Макайов ”тал”

автор лю. дудаш 7. марец 2020

Якошик, пред самим Дньом женох, пришла ми на розум єдна керестурска шпивачка. Мария Будинскова,
народзена Макаї, нє лєм шпивала, алє шицким цо ю познаю остала запаметана як єдна зоз найвеселших особох, особох котру би кажде пожадал мац коло себе у дружтве.

Мария, Марча, теди ище Макаї, була побиднїк на „Червеней ружи” тераз уж давного, 1970. року. Писня була „Иванку, Ииванку”. Єдна побида, єдна кошарка прекрасних червених ружох, а запаметана занавше…
– Народзена сом у обисцу Томислава и Мариї, народзеней Рац – приповеда собешеднїца. Оцец Томислав мал шейсцох братох и єдну шестру. Нажаль, живи ище вше лєм його брат Силво. Нєт вецей анї мацери. Оцец бул майстор маляр и по роботи го и тераз паметаю старши, а у валалє ище вше єст обисца у котрим и нєшка видно його роботу. Знал и любел мальовац. Окрем того, шицки три шестри, я, як найстарша, Сенка и Геленка, озда занавше будземе паметац як оцец шпивал. Вше нашол хвильку кед треба зашпивац, наляц госцом винко, радовац ше зоз шицкима нами. Мац нє шпивала як оцец, алє мнє научела и то на лєдво мойо три роки – приповеда Мария, Марча.
– Боже, озда док зме живи, родичох по найкрасшим будземе споминац.

Цала фамелия у Томислава и Марї Макайових, оца и мацери, три шестри зоз жецами и унучатaми… Зашпивало ше и з тей нагоди…

ШИЦКИ ЗНАЛИ ШПИВАЦ

А у валалє и нєшка шицки приповедаю же озда нє було Макайового з нашого роду, а мали зме наисце вельки род, хто нє знал шпивац. Насправди, и нє гоч як шпивац, алє шпивац прекрашнє, та чи то було на свадзби, по свадзби, чи у хору Дома култури, чи у церковним, чи лєм так, просто од шерца и дзеки, гоч кеди и гоч дзе.
– Паметам же за вельки швета, окреме за Крачун, сход роду и найблїзших бул у нашим доме, обисцу – приповеда наша домашня. Шпивац ше нє мушело, то ше сцело и лєдво чекало. Озда и сушедом одгуковало кед скоро хор, кельо нас було, зашпивал. Радосци и вешеля було вше и за шицких. У таким обисцу виросли и три шестри, дзивки Томислава и Мариї.
– Преходзел час, ми повирстали и я пошла школи, до Вербасу, дзе сом и закончела зоз диплому женского шнайдера, скравца. Но, уж на двацец єден рок сом ше одала за Владу Гуздерового, Будинския. Потим пришли дзеци, Желько и Ясна, та сом скоро анї нє робела тото за цо сом ше учела – предлужує Мария.
– Шпивала сом, найвецей як солистка, алє и у хору, под руководительством Витомира Бодянца. Тедишнї ансамбли бул моцни у шицким, и фолклор, и хор, и младши. Знам же зме були на турнейох и то велїх, по Словацкей, по цалей тедишнєй нашей жеми, по Сриме, Босни… Думам же тал Макайових, голєм по шпиваню, пошол и Ясни, ушло ше єй, алє єй дзивки, моєй унуки, Елеонори ище вецей.

Хто нє скоштовал нїч окрем красних хвилькох, нє коштовал живот у полним його значеню и сущносци – приповеда собешеднїца. Якош у радосци забуваме же бида нє шпи, нїґда…

БИДА НЇҐДА НЄ ШПИ

– На початку септембра, пред штернац роками, озда лєм пре стару електричну инсталацию, лапела ше нам хижа. Огень! Згорело цо лєм могло. Нє шмела сом ше од страху и стресу дому врациц. Наш дом, обисце, згорело. Нє пожадац анї у сну нїкому и нїґда. Страх и тераз паметам. Но валал, наш Керестур, добре зна цо то бида и нєсебично помогнул. Зишло ше, без воланя и зволованя, и майстрох мулярох, цимерманох и других, та пошвидко хижа ознова була под закрицом, новим. Як и откадз бул шицок тот пенєж, озда би нїхто анї нє знал пораховац. Лєм страх остал, таки яки го познаю лєм тоти цо таку биду прежили – памета Маря.
– И дзеци сом озда теди научела же бида нїґда нє шпи и нє ходзи сама. О пар роки мой Владо ше похорел, церпел, трапел ше… Пошол и вон на драгу по котрей ше идзе лєм раз. Заш, лєдво присц ґу себе…
После пар рокох, нєсподзивано, як то лєм живот може нєсподзивац, умарла и Марйова нєвеста Ясминка. Дзеци були мали, Желько, син, вше у даякей роботи, а нє мож унучатом мацер врациц…
– Тельо болю за тельо мало роки, а мушиш витримац, вше ставац и бориц ше за наймладших, за шицких, та и за себе. Стануц нє шмеш, анї подумац на то. Трудзела сом ше нє роздумовац о тим, лєбо голєм цо менєй. Озда праве прето, а так нас учели и док зме росли, найсц ше шицким на помоци. Нїґда нє роздумовац чи то будзе врацене. У добрим мало цо и треба помогнуц, алє вше єст и други бок. А вше дакому помоц потребна, та гоч и з ошмихом, словом, добрим дїлом зробеним…
Шпиваня уж вше менєй, гвари собешеднїца, ище су ту, у души, гоч гласа ма. А кед треба зашпивац – нє треба ю волац. Вешелє вец векше и красше будзе. Бо, живот лєм єден и швидко преходзи – у думкох закончує Мария. 

ЄДНИ ЗА ФОДБАЛ, ДРУГИ ЗА МУЗИКУ СТВОРЕНИ

– Син Желько, старше нашо дзецко, нє шпивал. Трицец пейц роки бавел фодбал, як и мой покойни Владо, хтори поправдзе, озда дзень починал зоз фодбалом у думкох, а так го и закончовал. Желько таки исти. Од Желька и Ясминки маме двойо унуки, Марио старши, тераз ма 18, а Корина у дзевятим року. Дзивка Ясна одата за Деяна Дудаша и уж два роки жиє и роби у Словацкей. Їх Елеонора, котра на бабу и шицких Макайових, шпива як ангел. Ма 13, а младши, Антоний полни 11 роки. Знашли ше и вони у Словацкей, и там жию и рошню як Руснаци.

ЛЮДСКЕ У НАС

– Паметам, уж хижа була закончена, кед на капурку задуркал єден з наших пензионерох, валалских…
„Пребачце, наисце сом динара нє мал дома кед помоц зберана за вас, алє примце, од шерца, тоти пейцсто динари, тельо сом змогнул оддвоїц, а вам ше и тото, озда, зда…”
Слизи ми були у очох – приповеда Маря Гуздерова – а тоти пейц стотки ми випатрали велїки як гора. То тото людске у нас. Помож другим, то лєпше як да тебе треба помагац…

(Опатрене 396 раз, нєшка 1)