fbpx

„Чарного” Медєша син…

автор лю.дудаш 31. авґуст 2019

Роснуц боси, од вчасней яри до позней єшенї була привилеґия, нє лєм за Ярашанцох, котрим припадал Янко, Ґари, Медєши, алє и шицких других народзених у рокох после Другей шветовей. Були то роки кед на каждим краю валала росла боса „омладина”, познєйше роботнїци котри громаду того збудовали, направели лєбо здумали, а нєшка пензионере у ище вше добрих и плодних рокох.

То було так, и нїхто би од нїх анї нє пожадал забуц таке дзецинство лєбо, нє дай Боже, сцерац го зоз памяткох.

– Так зме росли и одрастали, у рокох кед було мало чого окрем дзецох, здогадує ше Янко Медєши, Ґари, нєшка нємецки пензионер котри ше после рокох и рокох отмаль врацел до Керестура, на Яраш котри, поправдзе вецей нє таки як з дзецинства, алє котри вше остава ту, у шерцу и чувствох.

– Я Ґари и оцец ми бул „Чарни” Медєши, лєм прето же зме такей скори. И най нє забудзем, и шестра Марча нам така, чарнєйша, паметаю и ю Керестурци. А и нєшка паметам ракетли за Перши май, алє и витрион з факльох котри зме ношели по мост и назад, приповеда собешеднїк. Ту, на самим Ярашу и дакедишнїм Вашарищу, нас було и скоро трицецеро дзеци, кеди як. Дабоме, бависка нє було нїяки, алє Бора, Яким Грубеня, нам правел цо лєм могол зоз древа и дещичкох яки нашол, одмалючка то робел, а и цали живот потим робел з древом, як столар лєбо тишлїр – памета Янко.

А САНДАЛИ ЛЄМ ЗА „КВИТНУ”

– През лєто зоз нас, алє вше у вельким дружтве, було и на беґелю и вшадзи дзе нас ноги и дзека однєсли. Вноци ше ишло овоц краднуц до овоцнїку за нашима заградами. Нє по вельо, конари зме нє ламали, алє и то було одрастанє, состойна часц. Паметам яки сом страх раз дожил, кед зме поцме уж виходзели зоз овоцнїку и праве кед хтошка руки положел на дротову ограду, алє… – з другого боку. Шерцо скоро да стануло од страху, док зме нє похопели же пришло друге дружтво котре, праве як и ми, сцело по даєдно яблуко, лєбо грушку. Найвецей зме бавели фодбал, ту такой под облаками, бо други бок улїчки теди анї нє бул, о збудоване то познєйше. Було нас и у бочкоркох, та и ботошох, алє найвецей босих, уж хто ше як знаходзел. Паметам же ше сандали доставало за Квитну нєдзелю, дакус векши да маме дороснуц, а мали тирвац по другу яр. Кед захладло ми ше лапали до бавискох на ляду, а зоз гокейом нас теди шицких заражел Яким Сивч. Ишло нам то, так же зме аж и зоз суботицким „Спартаком”, дабоме у їх опреми, бавели. Паметам же нам Яша Баков, кед видзел же зме ище коло шицкого и гладни як вовки, дал пенєж за поґачи зоз шкварками. Гварел – то сите, та зме ше так и „сити” врацали назад на гайзибану зоз Суботици. Теди ми Спартак, його тренере и руководителє, понукали и стипендию и можлївосц закончиц школованє, лєм же бим бавел за нїх – гвари Янко Медєши, и такой предлужує же стого нїч нє було…

– Алє, дабоме, я до Керестура и нїґдзе вецей… На тим турниру сом бул найлєпши ґолман, а лєдво сом ше звикол на прави корчолї. Ми у валалє мали понаправяни зоз старих ципелох и яких таких половних корчольох котри зме мушели на талпи пришрубовац. Бавело ше и фодбал, а я русиновец бул озда од тринац рокох. Внєдзелю до кину, кед було пенєжи, одпатриц уж цо було, и такой на фодбал. Тренирал нас Любо Гайдук, келнер. Важне було бавиц, алє добри зме були и як подросток.

