fbpx

Давно пожичене ше ми нєшка враца

автор Ол. Русковски 24. авґуст 2019

Кедишка у Коцуре робел єден поштар. Каждого рана його гвизданє будзело жительох того малого валала. Вше весели и нашмеяни, бул розположени побешедовац зоз каждим, и зоз старшима, и з малима,  и шицки го любели. Коцур як кед би нє бул Коцур кед би нє було поштара Дюри Салонтая, хтори скоро штири децениї и по шнїгу, и по найвекшей горучави обиходзел улїци. Бул и остал леґенда того нашого места.

Народзени є у Коцуре и за тот валал вязани його перши памятки. Дзецинску безбрижносц, фиґляренє з пайташами по улїчкох, по законченей основней школи пошвидко заменєли перши роботи. Робел як пекар, потим и як муляр, помагал и академскому уметнїкови у мальованю грекокатолїцкей церкви, а вец го драга одведла робиц и до млїну. Праве теди ше му указала нагода прейсц до державней служби, и робиц як поштар. Тоту роботу з вельку дзеку прилапел.

ПЕРШИ ПОШТАРСКИ ДНЇ

– Предо мну робел єден поштар хтори, як би ше гварело, „замачал пальци до меду”, напаратовал таке цо ше нє шме, та вец мнє волали. Так почала моя служба у пошти давного 1973. року – почина приповедку Дюра Салонтаї.

Як гвари, ище як младшому ше му тота робота спачела, а за тото бул „виновати” стари поштар котри у тот час робел у Коцуре. Понеже уж бул старши, а бачи Дюра млади гунцут, та го стари поштар каждого пиятку замодлєл най рознєше ,,Руске слово” по Млїнскей улїчки.

– Йому було добре, бо мал помоц, а мнє було интересантне и дзечнє сом то робел – през ошмих приповеда наш собешеднїк.

БОГАТСТВО У ФАМЕЛИЇ

За себе гвари же бул дакус и гунцут, вше бул дружтвени и любел франтовац, а таки яки бул, вше бул крашнє прилапени и у дружтве, алє и медзи дзивками. Кед упознал терашню супругу Босильку, за други дзивки вецей нє мал очи, а  гунцутсво остало дзешка у леґиньских дньох.

– Босилька ту пришла зоз Босней, а мала братох котри жили у Австриї и котри єй часто писали, а я єй вец ношел тоти писма. Почали зме ше вше длужей затримовац у попатрункох и приповедки, та ше, ниа, таке стало. Од юлия мешаца по новембер зме ше и побрали – щири бачи Дюра и кладзе руку на свою Босильку котра шедзи при ньому.

Пошвидко їх фамелия постала богатша, народзели ше, перше Славко, а вец и Мая. Роки так прелєтли же того року 46 роки їх заєднїцкого живота, а фамелию збогацели и пецеро унучата у котрих ше бар цеша:  Сара и Филип, и тройнята Миряна, Неманя и Лука. Радосц находза у каждей хвильки препровадзеней з нїма.

НАЙЛЄПШИ ПОШТАР У СЕРБИЇ

– Вшелїяки зґоди и нєзґоди живот ноши, а у тих узретих рокох думки нам уж полни з памятками, и краснима и менєй краснима, з рижнима емоциями и чувствами – предлужує Дюра. Запаметал и тото кед ше пред скоро штерацец роками виберало найлєпшого поштара у Сербиї, бул вибрани за єдного з дзешец найлєпших. Як гвари, огромне щесце почувствує кед ше го здогаднє, алє и одходу до Беоґраду и припознаня котре теди достал.

А памятки на тексти котри вишли у новинкох о нїм, Титово златнїки, значки и награди – шицко поскладане у єдней шкатули.

– Як поштар, любел сом свою роботу, почитовал сом людзох, каждого, и то ми ше нєшка и враца. Чувствуєм же и мнє нєшка людзе почитую, а то ми барз мило. И дзень-нєшка ше часто случи же ми поведза  „Еее, нєт такого поштара як цо ти бул” – з окремну зарю у очох бешедує поштар Дюра.

