Добра душа до каждого допре

автор фес/фото вев 4. юний 2018

О Кишових, окреме о Янкови, заступнїкови наших виданьох, писали зме на даскельо заводи, о його анґажману и любови ґу квецу и красним обисцу. Но, то лєм часточка того цо Янко у себе ноши. Вельки є любитель историї, своїх предкох, почитователь руснацтва о хторим и нєшка на свой способ нє престава дзбац.

Янко почитує своїх предкох, зна о каждому нє лєм найосновнєйше, и кед почал причту о своєй лози, штирох братох од хторих двоме стредком XIX вика пришли до Дюрдьова, нє мож го з увагу нє слухац. Вец сцигнє по свойого прадїда,  вибера кнїжку и указує же пред сто роками, медзи 21-им Руснаком хтори були учашнїки на Народней скупштини у Новим Садзе кед ше Войводина присоєдинєла ґу Кральовинини Сербох, Горватох и Словенцох, єден з нїх бул и Янков прадїдо – Андри Адамов Киш.

– По пейдзешати роки нас волали Адамово, бо зме були велька фамелия, та мушели знац хто з хторей файти – толкує Киш презвиско фамелиї и предлужує о дїдови Янкови хтори косци охабел у Першей шветовей войни у України. И о тим ше Янко презнавал и прейґ приятельох и познанствох сцел дознац дзе дїдо поховани. Нє удало ше му, архива спалєна, а теметови зруйновани. Його син Петро, Янков оцец, теди мал лєм три роки.

КОНЇ ЛЮБЕЛ И У НЇХ ШЕ ЦЕШЕЛ

Баба остала ґдовица и сцела же би ше Янков оцец Петро школовал. Так то и почало, алє Петро барз любел жем, та ше после двох рокох школованя врацел до Дюрдьова и почал парасциц.

– Оженєл ше з Феброну, и так я народзени 1942, а моя шестра Любка 1947. року – приповеда и предлужує о свойому оцови.

– Нє знам же чи дахто окрем жеми так любел конї як мой оцец, барз у нїх уживал. А були таки допатрани же зме их вецей раз предавали за войско. Куповало од нас конї мурони и добре нам за нїх заплацели – гвари Киш и ище вше памета як их з оцом вожели до Старого Бечею. А окрем  нїх, любел мац статку, ховац крави и буяци. Раз вивезол два буяци, пошол и купел Янкови нову моторку.

– Видзел як сом барз жадал моторку, и вше зато на то патрел, озда любел як ше тому радуєме. Кед нам раз купел шах, озда ше шицки з улїци Влади Ерделя ходзели до нас шаховац. Симеон Рамач часто приходзел, гварел – „Янку, нолє дай тот шах” – приповеда наш собешеднїк о дзецинстве, алє и дньох кед ше почал леґиньчиц. Теди мал 15, а його дзивка Ана лєм 14 роки. И гоч ше Янково родичи  наздавали же останє робиц жем, Янко сцел инше, як ше теди гуторело – на занат.

Кед до валалу пришол електричар зоз Србобрану, требала му помоц. До Дюрдьова теди „вошла” електрификация, и требало робиц дзень, а ноц, а майстрови помоц. Янко бул порихтани.

Рок робели вєдно, а кед ше майстор врацел до Србобрану, Янко пошол за нїм. Приходзел до Дюрдьова на єден дзень и вше го на столє чекали таргонї у млєку и резанки з маком. Внєдзелю у карчми у Копчанского го чекала Ана. Були то млади роки, полнї надїї, амбицийох, танцох з дзивку, дружтвованя при шприцеру… Одходзел Янко вжиме до Бачкей Паланки учиц теорию у електрики и елекронїки. То бул його вибор. А його Ану медзи велїма вибрал на час, же би му ю дахто нє однял. 

– Свадзба була 27. януара 1962. року, а по свадзби сом два роки бул у войску. Моя  була дакус у Новим Садзе, а рок жила з моїма родичами, ходзела на польо, робела и шпоровала – гвари Янко хтори ше такой после войска запошлєл у електричарскей фирми. Пременєл даскельо фирми, а зоз НИС-у пошол до пензиї. Зоз свою роботу обишол цалу тедишню Югославию. Бул вредни, вше кед требало остац робиц длужей, остал. Ценєли то його предпоставени.

– Вше сом робел у добрих фирмох, мал добрих ґаздох, а моя була дома и старала ше о обисцу и уж теди о наших дзивчатох – Весни и Сладяни, у їх обисцу у Новим Садзе.

ПУТОВАНЯ ЗА ЦАЛИ ЖИВОТ

– Три роки пред одходом до пензиї, бомбардована Рафинерия, а як на напасц, вше кед дули сирени, праве я бул у змени – памета Янко часи кед нє було шицко єдно пойсц на роботу. Праве прето бул єден з тих хторого фирма 2 000-того року предложела за двотижньове путованє по Днїпру. Там Янко упознава капетана Ивана, и праве там настало моцне приятельство. Пред 15 роками вєдно зоз супругу одходзи на путованє по Чарним морю. Так настал фельтон „Дожица за паметанє” у наших новинох, а пред трома роками и „Паломнїцтво по Восточней Словацкей, Польскей и Закарпатскей України”. Путовал цалого живота, по роботи, и пре одпочивок, а отамаль вше приношел сувенири, а окреме алкоголни напой. Даєден ма и 40 роки, а фляшки отвера лєм на векши швета – на свадзби їх дзивкох, 50-рочнїцу малженства… За успихи двоїх унукох и унуки и сам випека домашню грушку, кайсу, бишалму, и понука зоз шицким найлєпшим цо у обисцу ма.

СИМОНИДА, РУЖА, ЛЕПОСАВА…

Кишово познати по крашнє ушореним дворе, за хторе вецей раз доставали награди – достали шицки цо мож було. Любя тото и у тим уживаю. У дворе шицко сами справели, та аж и пайту Янко сам конструовал. Опрез хижи и у дворе на дзешатки розлични файти ружи, єдна пред другу красша… Раз Янко почитал пупча, було вецей як 450.

– Хто тоти ружи залїва, а хто им „душу дава” – питам ше Кишовим франтуюци пре цитат з єдного познатого филма…– Кеди як – одповеда Янко, алє припознава же кед слово о краси, супруга ма нїтку уметносци, смисла за декорацию и екстериєр – гвари Янко и указує  на фонтану хтору сами справели, алє кажди камень супруга Ана вжала до рукох, ошацовала и гварела дзе го ма положиц.

Янко Киш 14 роки засупнїк „Руского слова” предава и понука нашо виданя, упознава людзох и повязує их.. Добрей души, вше точни, а нашмеяни, роби тото з дзеку, и вельку упартосцу. Задовольни є же комушик помага, же може дац тото цо нєшка людзом потребне.

Дакеди то анї нє кнїжка, лєм проста, щира бешеда.

(Опатрене 170 раз, нєшка 1)