Рукометашка Николина Зорич з Руского Керестура длуго тренирала у „Русину”, а пред роком прешла до Женского рукометного клубу „Диронь”, хтори ше праве влонї пласовал до першей лиґи Сербиї – Сивер. Пре тот значни успих, на традицийней шветочносци Спортского союзу општини Оджак, хтори отримани 2. фебруара у рамикох манифестациї Днї спорту, достали припознанє за найлєпши женски колектив у прешлим року, а Николина за успишну спортистку општини Оджак 2017.
– Нє обчековала сом тоту награду, и можем повесц же то за мнє вельке припознанє з оглядом на тото же сом лєм пред роком пришла до Клубу. Каждому спортистови значи даяке припознанє, бо вец знаш же хтошка провадзи тото цо робиш. Думам же наисце вельке кед повеме же бавиме за єден валал як Диронь, а у першей лиґи Сербиї зме и можебуц зме того ище анї нє свидоми. Раз сом була преглашена и за найлєпшого спортисту Спортского дружтва „Русин”, цо ми тиж так було барз вельке, бо мнє шицки припознаня значни – приповеда Николина, хтора студира право и роби як административни роботнїк общих роботох.
У ПЕРШЕЙ ЛИҐИ ГРУБШЕ БАВИСКО
Николини нє було лєгко принєсц одлуку пойсц зоз матичного клубу, алє понеже люби змаганя, а „Русин” теди нє бул у лиґи, то превагло, як и совити дакедишнєй репрезентативки Злати Паплацко.
– Теди ме волал мой терашнї тренер Славко Надь и барз сом ше двоєла цо робиц, бо ше ми нє охабяло тим. Вец сом бешедовала и зоз Злату Паплацко, хтора ми гварела же кед сцем бавиц у озбильнєйшей лиґи, указац тото цо знам, волїм пойсц. Та сом и пошла, пре себе. Ище скорей сом єдну полусезону бавела и у Вербаше. Можем повесц же ми у Дироню супер. Першенство почина у марцу, та ше рихтаме, бо нам циль обстац у тей лиґи. Барз ше ми пачи як ме дзивчата прилапели, думала сом же будзе даяка одбойносц же им пришла конкуренция, алє нє, наисце добре сотрудзуєме – визначує Николина, хтора бави на правим кридлу и на правим беку, гоч бави зоз праву руку.
– На тей позициї сом одкеди тренирам рукомет, та сом звикла викривяц похребцину, и виводзиц даяки финти на иншаки способ, алє нє бавим тельо на масу, кельо на швидкосц, бо я нє мам масу. Думала сом же у першей лиґи будзе вельо озбильнєйше цо ше дотика фаулох, алє нє, ту вельо грубше бависко. Судийове допущую аґресивне бависко, так же зме звикли и на вдереня, щипаня… Гоч велї думаю же ме можу лєгко пообрацац, бо сом ценка, то нє так, бо сом жилава, та до конца випаднє дакус и шмишне. Вше давам шицко од себе, гоч после того барз вистанєм – толкує перспективна рукометшка борительного духу и додава же при нєй нєт же дацо нє мож.
– Нє любела сом анї ту кед ми дзивчата поведли же дацо нє можу. Можеш, анї ши нє свидоми же кельо можеш. Мушиме єдна другу наганяц же би кажда указала цо зна, бо думам же дзивчатом хиби довириє до себе. Дакеди ше прето и траци змаганя, пре тото же дахто нє вери до себе, одустанє, спаднє психично… Любим змаганя и гоч ше на концу анї нє посцигнє даяки резултат, алє ше ти заш лєм трудзиш, сцеш, даваш вецей од себе. Оцец ми найвекша потримовка и найлєпши змаганя бавим кед ме мойо приду патриц, знам же ше мушим указац, алє мам у глави же ше мам указац и прето же нїґда нє знаш хто шедзи на трибинох и хто це провадзи, замеркує це. Важна и потримовка публики, а кед чуєм даяки коментари, гоч их и нє треба слухац, алє заш лєм чуєш, мнє то лєм мотивация же бим ше ище баржей трудзела – наглашує вона.
Николина толкує и же нє треба исц лєм з тим же ше муши дац ґол на змаганю, алє указац квалитетне бависко.
– Нє бавяч ши лєм кед даваш ґоли, гоч, нажаль, велї патра же кельо ши их на тим змаганю дал. Дахто можебуц да громаду ґоли, а же вельо вецей премахнє, то нє важне. За тот рок кельо сом у Дироню, научела сом же треба озбильно приступиц ґу каждому змаганю. Вше ми було жаданє бавиц за першу лиґу Сербиї, же бим видзела чи я можем наступац у єдней такей лиґи. Видзим же то нє така велька розлика од лиґи у хторей сом бавела, алє ше озбильнєйше ґу тому приступа – визначує Николина.
АНЇ ПОКАЛЇЧЕНЯ Ю НЄ ЗОПАРЛИ
Покалїченя состойна часц векшини спортох, та и Николина вецей раз покалїчела ставци на ногох и колєна.
– Кед сом ше раз досц озбильно покалїчела док сом ище ту бавела, дохтор ми гварел же вецей нїґда нє будзем бавиц рукомет, же най престанєм. Медзитим, я одтеди вецей нїґда нє ишла до дохтора пре таки ствари. Я то любим, та сом предлужела, а мерковала сом нє покалїчиц ше, алє кед знова до того пришло, научела сом же вше мушим мац високи ботоши, добре позацаговац патики, а думам же то и до психи, бо я верим же ме колєно нє болї, та так и бавим. Тото цо найзначнєйше то – добре ше зограц. То сом научела и од Мирка Папуґу кед нам бул тренер у „Русину”. Период кед нас вон тренирал ше ми найбаржей урезал до паметаня, гоч и при других тренерох було добре – гвари вона и припознава же єй хибя часи кед у „Русину” бавела зоз свою ґенерацию, зоз хтору, дума, могли посцигнуц вельо.
– Рукомет ми принєсол барз вельо познанства, а два раз сом була поволана на репрезентацию лиґи, дзе сом упознала и вельких людзох у рукомету. Думам же ми рукомет нїч нє „вжал”, добре, можебуц ставци и колєна, алє то ше ми питай док будзем мац шейдзешат роки – закончує Николина през шмих.
(МАК 2/2018)