ПОЕТИКА И ТОЛКОВАНЄ ПОЕЗИї ВЛАДИМИРА КИРДИ БОЛХОРВЕСА

Владимир Кирда Болхорвес чудна особа. Чудна означує одступанє од стереотипох яки зме збудовали о писательови, окреме рускому. Чудо вше настава там дзе престава наша моц рационализациї єдного зявеня, дзе розум слаби же би, перше, описал, а вец, з тим, и розумел и потолковал меру одступаня од обчекованей представи, согласно нашому дотедишньому искуству звонкаязичней стварносци. Описац, ту значи розумиц. чи Кирда и чудесна особа,¬ значи литературно онєзвичаєна, у смислу русийского остранение, як поступка оформйованя пренєшеного на ровень психолоґиї, дзе би чудесносц подрозумйовала творчо витворену автентичну особу (сербски "личност"), чи є лєм чудак – розправяме надалєй. Яки ступень онєзвичайованя у тексту (писнї, роману), а яки у особи; чи текст твардо вязани за звонкаязичну стварносц; у хторей мири присутна язична интензификация; кельо писатель/поет, сам онєзвичаєни животни юнак/герой/подоба, постава и литературна подоба – шицки тоти питаня отвераю пред нами, прешвечиме ше, читательску авантуру вредну труда, на поверхносци часто узвичаєну, алє у аналитичней глїбини нєридко и нєсподзиваюцу.
Кнїжка поезиї Опиванє з витром и з огньом здумана як пияти том Кирдового, сам гвари, "геутеранистично-белетристичного венца" шнїюци гвизду Геутераниї. Поезия, значи, часц ширше и зложенше здуманого проєкта, хтори, гоч ше вола венєц, окрем поезиї у першим шоре уключує (з подобами, часом и простором повязани романи) гевто цо ше у теориї жанрох наволує роман-рика. Основни проблем романа-рики то же є велька отворена форма, а писня и поема, та и роман, без огляду на то хторей є файти, заш лєм заварти, векши лєбо менши, язични суперзнак, та ше вец кнїжка писньох чи поема и роман можу приблїжовац и оддальовац єдни од других, пре гибридносц власних файтох на рубцох, без огляду на центрифуґалну силу завартей форми. Ми Кирдову поезию будземе читац преважно як докончени єдинки литературних файтох воланих писня и поема, а самоодреднїцу венєц будземе розумиц як нашлїдзованє Гавриїл Костельниковей традициї идилского венца, значи як метакритични аспект Кирдового утопистичного проєкта, з розлику же Кирду мрия цага за долапйованьом универзалного простора чистоти, за новим цалосним шветом, гоч утопистичним, як лєпшу можлївосцу швета хторого виками каждодньово жиєме, а Костельников космос ше закончовал знука родзеного валала и знука власного етноса.

Юлиян ТАМАШ