Наша култура велька авантура

автор розгварку водзела: олена планчак-сакач 23. януар 2017

Звонимир Павлович наш познати, талантовани и наградзовани ґлумец, режисер хтори режирал коло трицец представи, участвовал у знїманю филмох, гумористичних емисийох на Радию ТВВ, а 2013. року написал одличну драму „Зазберовач труплох” о подоби др Гавриїла Костельника, хтора му обявена у „Шветлосци”. Автор  є и кнїжки штирох драмских текстох „Клїтка за щешлївих”. Звонимир Павлович як представитель аванґарди при Руснацох, охабел значни шлїд у нашей култури, прето з нїм бешедуєме о проблемох у рускей култури.

РС Дзе проблеми у рускей култури нєшка? Дзе зме ше заглобели? Чи иснує руска аванґарда?

– Тото перше, барз комплексне питанє, могло би ше го подзелїц на даскельо часци, типа, перше детектовац дзепоєдни ствари, а вецка дац даяку файту антибиотика же би ше застановело, а вец би ушлїдзела даяка файта оздравйованя, по моєй шлєбодней прецени, котри би тирвал од седем до дзешец роки.

Тото цо ми нєшка маме нє значи же то култура. Тото цо ми робиме то шицко барз спонтане, тото цо спонтане нє значи же є и добре, а тото цо нїби, добре, воно добре за тих цо нє маю нїякого смаку. Тот смак нам на тельо окляпнул же го нєт, вон ше даґдзе подполно потрацел, а за людзох котри менєй познаю даяки ствари, мушим лєм надпомнуц же 70-тих рокох наша литература ишла паралелено зоз театром, даяка драшочка заш лєм постояла, та ше єдни ґу другим дополньовали. Обидва тоти нашо обласци ишли паралелно и вєдно досяговали до самих верхох, теди югославянских. Нєшка нам литература нательо безначна же у нєй може уживац лєм даяка часц улїчки, бо наш краян, наш сушед, написал кнїжку. Тото нє може прейсц нїґдзе, нє може дожиц нїяку файту оценьованя и верификациї, бо то анї нє вредзи.  Правда же ше и други позаверали до своїх националних штредкох, националсоциялистичних меджох и там им барз добре, и стрежа зоз мишовей дзири, то є то. Най нє споминам нашо тиражи… Знам лєм за мою кнїжку драмох же є видрукована у 400 пркладнїкох и барз ше обавам же чи и єден прикладнїк предати даґдзе. Тоти кнїжки, цо сом достал як авторски гонорар, я подзелєл. Тото цо нє ма можлївосц нїяякого виходу, воно ше вецка круци и постава з часу на час достаточне самому себе, а з тей визури спатриц, то страшне.

РС Чи ше руски кнїжки можу пласовац, указац, преложиц, голєм сербскому окруженю, голєм українскому, даґдзе дзе ми припадаме, Русином на Горнїци?

– Ствар у тим же червена власц робела пре себе и пре власни амбициї, пориви, пре власне пребиванє. Зоз нїма нїяки проблем, знало ше же аж анї нє треба сумняц до того квалитету, нє, нє, то абсолутно виписане. Проблем у тим же тоти цо себе таке робели, вони нє роздумовали нї о ким другим. Конєчно, прецо би єден плодни писатель, котри написал 20, 30 кнїжки, ише, роздумовал о подростку. Вон нє педаґоґ же би себе рихтал нашлїднїка. Постої и даяка файта креативней суєти, то так. Алє ту ше роби о политики видавательства, о тим як ше мотивує млади писатель и тот млади писатель хтори раз напише кнїжку, напр. у едициї Жридла, дзе обявйовала плеяда интересантних писательох початнїкох о 20, лєбо 30 роки почнє наисце озбильнєйше писац… Чи на верху елити главни  икс ипсилон и, чи вон тото цо пише, пише лєм пре себе, чи режира пре себе, чи то, у ствари, дацо цо ше вола за народ. Писац бридки слова, лаца  и нароком погубени руски язик, бо то фенси, бо то тренд, а тоти цо так робя и пишу, я барз сумням  же чи вони вообще знаю правилно бешедовац, а аж кед науча правилно, аж вец би мали право го дакус и погубиц. У нєшкайшим чаше огромней єдней велькей ґлобалней асимилациї нє лєм рускей, шицко ше то круци у якимшик форґове, котри шицко жре, прави характеристики єдного малого писменого народу як цо то Руснаци, вони зошицким потрацени  и вязани су за свой ґето у котрим треба же би робели. Нє можлїве оталь висц даяк и даґдзе пойсц праве прето же зоз таким язиком, зоз таку подлїну од того цо ше направи у представи у сущносци достанєш пляски, и нацо то вообще здабе.

