Першим всеславянским конґресу у Праги 1848. року, чувствуюци ше загрожено од аґресивних мадярских револуционерох, вибрал сотруднїцтво з австрийску часцу Монархиї як способ охрани и голєм часточного витворйованя своїх вимогох. Политични позициї мадярского корпусу, през уж иснуюци правни субєктивитет Кральовини Мадярскей, були вельо моцнєйши у одношеню на славянски елемент у Монархиї, подзелєни на вецей народи и виросповиданя и териториялно розошати по вкупней териториї велькей держави од Карпатох по Ядранске морйо.

Серби у Южней Угорскей, як реакция на аґресивни национализем актерох Мадярскей револуциї, на такволаней Майскей скупштини у Сримских Карловцох отриманей 13. и 15. мая 1848. року конкретизовали свойо поглєдованя у виду власней териториї, сербского як службового язика, самоуправного статусу и политичного субєктивитету за сербски народ под суверену власцу Габзбурґского дому. Зоз тим прокламована Сербска Войводина, а карловацки митрополит Йосиф (Раячич) преглашени за сербского патриярха. На тот способ, голєм на кратки час реализовани вимаганя хтори ше першираз зявели на Темишварским соборе 1790. року кед першираз глєдана територия зоз сербску векшину дзе сербски народ будзе мац автономни статус, а у тим чаше то бул простор Банату. Аж мож повесц, бул то вираз вимоги и права на автономию,  алє и зачаток институцийней ґаранциї и защити меншинских правох хтори по нєшка функционує на подручу Войводини. После препасци Мадярскей револуциї з придаваньом револуцийного войска у Вилаґошу 13. авґуста 1849. року, и урядово формализоване иснованє Сербскей Войводини, алє под пременєним меном Войводство Сербия и Тамишски Банат.

Глава тей коруновини у составе Габзбурґского царства бул млади цар Франц Йосиф. Медзитим, мало цо з вимаганьох з Майскей скупштини було зисцене, без огляду на союзнїцтво Сербох з „царствующу Виєну” у борби процив мадярских револуционерох. На териториї Войводства Сербиї и Тамишского Банату, хтора ше состояла од значних часцох Бачкей, Банату, Сриму и Баранї, Серби нє були анї векшина, та аж анї найчисленши народ, цо на тим просторе були Румунє. Урядови язик Войводства бул нємецки, а од самоуправного статусу нє було нїч. Медзитим,  и у цалей Габзбурґскей монархиї заведзени репресивни централистични режим под руководством министра нукашнїх дїлох Александра Баха, ґимназиялцом познати под назву „Бахов абсолутизем” хтори тирвал по 1859. рок. Интересантносц то и факт же найвплївнєйши политичар у периодзе велькей моци Австриї после Наполеонового пораженя по револуцийни 1848. рок бул Клеменс фон Метерних хтори тримал позицию министра вонкашнїх дїлох, док период кризи и змоцнєней репресиї бул под час политичней доминациї Баха, министра полициї. Положенє Сербох ше зоз зиходзеньом Баха з политичней сцени нє злєпшало, а чисто формалне Войводство Сербия и Тамишски Банат утаргнуте 1861. року.

ДУАЛНА МОНАРХИЯ

Акт гашеня Войводства Сербиї и Тамишского Банату мал за циль змириц вше моцнєйши мадярски фактор порихтани на нову буну, поготов после пораженя Габзбурґскей монархиї у войни зоз Сардинию (Пиємонтом) после хторей формована єдинствена Кральовина Италия. После нового воєного пораженя у Австрийско-прускей войни 1866. року, пришло ше и до компромису зоз Мадярами у виду такволаней Австро-Угорскей догварки 1867. року. Зоз тим Габзбурґска монархия, тераз уж позната як Австро-Угорска, достала державне ушоренє дуалней (двойней) монархиї з двома владами, єдну у Бечу и другу у Будапешту, хтору повязовали єден суверен (австрийски цар хтори источашнє и мадярски краль), штири заєднїцки министерства (войни, финансийох, вонкашнїх дїлох и двору) и царинска уния. Гранїца двох часцох Монархиї була на рики Лайти и прето такволана австрийска часц була наволована з меном Цислайтания, а угорску часц волали з меном Транслайтания. З того периоду и колоквиялна „К унд К” назва Монархиї – Царовина и Кральовина. Окрем нєшкайшей териториї Австриї, Цислайтаниї  припадали и Ческа, нєшкайша южна Польска, Галичина, Буковина, нєшкайша Словения, Истра, Далмация и Бока Которска, а часц Транслайтаниї були нєшкайша Мадярска, Словацка, Войводина, Ердель, Закарпат’є и тедишня Горватска и Славония.

