fbpx

Югославянска идея (III)

автор сашо сабадош 7. децембер 2018

Як историйне поняце, идея зєдиньованя Южних Славянох нє стара: коренї ма у першей половки дзеветнастого вику, дозревала у чаше вельких дружтвених пременкох, а драги по єй витворенє були рижнородни и часто заобиходни. Витворела ше у Кральовини Сербох, Горватох и Словенцох хтора преглашена 1. децембра 1918. року.

Идея єдинства Южних Славянох у велькей мири була повязана з идеями уж споминаного Всеславянского конґресу отриманого у Праги револуцийного 1848. року. Зявела ше у кругох науковцох и интелиґенциї, а поступнє вошла и до политичного живота.

„ИЛИРЦИ” И „НАЧЕРТАНИЯ”

Єден конар тей идеї бул Илирски рух Людевита Ґая. Тот рух бул насампредз горватски, алє єдинство Южних Славянох видзел як способ защити нєвелькей Горватскей од сушедних нєславянских народох, окреме Мадярох. Єден з найзначнєйших идеолоґох вчасного югославянства з горватского боку бул дяковецки римокатолїцки бискуп Йосип Юрай Штросмаєр, хтори перше стал на позицийох такволаного австрославянства хторе подрозумйовало злєпшованє положеня Славянох, насампредз їх южного конара, знука самей Габзбурґскей монархиї през федерализацию без идеї подполного видвойованя од Бечу. Штросмаєр, медзитим нє наиходзел на порозуменє  доминантних кругох у Монархиї за свойо идеї. Тиж так, треба буц ясне читательови же Штросмаєр бул католїцки прелат и гоч ше закладал за помиренє медзи православийом и католїцизмом, вшелїяк бул за ключну улогу заходней Церкви у зєдиньованю. Цо ше Сербох дотика, главну улогу у дефинованю места Сербиї у зєдинєню Южних Славянох мало „Начертаниє“, документ хтори на бази идейох ческого панслависти Франтишека Заха 1844. року зложел Илия Ґарашанин, єден з найзначнєйших, кед нє и найзначнєйши сербски политичар штредку дзеветнастого вику. По тей програми, Сербия стожер обєдиньованя шицких южнославянских подручох хтори ше у тим чаше находзели под власцу Габзбурґох и Османлийох. После успишного зєдиньованя Италиї формализованого 1861. року и хторе ше одбуло под руководством Пиємонтско-Сардинийского кральовства, у наступних деценийох ше вше вецей будзе бешедовац о Сербиї як о потенцийним „Пиємонту Южних Славянох“. Як реакция на таку можлїву улогу Сербиї, зявела ше и радикална национална опция при Горватох у виду Странки права Анти Старчевича и Еуґена Кватерника. Заш лєм, у горватским корпусу исновали и опциї хтори були за цеснєйше сотруднїцтво зоз Сербами, та на уровню политичного живота Горватскей формована Горватско-Сербска коалиция 1905. року.

ОД ДЕКЛАРАЦИЙОХ ПО ЮГОСЛАВИЮ

З початком Першей шветовей войни, найзначнєйши прихильнїки югославянскей идеї з Австро-Угорскей пошли до емиґрациї. То насампредз були сплитски политичар др Анте Трумбич и Франо Супило хтори по войну бул базовани у Риєки. Вони у Паризу 30. априла 1915. року формовали Югославянски одбор хтори за циль мал ошлєбодзенє южнославянских жемох од Австро-Угорскей и зєдиньованє з Сербию и Чарну Гору. Єден зоз найзначнєйших членох Одбору бул и славни скулптор Иван Мештрович. Ище скорей формованя Югославянского одбору, а на габи значних побидох на початку Велькей войни, Народна скупштина Кральовини Сербиї 7. децембра 1914. року у Нишу прилапела „Декларацию о воєних цильох Сербиї“ з хтору и урядово предвидзела ошлєбодзенє и зєдинєнє Сербох, Горватох и Словенцох. Єдно з главних препреченьох полному зєдинєню бул уход Италиї до войни на боку Антанти 1915. року, за цо вона поглєдовала Далмацию у хторей по националним составе доминовал южнославянски фактор. Цо ше дотика збуваньох у Габзбурґскей монархиї, у маю мешацу 1917. южнославянски посланїки Райхсрату, представнїцкого цела австрийскей часци Монархиї, формую Югославянски клуб на чиїм чолє бул словенски политичар др Антон Корошец. Вон у мено Югославянского клубу на схадзки Райхсрату 30. мая пречитал такволану Майску декларацию у хторей ше глєда зєдинєнє шицких те риторийох у Монархиї дзе жию Словенци, Горвати и Серби до єдного самостойного державного цела под власцу габзбурґско-лотаринґскей династиї. Тота Декларация нє була прилапена анї у Монархиї, анї у проюгославянскей емиґрациї. Як свойофайтови одвит на тото, на острове Крф, на хторим ше находзела сербска влада, од 15. юния по 20 юлий 1917. року члени Югославянского одбору и представителє власцох Кральовини Сербиї отримали конференцию чий конєчни резултат була Крфска декларация хтора ясно дефиновала намиру о формованю заєднїцкей держави Южних

