Цали живот єдно другому подпорка

автор ол. русковски 5. юлий 2020

На концу валала, коло каналу при мирней води, дзе вшадзи доокола прекрасне желєнїдло, праве там обисце Стриберових – Милї и Миколи. У тей мирней оази, чию цихосц з часу на час претаргнє оздзиванє моркох, павура, лєбо нємирних пшичкох, Миля и Мики ше прешпацирали през свою заєднїцку животну приповедку.

Обидвойо су народзени у тим валалє, чийо широки улїци их здогадую на  їх перши бависка и шмих, и як нїтки преткали памятки на безбрижни дзецински днї. Заєднїцки интересованя обидвоїх зведли их на исту  дражку, а вец и на пришагу – заєднїцки живот хтори тирва уж 44 роки.

– Я ту народзена, алє после другей класи основней школи зме ше з фамелию преселєли до Кули. Кед сом почала ходзиц до осмей класи, врацели зме ше до Коцура, и ту, през бависко зоз школскима пайташками, почало мойо озбильнєйше интересованє за рукомет – приповеда Миля.

По єй словох, у школи теди було добри рукометашки. Дзе лєм ше змагали спред своєй школи, даєдно з перших трох местох вше було у їх рукох. Час преходзел, и вше баржей ше чувствовало же треба мац власни рукометни клуб.

– Ми барз любели бавиц рукомет и вельо раз ми було нєправо же нєт женски рукометни клуб у Коцуре. Хлопски рукомет у валалє функционовал, та  моя пайташка и я вєдно почали одходзиц на їх тренинґи и тренирац з нїма. Сцели зме напредовац, учиц, и там ше  зявела идея же бизме ше приявели на Валалски олимпийски бависка хтори ше теди отримовало – здогадує ше Миля.

Позберала наша собешеднїца екипу, и на змаганю коцурски дзивчата завжали друге место. Тот успих им оможлївел же би свойо место нашли у Войводянскей лиґи. Почали з озбильнєйшима тренинґами, та ше Миля прилапела робиц и покус водзиц екипу, гоч и сама бавела. Була то велька любов, вельке закладанє, намаганє най шицко зажиє и най єдного дня останє даяки шлїд. Пошвидко женску рукометну екипу превжал Янко Хромиш и, як гвари Миля, теди почала озбильна робота зоз озбильним тренером. Шлїдуюци даскельо роки, теди, 70-тих, тирвало красне и успишне бависко коцурских рукометашкох, як и їх добре триманє у тей лиґи.

– А то так давно було, же можебуц уж анї нє правда – з ошмихом и през франту додава  Мильов супруг Микола, и сам добри рукометни бавяч. Мики почал бавиц ещи як 14-рочни хлапец. Фодбал го нїґда нє барз цикавел, лєм тельо же ше  побавел на пажици з товаришами.

– Внєдзелю предполадньом бул час за рукомет. Часто ше случовало же старши хлопи нє пошли до церкви, алє пошли патриц змаганє, и наисце валал мал озбильну публику,  вецей як 200 людзох на стадиону. Були то красни часи – памета Микола, а Миля предлужує же теди рукомет бавели квалитетни бавяче, як у женскей, так и у хлопскей рукометней екипи, и людзе любели провадзиц тот спорт.

Од любови ґу рукомету нашо Коцурци роками нє одуставали. Були и тренере, и бавели, Миля була и судия, а Мики рукометну лабду охабел уж кед бул у 40-тих рокох. Зоз шерцом бавели, и щиро го сцели пренєсц на младши ґенерациї. Нажаль, нє пошло шицко як задумали, и з часом шицко препадло, та нєшка тот спорт нє функционує у Коцуре.

СИМПАТИЇ НА ТЕРЕНУ

Шицко почало так же хвильки препровадзени на тренинґох и змаганьох, ище на самим початку,  Милї и Микийови принєсли и иншаку файту чувствох. Покус през ганьблїви попатрунки и шмишканя, настали симпатиї.

