Гвари ше же нови рок – нова надїя, нови початок. Анализуюци прешли, задаваме себе нови цилї, а прешлосц, углавним, жадаме охабиц за собу як конєц єдней ери. Рок 2016. останє означени и по законченьох ерох вельких людзох, и на микроуровню, у нашей заєднїци, и на ґлобалним, шветовим уровню. Твори хтори обявюєме у першим числу того року одноша ше праве на початки – нови дїла хтори ище нїґдзе нє обявени, нови роман – ище вше у рукопису, на тему хтора ше у нашей заєднїци спомина лєм по кулоарох, шептаюци… Як на спомин и обовязку запаметац, обявюєме и дїла людзох хтори 2016. року пошли з того швета, а їх робота задлужела ґенерациї людзох. Мож ту найсц вшелїяки жанри, алє у гоч якей форми, вони на одредзени способ пременєли швет литератури, та на конєц каждого зоз тих уметнїкох нє положиме точку, алє три точки.

Задаток ЛС указац вам шицки форми, облапиц шицки часи, каждого литературного уметнїка… Литература може буц у форми прози або поезиї. Аж и интервю або колумни можу войсц до того швета и направиц „бурю”. Литература може буц родолюбива, бунтовна, социялно анґажована, инспирована зоз природу, еротику, еманципацию… Но, прето же є иншака, нє муши нужно буц и нєквалитетна. Лєм є иншака. А вироятно же свойого читача пренайдзе, лєм треба буц достаточно отворени.

Праве прето, и того року вас поволуєме же бисце нам писали и посилали шицки свойо идеї, критики, роздумованя и твори на електронску адресу ruske.literaturne@gmail.com. Нашо боки отворени шицким.

 

13100001Зоран ЧАПАЛИЯ

ЖИВОТ

Яґод искра ше народзи,

а у огню згорює,

зоз щесцом приходзи,

а зоз смутком одходзи.

 

Як вик у вичносци,

як капка у чечносци,

преходзи, лєци и нєстава,

з остатнїм видихом престава.

 

Длугоки випатра,

а кратко тирва,

до трох ше словох месци,

удихнї, предихнї, видихнї.

 

прешпивал Силвестер Д. Макаї

 

 

КОНЦИ: Напущели нас у 2016. року

Леонард КОЕН (1934−2016)

ЗАЛЮБЕНИ МОНАХ

Обритвел сом главу

облєк сом ризи

шпим у куце колїбки

шейсц тисячи пейцсто метери горе на гори

смутно ту

єдине цо ми нє треба

то гребень.

(Book Of Longing, 2006, прешпивал Ваня Дула)

 

Харпер ЛИ

ЯК ЗАБИЦ ПТИЦУ ВИДРИЖНЬОВАЧКУ

(виривок)

Мейкомб бул старе место, алє кед сом го упознала бул старе, розтрешене место. У дижджовних дньох, улїчки ше претваряли до червеного блата, на цегелкох росла трава, суднїца ше улївала до площи. Теди було цеплєйше, чарному псови було чежко у лєтних дньох, худи мазґи попрагани до Хуверового коча плашели мухи у спройним хладку под дубами на площи. Уштиркани хлопски ґалєри по дзевец, уж були одмекнути. Панї ше купали пред дванасту, после пополадньового одпочивку на три и до вечара би були як мегки колачи преляти зоз знойом и сладким пудером.

Людзе теди крачали спомалшено. Походзковали по площи, з чежким крочайом уходзели и виходзели зоз предавальньох, шицко окончовали спомалшено. Дзень тирвал двацец штири годзини, алє випатрал длугши. Нє понагляло ше, бо нє було дзе пойсц, нє було цо купиц, нє було анї пенєжи з хторим би ше дацо купело, нє було цо видзиц звонка округа Мейкомб.

Алє, за даєдних людзох, то були часи нєясного оптимизма, округу нєдавно було поведзене же ше нє ма од чого бац, окрем од самого страху.

(преложела Александра Лендєр)

 

Умберто ЕКО

ФУКООВ ШЕЙТАЛОВ

(виривок)

… А геверни туристи хтори плаца свойо дзевец франки на каси и внєдзелю уходза задармо можу, вец, подумац же стари панове зоз дзеветнастого вику, зоз браду пожовкнуту од никотину, з погужваним и змасценим ґалєром, з чарну машлю, з реденґотом хтори шмердзи на бурмут, з пальцами почарнєтима од квашнїни, з розумом спирщеним од академскей зависци, петпарачкей карикатури, хтори би єдна другу ословйовали зоз „шер метр”, тоти предмети поставели под гевтима луками лєм пре потребу же би дацо даґдзе виложели, же би задоволєли буржуйних порцийових обовязнїкох и радикалох, же би славели судьби винїмкових и напредних? Нє. Сен Мартен бул перше задумани як старшинство, а вец як револуцийни музей, як збирка окремних тайних знаньох, и тоти авиони, тоти самоходни машини, тоти електромаґнетни косцанїки стали там  же би поцагли на бешеду, чия форма ми ище вше вишмикує.

(преложела Александра Лендєр)

02 - LS - 01

 

ПОЧАТКИ

Aся ПАПУҐА

***

Витай!

Ти, хтори так нагло,

а так єдноставно и лєгко, просто лєм ту.

Знова, и знова, и знова.

Витай,

ти, хтори так нєсцерпено береш,

а так нєсебично даваш

шицко свойо, шицко мойо,

шицко цо сом анї нє знала же мам,

же постої,

же вообще можлїве…

Прето же нє було препознате.

Витай!

Ти, чий дотик аж болї

од моцносци и цеплоти,

ти, пре хторого

огень бовчи як нїґда,

знова, и знова, и знова!

03 - ls - 01Витай,

ти, хтори ґаладно и галаво ґрабеш

кажду часц мойого цела,

а так ясно видзиш

же ми праве тото и треба.

Ти, хтори на щежар ошвицел

тото цо нїґда нїхто нє могол,

гоч ше пробоване.

Витай,

ти, хтори ми отворел нєчловечи апетит,

ти, хторого нєзасицено жадам вше баржей

знова, и знова, и знова!

Ти, хтори роздзераш,

хтори кусаш,

хтори таргаш,

хтори до креви драпеш,

а так нїжно, ясно и мило

видзиш, знаш и розумиш

цо робиш и кого береш.

Хторому першираз у живоце

то безусловно допущуєм.

Витай,

ти чийо божески чарни власи

сцем кажди вечар чувствовац на своїм хрибце,

чийо вирисовани слова на плєцох

сцем кажде рано перше видзиц.

Витай у моїх ноцох!

Витай у наших швитаньох,

ти, хтори перши конєчно

препознал и пренашол

як преламац корч у моїм целу,

ти, пре хторого ше трешем годзинами

знова, и знова, и знова!

Тебе даруєм кажди крик

док ме наганяш же бим розтаргала гласово струни,

врещаци твойо мено.

Док ми допиєш, сам пойдзеш.

А тераз − лєм витай!

Знова, и знова, и знова!

(Опатрене 158 раз, нєшка 1)