fbpx

Исти народ, розлична судьба (V)

автор сашо сабадош 22. децембер 2018

Положенє и статус русинского жительства на просторе хтори воламе Горнїца, а то простор тедишнєй сиверовосточней Угорскей, у рокох пред початком Першей шветовей войни у обласци културного и политичного розвою було досц нєзавидне. За розлику од бачванско-сримских Руснацох, Русини на Горнїци анї после войни нє барз просперовали.

У найвекшей мири населєни у руралних штредкох, без векшого гражданского и маєтного пасма, Русини у културним и образовним поглядзе найбаржей завишели од грекокатолїцкого священства позбераного коло Мукачевского и Прешовского владичества. Руководзаце пасмо тих епархийох було зависне од мадярских власцох хтори робели на пошвидшаню асимилациї  и акултурациї русинскей популациї до мадярского народу. Так 1912. року на сиверовостоку нєшкайшей Мадярскей, з часцох уж спомнутих двох владичествох, формована Гайдудороґска грекокатолїцка епархия у хторей богослужбени язик нє бул церковнославянски, алє мадярски. З другого боку, у австрийскей Ґалициї, русинске и українске жительство було под прициском моцней полонизациї доминантних Полякох. У тим контексту, факт же по 1918. рок скоро шицки Русини и Руснаци жили у истей держави – Австро-Угорскей, у националним смислу заправо нє значел вельо.

БАВИСКО ИМПЕРИЙОХ

Русини на Горнїци источашнє жили на просторе дотику двох империйох – Габсбурґскей и Русийскей, и углавним од того мали лєм чкоди. Початком двацетого вику под вплївом царскей Русиї приходзи до зявйованя руху за преход до православя, а найвекши одгук тот рух мал у валалох у околїску Хусту, а окреме у валалє Иза. Єден зоз предводнїкох православного руху у тих крайох бул монах Алексий Кабалюк, познєйше з боку Русийскей православней церкви преглашени за святого. Тоти тенденциї були досц неґативно прияти з боку власцох Габсбурґскей монархиї, хтори проправославни рух видзели як намиру Русиї же би прейґ релиґиї зберала прихильнїкох своєй териториялней експанзиї. Прето початком 1914. року у Мармарошсиґету порушани судски процес процив тих Русинох хтори прияли православиє и хтори го ширели по Закарпат’ю за акт зради держави. Бранїтелє обвинєтих були троме адвокати з Южней Угорскей: Серби Йован Лалошевич и Коста Хаджи старши, и Словак Людовит Мичатек. Шицки троме познєйше мали замерковану улогу коло просоєдинєня войводянских обласцох Сербиї. По вибиваню Першей шветовей войни, простор Галичини и сиверовосточней Угорскей постал обласц интензивних воєних операцийох,  боїско на хторим живот страцело вельке число воякох и цивилох. На тей териториї, а окреме у Галичини и Буковини, коло два тисячи особи русофилней ориєнтациї були интернировани до лаґрох медзи хторима найпознатши бул Талергоф при Ґрацу, дзе велї зоз нїх и страцели свойо животи.

ПОВОЙНОВИ ПЕРИОД

Розпад Австро-Угорскей вєшенї 1918. року принєсол турбулентни часи за єй сиверовосточну часц. У Галичини формована Заходноукраїнска народна република (ЗУНР) хтора на концу заш лєм постала часц обновеней польскей держави як и Лемковина, дзе у єдним моменту аж и формовани краткотирваци републики з шедзисками у валалох Флоринка (такв. Заходнолемковска република формована з боку русофилох) и Команча (такв. Восточнолемковска република формована з боку людзох українскей ориєнтациї предводзених з грекокатолїцким священством, з намиру приключеня ґу ЗУНР), Буковина приключена ґу Румуниї, а простор на хтори ше у народзе на наших просторох найчастейше патри як на Горнїцу, тє. нєшкайшу Закарпатску обласц України и восточну Словацку, дзе тиж нє була удатна краткотирваца Гуцулска република зоз шедзиском у валалє Ясиня, вошол до составу новоформованей Чехословацкей Републики. Такому ришеню у велькей мири допринєсла и дїялносц карпаторускей емиґрациї у ЗАД, чий єден зоз найзначнєйших представительох, бул питсбурґски адвокат Григорий Жаткович. Вон обдумал териториялну автономию за Русинох у рамикох Чехословацкей под меном Подкарпатска Рус, и праве вон бул єй перши ґубернатор. Медзитим, под час  скоро двацецрочного иснованя Подкарпатскей Руси у рамикох Чехословацкей, правдивей автономиї нє було. Гоч медзивойнови период Першей републики наисце у значней мири допринєсол розвою инфраструктури нєшкайшого Закарпат’я, автономия на тим просторе,  поправдзе, була у рукох централней власци. Ґубернаторе нє були виберани, алє були меновани з Праги, а велї административни чиновнїки були Чехи. Аж зоз формованьом Карпатскей України концом 1938. року одредзени автономни статус бул посцигнути, алє на барз кратки час. Период медзи двома шветовима войнами за русински, лєбо українски народ на тим просторе утвердзел политични и национални дилеми хтори ше отримали аж по нєшка.