DSC_0555

РС Дружтво писательох у Французкей, у Беоґрадзе, прияло руских приятельох дас пред дзешец, дванац роками и ми ше теди там представели зоз єдну часцу рускей творчосци, участвовали вецей руски писателє, медзи котрима Гудак, Ковачевичова, шицки мали свойо руски твори преложени по сербски и то по сербски барз добре звучало, у даєдних хвилькох, аж лєпше як по руски, бо сербски язик заш лєм богатши, так же бим нє поведла же у нашей литератури шицко таке нїяке, гоч препущеня єст…

– Нашо писателє можу перфектно писац и по руски и по сербски, то наш прекляти билинґвизем. Нє гварим же є нїяке, алє є дезорєнтоване, нєт нїяки коляї по хторих ше идзе, нєт нїяка задумка, нєт нїч цо ше вола план и програма за 10 роки и то вец шицко єдна файта импровизациї або спонтаносци. Значи спонтаносц дакого хтори кус схопнєйши од других, ма виписанши рукопис, вец таки на релативно добрей драги, и ище кед є млади, требал би достац даяку етикету „бунджиї”, процивнїка, алтернативи, бо вон пише на, нїби, якишик способ котри, нїби, млади любя. То нє значи же тото цо любя млади же то и добре. Бо тоти исти млади нє научени тому доброму, бо им Дюра Папгаргаї допити, нє сцу го читац, а я ше од Дюри Папгаргая, гоч нє можем повесц же зме ше у шицким складали, учел… Нє научел сом ше од нього контроли и самоконтроли, єдней файти ритмики у твореню. Вон мал роботни звикнуца же зоз того нормално дацо и виходзело цо сувисле, цо повязане, цо богате зоз словнїком, богате и зоз архаїзмами, цо виписане, вичитане. Йому нє було проблем написац добру кнїжку. Тамашови нє проблем направиц добру кнїжку.

РС Як би вец могло витвориц тоту вредносну систему?

– То завиши лєм од институцийох, нєт нїяки други пробованя, бо буду импровизация и спонтаносц, лєм институциї муша одредзиц критериюми. Чи у питаню фестивали, кнїжки, драми, було цо. А фестивали маме уж тельо же нє знаме хто кого викопирал, хто кому покраднул даяки идеї, важне ше отримац, а кед нїч инше, велї фестивали видумани же би домашнї достали даяку награду. То єдна файта цинизма же лєм так можу даґдзе дацо достац, а проблем у обєктивносци, и  проблем и у субєктивносци. Кед би селектор нє бул Руснак, то барз важне и то перша файта помоци, и кед сцеме наисце достац оцену, думанє у даєдних файтох уметносци, дзе можеме брац других, зато же зме сами нє способни, бо зме шицки єдни другим родзина, а и приятелє, та вец єдни другим правиме найгоршу услугу. Шицко зробиме же би ше у месточку од тисяч людзох направел фестивал, же би тото там було цошка…. Нє, там ше нє згарнє нїяки пенєж, там ше людзе буду одрекац, зберац прето же за нїх то швето, алє проблем у тим же ше засица як конзументи,  цо ше нам случує у найвекшим месце Руским Керестуре. Засицени, презасицени, та вец маме проблем зоз дефлацию. Остатнї приклад то Фестивал малих сценских формох, дзе огромне количество драмских текстох, нїби, драмских текстох, ше видруковало у єдней кнїжки у видавательстве НВУ „Руского слова”, а там даяки твори нє заслужую же би були обявени. Алє нє лєм там, алє даєдни твори нє треба же би прешли на конкурсу чи за драму, чи за писню, чи за представу. Єдине цо затераз ма ясни критериюми то на „Червеней ружи”, Змаганє за найкрасши дзивоцки и леґиньски глас, єдине цо ма свою файту физиономиї од початку.

