fbpx

Потвердзенє же язик литератури универзални

автор м. джуня 26. септембер 2019

Кнїжка „Jedenie” (Єдзенє) чий автор Иван Медєши з Руского Керестура, а хтору влонї обявело восточнословацке Виходнярске здруженє „Валал” з Петриковцох у Словацкей, прешлого тижня у Братислави достала першу награду на конкурсу цо го каждого року розписує словацка Фондация „Анасофт литера” за найлєпши нови литературни твор по словацки, лєбо преклад ориґиналного дїла.

Кнїжку з нашого на словацки литературни язик преложел Марош Воловар, снователь и редактор „Валалу”, а Медєши, як єден од ридких дебитантох, першу награду достал у конкуренциї коло двасто виданьох/авторох. По пропозицийох орґанизатора того литературного конкурсу, постоя вецей елиминацийни круги, а побиднїк вибрани у трецим, спомедзи пейц финалистох. Успих автора, дїла и видавателя, хтори, мож повесц скоро по шицких здраворозумских критериюмох баржей важели за аутсайдера як фаворита на тим углядним литературним конкурсу, прицагнул вельку увагу конвенцийних словацких медийох и русинских медийох на Горнїци, алє и тутейших руских и словацких меншинских медийох. Як ше одвивала приповедка хтора кулминовала з єдним од водзацих словацких литературних припознаньох, бешедовал нам швижи лауреат, Иван Медєши, хтори у розгварки за „Руске слово” окреме наглашує задовольство же цали процес, од задумки о новей кнїжки по саму награду цекол якош спонтано, без даякого форсированя и твардого плана: у приватней кореспонденциї Марошови з хторим уж длугши час добре сотрудзує, сукцесивно посилал материяли, а тот, у поради з автором, з нїх помали формовал кнїжку.

– Поправдзе, кнїжка наставала без даякей планованей задумки и векшей амбициї, поготов нє спрам спомнутей награди цо сом ю достал, а за котру сом дотля, мушим припознац, анї нє знал. Аж кед то постало озбильне, як зме ю почали промововац и як преходзели круги конкурса а „Єдзенє” ишло далєй и почали сциговац добри критики и реакциї, похопел сом же то нє мала ствар, и же то з того можебуц дацо годно и буц – гвари Медєши и толкує же то нїяк нє значи же нє верел до кнїжки и того цо роби, алє му було чежко вериц же о литературней награди наисце одлучую лєм литературни критериюми.

АМАЛҐАМ ТАЛАНТУ И ПОДНЇМАТЕЛЬНОГО ДУХА

Ґу тому, нєобходна була и озбильна провадзаца робота же би кнїжка дошла по публику. Дзекуюци аґилному видавачови Марошови Воловарови спред Виходнярского здруженя „Валал” котри Медєшово шейсц приповедки присподобел ґу словацкому язичному стандарду, зложел их до кнїжки и зробел обдуману и ефектну промотивну кампаню, и автор и кнїжка постали присутни и препознатлїви у кругох словацкей литературней сцени, а досягли аж и по ческу публику. На вецей заводи представяна є у преси и на електронских медийох, шлїдзели промоциї на фестивалох, медзи иншим и у Братислави и у Праги. Достаточно за увагу и потим пласман до конкуренциї за награду Анасофт литери, а у виборе словацких (литературних) критичарох и новинарох.

Медзитим, специфични стил и писательски талант хтори Иван Медєши, скорей познати под творчим псеудонимом Др. Шукс безсумнїву ма, а тераз є и дефинитивно потвердзени, наисце оможлївели тот правдиви успих нашей литератури. Отже,  „Єдзенє”  од уплївних актерох словацкей сцени достало наисце добри критики,  автор поровновани з дзепоєднима шветовима менами андерґраунд литератури (цо вон, поправдзе, нє трима за обєктивне), а скоро кажди напис констатовал феномен його „еґзотичного” походзеня и факт же жридлово твори на „долнєжемскей русинчини”, хтора, з тей нагоди, презентована у словацким стандарду. Як позарядови квалитет, окреме визначована його схопносц же ше му удава универзални литературни теми розрабяц на автентични, нєпредвидлїви способ, хтори часто ґротескни, алє заш лєм з ясну нукашню лоґику и структуру. Углавним, на способ хтори ше нїяк нє обчекує од „меншинского” литерати.