Углавним, Русини на Горнїци после Велькей войни нє могли ше еманциповац як народ у нових повойнових националних державох, анї вихасновац право на самоопредзелєнє хторе пропаґовал предсидатель ЗАД Вудро Вилсон на Мировней конференциї у Паризу. Анї нє мали достаточно капацитету, анї обставини у реґиї нє були вигодни за меншински питаня. Млади держави борели ше за утвердзованє националного суверенитету, лєбо за голе отриманє. Польска войовала з Совєтску Русию, на українских територийох була гражданска война большевикох и националистох, у Мадярскей револуция. Як зме видзели, часточни винїмок була лєм чехословацка Перша република.

НАЦИОНАЛНИ ПРОСПЕРИТЕТ

Медзитим, Руснаци на такволаней Долнєй жеми нову ситуацию вихасновали за консолидацию. О руских представительох на Велькей народней скупштини у Новим Садзе нєдавно у „Руским слове” писал др Дюра Гарди, и читательом представел потераз найподполнєйши податки. Повториме лєм же зоз участвованьом и вираженим

кир Дионизий Няради

становиском у тей подїї Руснаци потвердзели свою прихильносц ґу новей держави Южних Славянох. Далєй, уж концом 1918. року дюрдьовски парох о. Дюра Биндас пише писмо у хторим поволує Руснацох же би формовали свою першу културно-просвитну орґанизацию з главним задатком видававаня новинох, календара и кнїжкох насампредз народно-просвищуюцого и християнского характеру. После вецеймешачних пририхтованьох, зволана сновательна схадзка 2. юлия 1919. року у Новим Садзе. На тей схадзки найзначнєйши були  два одлуки: прилапйованє народней бешеди за литературни язик по концепту др Гавриїла Костельника, и снованє Руского народного просвитного дружтва, як першей културно-просвитней орґанизациї Руснацох на тих просторох хтора у наступних рокох положела фундаменти културного живота рускей националней заєднїци за наиходзаци ґенерациї. Медзивойнови период бул час у хторим установени руски литературни язик и уметнїцка литература на нїм, алє и час у хторим ше по першираз у векшим чишлє млади Руснаци образовали и звонка священїческей и учительскей професиї. За тото огромни заслуги ма праве РНПД и його руководителє, грекокатолїцки священїки Михайло Мудри и Дюра Биндас. Ту даваме лєм риси и главни здобутки РНПД у националним живоце бачванско-сримских Руснацох у новей держави, а   вецей нагоди и простору писац  о тим будземе мац нарок, у року його златного ювилея.

Док поцагуєме смужку на тот сериял написох з нагоди 100-рочнїци Велькей народней скупштини у Новим Садзе и присоєдинєня, можеме вицагнуц дакус и претенциозне заключенє же би без 1918. року нє було анї нашого народу, односно нє було би нас таких яки зме тераз – конституована национална заєднїца з припознатима културнима правами и ровноправна. Гоч можебуц тото твердзенє звучи „нацагнуто“, воно нє без основи. Ище 1917. року етноґраф Володимир Гнатюк предвидзел бачванским Руснацом релативно швидку асимилацию до мадярского народу. Тоти обаваня були вшелїяк оправдани кед нєшка опатриме етнїчну мапу сиверовосточней Мадярскей. Єдна славянска етнїчна ґрупа, гоч  нєвелька, у тим периодзе вельо векши шанси за отриманє и просперитет мала у держави у хторей доминовал славянски елемент. Ґу тому, малочислена заєднїца хтора физично оддалєна од матичного простору и сонароднїкох, з боку векшинского народу анї нє спатрана як евентуално загрожуюци фактор. Указало ше же у такей держави було можлїве установиц национални идентитет. Нє ишло то без почежкосцох, и нє вше було зоз полним порозуменьом власцох, алє ше тиж так Руснаци у наступних деценийох нїґда анї нє зочовали зоз репресию держави по тим питаню. Югославянскей и сербскей держави треба абсолутно припознац же Руснацом дала вельо векши простор за националну афирмацию як цо би го наприклад Мадярска гоч кеди дала. И гоч ше часто спомина цалком точни факт же бачванско-сримски Руснаци 1918. року престали жиц у истей держави зоз своїм матичним простором, вельке питанє чи би, голєм по националним питаню, даєдна з алтернативних опцийох длугорочно спатрано, була лєпша од тей хтора витворена 1918. року.

ДУХОВНИ ОБСТАВИНИ

Цо ше духовного живота на Горнїци по концу Першей шветовей войни дотика, значне спомнуц же промадярски ориєнтовани прешовски и мукачевски владикове напущели свойо катедри, а вшелїяк треба зазначиц же двацетих рокох у єдним периодзе администратор Прешовскей епархиї бул крижевски владика кир Дионизий Няради. Треба надпомнуц  же и православни рух на жемох Горнїци змоцнєл у тим периодзе, а вельку улогу мала Сербска православна церква и єй мисионере, медзи хторима були и тедишнї епископ бачки Ириней (Чирич) и архимандрит Юстин (Попович), нєшка почитовани у СПЦ як святитель и єдна з ключних особох сербскей православней теолоґиї ХХ вику, такой после владики Николая (Велимировича).

(Конєц)

(Опатрене 80 раз, нєшка 1)