Схематска карта Австро-Угорскей пред Першу шветову войну. Австрийски жеми червени, а мадярски желєни. Босна после анексиї мала окремни статус

СЛАВЯНСКЕ ПИТАНЄ

Положенє Славянох у Габзбурґскей монархиї було далєко од идеалного, поготов на угорским державним просторе, дзе нова власц активно робела на мадяризациї цалокупного жительства „своєй“ часци Монархиї найвецей през мадяризацию и подержавйованє школства хторе по теди було под церковну управу. Горвати пробовали з Горватско-Угорску догварку з 1869. року змоцнїц правни субєктивитет Кральовини Горватскей и реґуловац єй одношенє з Кральовину Угорску по углядзе на Австро-Угорску догварку, алє доминация угорского елементу у Горватскей остала. Политични орґанизациї Славянох мали своїх представительох у парламентох и Цислайтаниї и Угорскей, алє їх политична моц нє була достаточна же би принєсли одредзени позитивни пременки у положеню їх народносцох у рамикох мултинационалней Монархиї. Компликовану ситуацию ище баржей викомпликовала и окупация 1878. року, а потим и анексия Босней и Герцеґовини 1908. року. Знука Габзбурґскей монархиї Босна и Герцеґовина мала окремни статус, и у правним смислу нє була часц анї Цислайтаниї, анї Транслайтаниї.

През цали час иснованя Австро-Угорскей, зявйовали ше теориї о преушорйованю Монархиї же би на тот способ други народи здобули векши права, та аж и ровноправносц. Медзи нїма, идея „австрославизму” предвидзовала Славянох як треци ровноправни фактор у рамикох австрийскей держави, и була опозитна панславянскому руху хтори центер видзел у Русийскей империї. Реформски концепт румунского адвоката и политичара Аурела Поповича о такволаних „Зєдинєних державох Велькей Австриї ” предвидзовал формованє петнац федералних єдинкох з политичну доминацию векшинского народу у каждей зоз нїх. Нашлїднїка габзбурґского пристолу Франца Фердинанда часто означую як прихильнїка таких идейох, алє правда така же гоч йому завадзала политична моц мадярского фактору у Монархиї, Франц Фердинанд, як шведоча записи хтори остали за нїм, бул досц подозриви по питаню лоялносци славянского елементу спрам Габзбурґскей коруни.

Як цо зме видзели, винїмково зложену административно-политична и национална ситуация у Габзбурґскей монархиї було барз чежко отримац. Ситуация з вибиваньом Першей шветовей войни постала ище компликованша.

РУСНАЦИ У МОНАРХИЇ

Цо ше Руснацох на тих просторох дотика, у периодзе еґзистованя Дунайскей монархиї слово було о доминантно парастскей заєднїци з нєвельким интелектуалним пасмом хторе творели священїки и учителє. Їх основна преокупация було чуванє церковно-школскей системи од моцней мадяризациї, цо у Бачкей було удатне так повесц лєм у Коцуре, а значни фактор була и припадносц Крижевскей грекокатолїцкей епархиї з хтору найчастейше управяли Жумберчанє блїзки горватски политичним кругом хтори були процивнїки мадярских асимилацийних намирох. На Горнїци ситуация була вельо чежша, поготов дзекуюци факту же у тамтейшей церковней орґанизациї доминовало промадярске священство.

(Предлужи ше)

(Опатрене 34 раз, нєшка 1)