– Мики бул у Смедеревскей Паланки на Валалских бавискох и послал ми отамаль писмо, а ми двойо ше ище нє познали. Почал приходзиц и провадзиц тренинґи кед женска екипа тренирала, обачела сом го, алє гоч бул симпатични, бул кус дробнєйши и младши, та сом вше  гуторела „мали сладки, алє є мали” – през шмих приповеда Миля.

– А и то так давно було, же можебуц и то уж анї нє правда – и далєй франтує Микола.

Припознава Миля же Мики бул упарти, та ше зблїжели и полюбели. Ходзели  6 роки, вєдно тренирали, танцовали у фолклору, одходзели на иґранки, а вец ше и повинчали. И як гваря обидвойо, цали живот су єдно другому подпорка, з подобним темпераментом, истима интересованями и прихильносцами.

РОКИ У КОНЯРСТВЕ

– Кед зме ше побрали, Мики ришел же ше опробуєме и у иншакей файти спорту, и за родзени дзень ми подаровал гаче. Барз сом ше зрадовала, бо сом любела конї –  гвари Миля. Почали тримац спортски конї  – 25 гарла. Мали допущенє участвовац з нїма на обегованьох, алє ше лєм Мики змагал. Гваря, нє було лєгко отримовац шицко и робиц. Кажди дзень з коньми тренирали и по 4-5 годзини, гоч то було и барз вельке задовольство. Участвовали на велїх обегованьох ширцом Войводини, а у Беоґрадзе освоєли велї медалї и погари. През їх руки прешли шампиони Югославиї. После вецей як 15 рокох у тей бранши, конярство ришели напущиц.

ТЕРАЗ НАЙВЕКШИ СМИСЕЛ ДЗЕЦИ И УНУЧАТА

Стриберово  маю сина Синишу и дзивку Мирелу. И теди кед дзеци були малючки, вони з тренинґох рукомету и фолклору нє виоставали. Можебуц то вплївовало на тото же и дзеци тренирали рукомет и танцовали, у чим ше Миля и Мики цеша и дзечнє приповедаю о тих часох.

– Тераз зме уж баба и дїдо, а нашо дзеци и унучата нам наисце вельке богатство и найвекши смисел шицкого. Унучата любя ґлумиц, рецитовац, шпивац, танцовац, а любя и животинї. Мали зме єден час и пония, та го унука и шедлала и допатрала, а наймладша унучка видно же спортски тип. Та, шицки су на бабу и дїдa – з ошмихом гвари Миля.

Нєшка Стриберово  свой час найволя препровадзиц у своїм доме, окружени з унучатми, у природи, коло лебедох лапац риби… У дворе ше часто павур гласно озве, розшири свойо пирє, а Мики, запатрени чи цвенка чи нє, у истим стилу  закончує нашу розгварку:

– А шицко то так давно було, же можебуц уж анї нє правда…

ВШЕ НОВИ ИНТЕРЕСОВАНЯ

По закончених кариєрох у рукомету, анґажованю у КУД-ох, танцованю и конярстве, Миля и Мики нашли нови интересованя. По їх дворе нєшка бегаю и пси файти бордер коли.

– То найинтелиґентнєйша файта псох и найвецей их мож научиц. Увезли зме их з Мадярскей и барз зме их полюбели. Робиме з нїма, нашо щенята єст ширцом по Сербиї, а даєдни пошли и до Америки. Плануєме одходзиц и на вистави, так же нам тото тераз покус и обсесия – нашмеяно бешедує Миля.

ПРИ ШЕРЦУ И МУЗИКА

Стриберов дом нїґда нє бул без инструментох – буґни, ґитари, клавиятури… Мики позна ноти, и вше любел час виполнїц з писню и  з музику, помали, при гудацох, та почал грац и шпивац.

– Пре други анґажованя нє мал сом часу дац музики тельо кельо сом сцел. Алє, з вельку дзеку вельо мож посцигнуц. Ґрупа ,,Била баґрена” пошвидко постала позната. Путовали зме и до иножемства, а гоч ше состав ґрупи пременєл, наша любов ґу музики остала иста. И тераз ше з часу на час зидземе, граєме и шпиваме – бешедує Микола.

bty

(Опатрене 80 раз, нєшка 1)