Памятки на дзецинство, Янко Медєши, у другим шоре од долу, пияти з правого боку у дакедишнєй „америцкей” оводи при Петраня, на Маковским шоре у Руским Керестуре

ШВИДКИ НА ФАЙТУ…

Янков оцец Йовґен бул познати як барз швидки, а то нашлїдзел и син. У тедишнєй ЮНА, 1968. року го  и такого.  препознали

– Бежац було, мнє голєм, вше барз лєгко и попри тим же ми вше хибели по даскельо кили же бим бул ище лєпши. У штафети 4х100 метери Янкова екипа була найлєпша у цалей воєней обласци, о чим шведоча зачувани дипломи. Нажаль, праве теди совєтске войско вошло до Чехословацкей и общи армийски бависка нє отримани. Чкода, хто зна яки би ше там резултат зазначело?…

– Нє конєц тому, и з кулю, ґуґлац ше, сом барз любел, та ме було и там. Думам же мойо и нашо ґенерациї мали тельо енерґиї кельо би нєшкайши нє могли анї похопиц. Мало зме того мали, алє зме одросли богатше як нєшкайша младеж лєбо дзеци – гвари Янко, шпиртаюци по менєй вецей позабуваних, лєбо нє, памяткох.

ПОШОЛ ЗА ЛЄПШИМ

Живот ше нєраз побавел зоз Янком. Вчас мушел почал робиц, бо ше мушело, оцец млади умар, а шестра Марча и вон ше мушели вибориц за свой фалаток хлєба. Шестра предлужела фамелиярну традицию и робела, як и оцец, у погосцительстве, у Керестуре, алє после одаванки и вона часц живота прежила на роботи у Нємецкей. Янко, заш, робел у лївальнї у валалє, дзе нєшка мурик валалского велького парку у центру, а потим го було и у будовательстве. Од 1971. року по 2011. рок робел у Нємецкей. Роботни вик закончел у хемийней индустриї, продукциї фарбох и лаґох за поживову индустрию, а зоз фабрику и вон роснул, аж по нєшка.

– Седемдзешатого року, як и велї други теди, пошли зме з мою Сенку до Нємецкей. Коло осемсто нас у бетонских бункерох було у Минхену док нас койкадзи нє порозмесцели. И страх котри сом по теди нє спознал, бо язик нє знаш, анї за хлєба и води питац… Рушело и тото. Робел сом перше на найгорших роботох у будовательстве, познєйше на финших и одвичательнєйших. Далєй сом робел, а там сом и закончел, у фабрики фарбох и лаґох за поживову индустрию. Було нас мало, алє фабрика росла и ми зоз ню. Нєшка то позната и припозната „Хоба” фабрика. „Боделсгаузен” при Тибинґену ме затримал по пензию.

Синове, Юлин и Кристиян, и нєшка робя и зарабяю свой хлєб праве у тей фабрики. Но, поправдзе, вони нє робя тото цо робел я, єден у розвойним, а други у сектору аналитики, цо аж и барз одвичательни места.

– Думам себе и нєшка, рушиц до швета за лєпшим животом, вимага и шмелосци… Як дакому повесц же би нє рушел по тей драги? Нїяк… Заш лєм цешим же сом вше знал же ше врацим ту, на Яраш, дзе ище вше єст дакого од старих сушедох, а, Слава Богу, остало нас ище досц и зоз дружтва. Стретаме ше, побешедуєме и живот идзе далєй, своїм цеком… 

ФАМЕЛИЯ

– Супруга Сенка траґично настрадала у Нємецкей у транспорту.  Уж зме були розидзени, алє остали зме добри, ша вона була мац обидвох наших синох.

Од сина Юлина мам тройо унучата, двох хлапцох и дзивче, а од Кристияна хлапца и дзивче. Нєвести нє Рускинї. Паметам як мацери, док жила, було чежко же их нє розуми. Сцишнє то у гарлє и остава занавше – памета Медєши.

Янко, Ґари, Медєши пред велїма роками на каждодньовей роботи у Нємецкей, тераз у пензиї

 

(Опатрене 137 раз, нєшка 1)