З почитованьом и паметаньом

автор ирина гарди ковачевич 9. фебруар 2017

Єст єдна брутална причта, поучна приповедка хтора вироятно припада вецей рижним културом, и вироятно є плод общелюдского искуства, а обявена є и по руски у єдним з тих наших найстарших календарох,  у котрей ше приповеда як єден чловек давал старенким родичом єсц зоз швиньских валовох, же би му нє ґаладзели по столє. Так и потолковал синови, кед ше тот чудовал цо оцец роби, на цо го исти син здогаднул же и вон його так будзе кармиц, док тот остари.

Млади маю свойо плани, патра до будучносци у котрей видза реализованє своїх визийох, найчастейше вельо иншаких як тоти цо мали їх родичи, та ше им видзи же нє маю часу старац ше и о тим цо уж прешло и цо им уж далєке. Як роки преходза, живот ствари посклада и здогонї нас реалносц народней присловки: „Як себе посцелїш, так будзеш спац”.

Широка розправа о чуваню нашлїдства хтора ше водзи, лєм часц, правда велька, рахунка котру ґенерациї пред нами муша плациц за деценийну нєдостаточну дзбалосц и витирвалосц. Вше будзе, и вше було, каждодньово чечуци проблеми котри ше ришує у ходу, та котри притрепую значносц ришованя фундаменталних проблемох, а рахунки за их оддальованє ше громадза, а вец нєсподзивано випиршню, як цо вишло же ше назберало за отримованє  гробних местох на новосадским теметове, односно очуванє памятки на значних людзох. На тим прикладзе явносц освидомена о реалносци преходносци и обовязки на час институцийно ришиц питаня котри виходза зоз пребераня одвичательносци нашлїднїкох о нашлїдзеним. Пред очми нам ше зявел факт же маме длуства за хаснованє, цо тримаме як природне, националне право, цошка цо нам дате з народзеньом зоднука нашей етнїчней заєднїци.

Зоз способом як чуваме нашлїдзене, як го чествуєме и розвиваме, указуєме кельо зме го заслужели, и кельо заслужуєме же би ше о тим, цо за собу охабиме, водзело старосц. Пришол час попрепитовац ше як чествуєме и отримуєме паметанє на значних Руснацох. Випатра же у нашим културним просторе найлєпше преходза писателє. Маме числени манифестациї, награди и припознаня з менами тих цо ше записали на папер, до литератури. Маме „Костельникову єшень”, литературно-музичну манифестацию, його бисту опрез керестурскей школи (кедиш и найвисше припознанє за литературу ношело його мено), на поетесу Меланию Павловичову нас спомина „Веселинка”, на Мафтея Виная  „Яр Мафтея Виная”, маме и „Днї Миколи М. Кочиша”, здогадованє на дїло того писателя и линґвисту у награди часописа „Шветлосц”. Мено Мирослава Стрибера ноша аж два литературни, награда „Литературного слова” и награда Дружтва писательох Войводини, а ма и свою улїчку у родним валалє. Свою улїчку у Новим Орахове ма и Штефан Чакан, даяки спомин ше снує и з меном Миколи Скубана, та и Гавриїла Г. Надя, Юлияна Надя… Яша Баков ма мемориял у спортских бавискох, маме и Образовни центер и бисту як спомин на першого учителя Петра Кузмяка… Припознанє за учительох по Славки Сабадош додзелює Дружтво за руски язик и литературу, хторе трима и орґанизацию малярскей колониї „Стретнуце у Боднарова” и додзелює ище даскельо припознаня…. Руски професийни театер ноши мено театролоґа Петра Ризнича, а на памятку на ньго и рочна смотра Мемориял „Дядя”, а однєдавна театрални живот у Новим Садзе означени з меном Дюри Папгаргая (Фестивал монодрами и малих сценских формох). Кед би Бикичанє нє поставели Ковачову бисту, вец би у нашей култури мено Михала Ковача нє ишло звонка його велїх дїлох. Памятна бронзова плоча на його крижу на теметове лєм за нащивительох теметова, а чествованє його дїла у поровнаню з даєднима другима нєпримеране.

Дюра Папгаргаї – тот цо бул найчастейши инициятор явних припознаньох и паметаньох наших Руснацох. Окрем векшини зоз спомнутих, мал идею хтору и розпочал реализовац о мемориї на Ангелу Прокопову, жадал означиц з манифестацию творчосц композитора Якима Сивча, алє ше му нє пощесцело…. Сучаснїки Владимира Ґарянского нашли способ здогадовац културну явносц на його творчи профил, а поклонїки памяткох на Юлияна Надя ше здогадли на ньго и вироятно же ище даскельо ту нє спомнути мена з рускей историї маю прикладну, або менєй прикладну форму здогадованя.

Уж таки, поверхови, препатрунок спомнутих и нєспомнутих топонимох з нашей културней ґеоґрафиї и историї одкрива вельки нєпорядок. Уж и Комисиї за културу Националного совиту ма буц чежко шицко начишлїц, а ище чежше розтолковац правила и критериї применєни на тоти припознаня вязнани за Руснацох. Увесц шора до тей обласци нє таке компликоване и чежке як ришованє акутних проблемох архиву, музею, ґалериї и националней библиотеки, алє нє менєй акутне. За даєдни занєдзбани, або и забути особи то можебуц и остатня хвилька. А вираз подзековносци Руснака заслужним нє муши буц нє знам яки вельки ґест. Дзекеди досц лєм памятна плоча, мено улїчки, назва парку на стред валала, библиотека у валалє, чи школи, мено даякей сали, чи дружтвеного здания, спортски терен, та аж и лавка у парку на хторей написане же то памятка на особу цо за собу охабела дацо цо вредзи паметац. То би, парафразируюци Костельника,  була достаточна плаца з шерца руского. Ютре би мац дзецку могла повесц слово, два о дїлу менованей особи, дїдо унукови, учитель школяром, домашнї госцови, а туристични роботнїки би направели интересантнєйшу мапу за упознаванє, у хторей би були маркировани топоними рускей историї. Могло би дацо научиц од социялистичней власци котра ше старала визначиц жертви за єй наставанє, та и з їх искуства винайсц модус вязаня младих за нашу прешлосц, пре свою будучносц.

(Опатрене 241 раз, нєшка 1)