Цешел ше и кед му ше теди нашмеяни дзеци у валалє, хвалєли як достали петички прето же на тему ,,любена особа у валалє” описали праве його, веселого поштара Дюру.

А поштар ше вше сцел и порадзиц, старал ше и як людзом пове жалосни вистки у телеграми, и нїґда нє правел розлику медзи людзми. Тераз ше случує, кед пойдзе на пошту, же го людзе  пущиаю прейґ шора. Алє, гоч там бул заняти скоро штири децениї, вон то нє прилапює.

– Нїґда, за дзешец роки кельо сом пензионер, нє вошол сом прейґ шора. То нє у шоре спрам тих людзох котри там чекаю. А вец себе подумам, цо да сом робел там дзе ховаю, и там би ме пущали прейґ шора? – франтує Дюра.

СТАРЧЕЛ БУЦ И НА „ДЕСКОХ”

У морю шицких тих чувствох, зоз громадками поскладаних памяткох, викукла и чарно-била фотоґрафия на котрей зазначена перша представа у котрей Дюра як петнацрочни леґиньчок ґлумел давного `64. року.

– Вше сом бул фиґляр, вше сом любел виводзиц. Дома на чардаку, ище як дзеци, зме бавели представи. Одмалючка сом у тим уживал, а кед патриш, на даяки способ и цали живот ґлума – щиро гвари наш познати Коцурец. Кед теди вошол до ґлумецких водох, щесце у рихтаню представох и улогох лєм росло, а драмски фалати ше лєм шоровали. Як гвари, вельо ту памятки и рижни зґоди котрих ше дзечнє люби здогаднуц. Так памета интересантну ситуацию котра ше трафела кед рихтали представу ,,Жовта”.

– У тот час у пошти було вельо роботи, вельо дробнїци пре хтори сом мушел и по пар раз на дзень на бициґли обисц цали валал. И кед пришол час за пробу, бул сом вистати. У тей представи сом бавел дїда Сербиянца хтори мал заспац на лавки у гарешту. И док ше я намесцел и чекал свой шор, я насправди и заспал – од шмиху уцера слизи, док приповеда як го ґлумци мушели будзиц, и як пофрантовал же ше цалком на тей проби ужил до своєй улоги.

За труд и талант котри указал през шицки улоги котри бавел, бул и наградзовани, на Драмским мемориялу за найлєпше одбавену улогу у представи ,,Франтовнїца”, а на Дньох театру ,,Владимир Сабо-Дайко” – грамоту за 50 роки театралней дїялносци. Теди, якош, наполнєл 70 роки живота, та му то бул и єден з найкрасших дарункох.

ЧУВСТВА И НА ПАПЕРУ

Ище єдна сфера уметносци у котрей бачи Дюра бул активни то писанє поезиї. Гоч писнї частейше писал у младосци, и тераз ше случи же дакеди чувства претка до стихох. Писнї представял на Митинґу поезиї дакеди на ,,Червеней ружи”, обявйовал у ,,Ерату над Коцуром”, у ,,Руским слове”… „Дикици…”. Аж тераз, у пензиї, за таке ма вецей часу.

– Тераз мам єдну идею за писаниє, кед ше витвори, будзеце мац о чим читац – джмуркнул дакедишнї поштар.

Гоч о тим нє люби бешедовац, пар роки назадок прешол през чежки период живота. Влапела ше до ньго хорота, алє после терапийох и операциї, з хороти  ше му удало витаргац. Приповеда же тераз жиє так, по пензионерски.

 – Любим ришовац крижальки, обисц древка у загради, зоз свою Босильку почитац кури и курчатка хтори бегаю по дворе.

У тим шлєбодним чаше, вше наиду и гевти днї кед зоз памяткох виплїваю хвильки хтори виполнєли його живот.

Дюра Салонтаї з окремнима чувствами памета свою поштарску бициґлу и ташку полну з писмами, ошмихи хтори настали пре його добре познате, веселе гвизданє. Так и Коцурци запаметали поштара Дюру, по ошмиху, нє знал  ше нагнївац,  як кед би нїґда и сам нє мал бриґи – гваря тоти цо го познали. А запаметали го, боме, и по так длуго чеканих писемкох.

(Опатрене 157 раз, нєшка 1)