Фарби знаю живот прикрашиц

автор вл. дїтко 17. фебруар 2020

Олґицу Лукач вше баржей мож препознац по єй малюнкох и по красним шпиваню у шпивацкей ґрупи КПД „Иван Котляревски” у Бикичу. Пише и поезию, а планує видац и роман у хторим би любела описац свой живот.

У Беркасове, алє и ширше, Олґицу Лукач велї познаю як вредну жену и ґаздиню, алє и по єй прихильносци ґу уметносци, насампредз ґу подобовей творчосци. З уметносцу повязана и поезия, а Олґица остатнї роки нє може без красного слова. Пише писнї и у нїх виражує свойо думки и емоциї.

Зоз щеточками и фарбами препровадзела значну часц роботного вику, билєла мури по обисцох, а потим по нїх мальовала, шулькала. Нє робела лєм у Беркасове, алє и у Шидзе, Перняворе и Соту, а дакеди давно одходзела аж и до Товарнїку, нєшка Републики Горватскей. И шицко посциговала одходзаци на роботу на бициґли.

ПРЕМЕНКИ ЗА КРАСШЕ ЮТРЕ

На початку розгварки Олґица приповеда же є родом з Петровцох, з Гардийовей фамелиї, або Мишканьовей, як их волали у валалє. Як пейцрочне дзивче зоз фамелию ше преселєли до Бикичу.

– Кед ше мойо дїдо и баба розишли, шицко ше якошик преламало у живоце, та мойо оцец, мац и шестра вєдно зо мну пошли жиц на валал до єдней малей хижочки закритей з надом. Нова пременка пришла кед зме ше приселєли до Бикичу (дзе жили дїдо и баба по мацери), гоч зме и там спочатку чежко жили бо зме жедлярели. Року 1960. ше наша фамелия звекшала, бо ше народзел мой брат. Оцец ходзел робиц до бикичскей винїци, а мац на наднїцу, нє були лєгко – приповеда Олґица Лукач.

Штредком децембра 1966. року наша собешеднїца ше одала до Беркасова, до фамелиї Лукачових, и там першираз вжала до рукох щетки и фарби. Гвари же кухня потамаль була обилєна на жовто, а єй ше то нє пачело, сцела ю крашнє ушориц, а була млада и сцела дацо пременїц. Сама повиношела мебель з кухнї, обилєла ю, а вец пожичела шульок з кантичку и дала ше до роботи. Була задовольна як шицко поробела, та кед ше дакус мури висхли, до вечара истого дня ище и мебель врацела  на место до кухнї.

– Кед моя мац пришла до мнє и видзела як сом обилєла и омальовала кухню, єй ше наисце попачело, та сом пошла и до нєй билїц и мальовац. Попачело ше и сушедовим, та ме и вони волали по истей роботи. Пошвидко ше у валалє дознало же цо робим, та сом з дня на дзень мала вше вецей роботи. Людзе ме волали и були задовольни –памета Олґица.

ШУЛЬОК ЗАМЕНЄЛА ЗОЗ ЩЕТОЧКУ

Роками билєла и мальовала обисца, а кед пред седем-осем роками престала тото робиц, пошвидко ше указало же нє могла без щеткох и фарбох. Одлучела же будзе мальовац малюнки и то добре рушело. У олєю на платну нєшка найчастейше малює мотиви квеца, портети людзох и мертву природу. Найвецей малює през жиму, кед нєт тельо роботи у загради и коло обисца.

– Малюєм, як би ше гварело, за свою душу. Дацо препатрим з папера, а дацо малюєм з глави. Патрела сом на дзепоєдни малюнки Сави Шумановича и вец сох их пробовала намальовац. Малюнки нє предавам, аж ше цешим кед ше на нїх припатрам, кед су поскладани на муре и кед ми тота красота кажди дзень пред очми. Мала сом и два вистави малюнкох у Бикичу, а викладала сом и на колективних виставох у Шидзе – задовольно приповеда Олґица.

Окрем подобовей уметносци, наша собешеднїца вше баржей уходзи и до швета красного писаного слова, пише писнї зоз живота. Гвари же надумала писац и роман о своїм живоце, а тема будзе о тим як ше народзела у богатей фамелиї, а вец пре животни причини односно розход єй дїда и баби, приселєли до Бикичу дзе жили скромно и дзе пробовали найсц щесце.

Олґица нє лєм же малює и пише, алє и крашнє шпива у церкви у Беркасове, и то єй тиж вельке задовольство. Кед до Беркасова почал доходзиц тедишнї парох у Шидзе о. Михайло Малацко, почала шпивац на богослуженьох вєдно зоз Иринку Лазорову.

– Мой живот, хтори бул чежки у дзецинстве и младосци, оддавна виполнєти з уметносцу хтора ме отримує у добрим розположеню. Робим у загради, варим, пораїм обисце як и кажда жена, алє вше найдзем часу и за уметносц. Часто ше зна случиц же през дзень малюєм, а вноци пишем писнї, задовольна же нє хаснуєм час на даремно – гвари на концу  наша собешеднїца хтора нє таї же єй остало єдно жаданє – видац власну кнїжку поезиї и представиц ю и другим.

У ШПИВАЦКЕЙ ҐРУПИ

Олґица нє лєм же шпива у церкви, алє люби и нашо руски народни шпиванки и активна є членїца Женскей шпивацкей ґрупи КПД „Иван Колтляревски” у Бикичу. 

– Шейсц роки активно шпивам зоз „Бикичанками”. За Бикич сом вязна, бо сом там жила од дзецинства. Кед жени почали шпивац и я ше придружела та наступаме, а зняли зме два ношачи звука и так пестуєме нашу шпиванку и традицую – гвари Лукачова.

(Опатрене 32 раз, нєшка 1)