Уж даґдзе з яри, автор того текста достал мейл з академского Прешова, дзе як куриозитет дочекана информация о кандидатури Медєшовей кнїжки, и з увагу провадзени єй пошлїдкови уход до узшого кругу дїлох у компетициї, и потим финалу. Подписнїк тиж припознава же, провадзаци розвой ситуациї як час ишол, цешел ше у Медєшовим успиху, рахуюци то як позарядове посцигнуце, без огляду на конєчни резултат конкурса. Кельо пре автора особнє, тельо и пре афирмованє нашей локалней бешеди и литератури, на дотераз нєдоступним подручу.

ВИКРОК З „ГУМНА“

Пошлїдкови публицитет годзен за шицких нас ту прицагнуц вецейнїсти хасен, о чим ище вшелїяк будзе бешеди: од уваги домашнєй литературней явносци, же писатель хтори граждан Сербиї першонаградзени на конкурсу у иножемстве, а на державним уровню, потим як прилог ґу нашей часто схизофреней „ґеополитичней” дебати медзи востоком (народна, руска, свидомосц) и заходом (линґвистични вязи з виходнярску бешеду – як призначене на рамикох кнїжки) – по (ре)дефинованє статуса нашей (сучасней) литератури и пренаходзенє єй места у ширшим контексту. Бо, Медєши перши прекрочел плот коло такв. „Гумна”, котрому ґенерацийно припада (Зборнїк младшей рускей творчосци „Дзеци з урбаного гумна”), и после очиглядного, актуалного припознаня, етабловал ше на (най)висши ранґ, яки мож за писанє обчековац. Цо ше самих наградзених приповедкох и збирки „Єдзенє” дотика, будзе цикаво провадзиц евентуални реакциї, насампредз конзервативнєйшей часци нашей литературней явносци, пре авторов нєтрадицийни наративни стил, и поготов пре обсцену лексику, як часц каждодньовей бешеди, цо конєчно пренашла свойо место у рамикох (и) урядовей литератури, та и науки. Можлїве же Медєшово дотерашнє дїло остало без значнєйшей рецепциї и прето, а нє лєм пре свой герметични андерґраунд концепт, котри етабловани центри (литературней) моци часто иґнорую. З тей нагоди, ситуация ше радикално меня, дриляюци нашого лауреата под рефлектор уваги пред интернационалним потенциялно вецеймилионским читательним авдиториюмом. Чом да нє?

Най лєм ище спомнєм же, попри угляду и престижу, и пенєжна сума Анасофт литера награди (о хторим ше уж пущела кулоарна бешеда), аж и за словацки стандарди цалком озбильни, дакус векши од сербскей НИН-овей награди, и приблїжно є як рочни просекови заробок тамтейшого граждана. Як потвердзенє потераз одличного сотруднїцтва, Медєши ю одлучел пополи подзелїц з видавательом Марошом Воловаром, без хторого би, по власних словох, кнїжки найскорей анї нє було.

ПОЧАТКИ З МАК-ОМ

Нашу читательну публику з тей нагоди здогаднєме же Медєши уж овинчани з награду Фондациї „Штефан Чепа” (Медзинародна литературна награда „Александер Духнович”, т. є .„Златни медведз”) зоз Торонта, як єден од авторох, вєдно зоз Славком Винайом и Наталию Рибович у „Триолоґиї” (НВУ „Руске слово” – МАК 2006. року). Исти наш видаватель му потим ище обявел „Хтошка од мнє двох нєнормални” (2007), як и роман „Шпацири по сподку дунца” (НВУ „Руске слово” – МАК и СКЦНС 2011). Далєй, Медєши почал обявйовац за „Валал”.

И ГНАТЮК И КОСТЕЛЬНИК У „ВАЛАЛЄ”

Кнїжка „Jedenie” (Єдзенє) уж други твор котри „Валал” друкує Медєшови, после „Квашней кнїжки”, цо му ю обявел 2010. року, а ту треба спомнуц ище два наслови котри ше дотикаю нас Долньожемцох: Гнатюково „Троме браца” и Костельников „Валалски чловек”. Воловаров „Валал” видавач и фанзина „Вайчак” дзе нагоду мали обявйовац и дзепоєдни нашо други младши авторе, а ширши форми сотруднїцтва вшелїяк уключую и скоро порядни театрални госцованя по наших крайох ансамбла КЛУД з Кладзанох, на Горнїци. Медзитим, „Єдзенє” мож спатрац як коруну вецейрочней колаборациї „Валала” и Ивана Медєша, алє и нас других, з Долнєй жеми.

(Опатрене 190 раз, нєшка 1)