 Славянох по законченю войни. И гоч мено „Югославия“ исновало як можлївосц, предсидатель влади Сербиї Никола Пашич инсистовал на присустве сербского националного мена у урядовей назви будуцей держави, як знак уложеней державносци Сербиї до новей держави. Так ше на концу дошло и до мена „Кральовство Сербох, Горватох и Словенцох“. На Конґресу погнобених народох Австро-Угорскей отриманим априла 1918. року у Риме, представителє емиґрацийох меншинских народох Габсбурґскей монархиї констатовали же Славянє и Латини у Австро-Угорскей загрожени и же виступанє з тей держави нєобходне. Практично, теди щезла кажда реална можлївосц реформи Монархиї, а славянска будучносц у самостойних националних державох постала єдина виглядна опция.

ЗЄДИНЄНЄ

Представителє южнославянских политичних странкох у Монархиї у марцу 1918. року прилапели Заґребску резолуцию хтора вимагала „народну нєзависносц и на демократских фундаментох ушорену державу Словенцох, Горватох и Сербох” без споминаня габзбурґско-лотаринґского кральовско-царского дому за розлику од Майскей декларациї зоз 1917. року. Октобра мешаца 1918. року у Заґребе формована Народна рада Словенцох, Горватох и Сербох. За предсидателя Ради вибрани др Антон Корошец, за першого подпредсидателя горватски политичар др Анте Павелич (у историоґрафиї познати и як Анте Павелич – зубар, же би ше направела розлика у одношеню на будуцого вожда горватских усташох Анту Павелича – адвоката), а за другого Светозар Прибичевич, политични вожд Сербох у Горватскей и єден зоз лидерох Горватско-Сербскей коалициї. Дня 19. октобра Народна рада обявела же пребера  водзенє народней политики за шицки южнославянски жеми у Монархиї, а 29. октобра на схадзки Горватского собору претаргнути шицки державнопрани вязи з Австро-Угорску и уходзенє, вєдно з другима южнославянскима жемами, насампредз зоз Словению и Босну и Герцеґовину, до заєднїцкей Держави Словенцох, Горватох и Сербох под управу Народней ради. Нєодлуга потим, уж после уходу сербского войска до Чарней Гори, концом новембра отримана такволана Подґорицка скупштина на хторей зруцена династия Петрович-Нєґош и преглашене зєдинєнє з Кральовину Сербию. Исти час, у Руми и Новим Садзе славянски, а насампредз сербски скупштини принєсли подобну одлуку кед слово о нєшкайшей Войводини.

Преглашенє Кральовства Сербох, Горватох и Словенцох ше одбуло 1. децембра 1918. року у Беоґрадзе. Так формована держава хтора у рижних своїх модификацийох у наступних деценийох двацетого столїтия дефиновала животи шицких своїх жительох. Тот уплїв остал присутни и после єй траґичного розпаду.

КРАЛЬОВИНА

Формални акт преглашеня Кральовства Сербох, Горватох и Словенцох ше одбул 1. децембра року у Беоґрадзе а зазначени є на малюнку  чий автор Иван Тишов. Гранїци новей держави дефиновани у наступних рокох на  мировних конференцийох  хтори ушлїдзели, а державне ушоренє централистичней уставней парламентарней монархиї устроєне з Видовданским уставом 1921. року.

(Предлужи ше)

(Опатрене 35 раз, нєшка 1)