РС Чи нам нєшка шицко добре гоч яке да є, чи нє знаме цо то квалитетна програма, цо квалитетна представа? Дзе нам критериюми доброго смаку?

– Дезавуовали зме смисел „Ружовей заградки”, хтора требала буц гламур, цошка цо найкрасше, бо зме найлєпших зняли долу, бо гат, млади би требали шпивац, вируцели старих, нє сцеме вецей старих най нам шпиваю, млади пребераю. То ше вишмикло контроли и страцело значенє. Нє маме приступ и добру методолоґию.

Условия муша присц зоз институциї, а наш проблем же ше на чолє тих институцийох находза подполни анонимуси. То значи же зме девастирали огромну часц институцийох, вец попри членства у Националним совиту маме одбори и пододбори у котрих облапене вецей як 100 особи. Тоти 100 особи одлучую о дачим, о тих стратеґийних стварох хтори нам як заєднїци дати. Вони скраваю тото, ножнїчки им тупи, материял подли, машини им застарети, нє знаю скравац, а да нє бешедуєм о моделованю. А моделар то креатор, дизайнер звука, шветла, Так постої и дизайнер, креатор у култури, гоч то як нєзвичайно звучи, алє постої дахто хто тото може и зна.

– Пре родзински одношеня, вше зме були ганьблїви  и нє знали зме повесц людзом прави ствари. Подлу критику нє пиш, бо вецей нє приду. Нє проблем у тим же тоти з малого месточка вецей нє приду, алє кед ци уж до нїх так стало, нє пущай, нїяким концом, шицко як на пажицу. А шицки би даґдзе наступац. Я знам же то даяким местом  значи, алє институциї хтори робя нє у станю там направиц даяку представу за 16 000 динари, кельо кошта найновша представа у продукциї РКЦ „Божеска ноц”. Тельо зме назберали и шицко друге Звоне виплацел, або ше його приятелє одрекли. То горше як на початку 40. рокох прешлого вику, або под час Другей шветовей войни и после нєй, кед упрагли бияли и пошли по гонох зоз Керестура до Коцура давац, або патриц представу. Єдну.

А ми тераз бешедуєме о продукциї, релативно високей продукциї дзе муши исновац опрема. Кед тото шицко вельо кошта, ми приходзиме до заключеня же кед представа вельо кошта, треба ю цо скорей загашиц. Таку исту политику у єдней хвильки запровадзовал и Сербски народни театер, дзе култни представи „Св. Ґеорґиє убива аждаху”, або опера „Маґбет” на тельо принєсли утрати, же их требало цо скорей загашиц. То ришенє нашого штредку…

РС У Берлину Фасбиндерово филми мож патриц кажди дзень у єдним специялизованим биоскопе. Чи то прави утрати єдному Берлину? Алє проблем нє лєм пенєж?

– Спомла ши дацо цо култне. Нє, нє лєм пенєж, ниа, доказ зоз представами у РКЦ. Пенєж нє пресудни, вон потребни пре комотитет, пре опущеносц, пре можлївосц же мож и так, и так. Ґлумци як командоси, нє звикли на прави простор, вони нє розмазани, бо нє мали зме и нє будземе мац прави театрални сали и бини, а ґурнєш их най бавя на дворе, до гумна, вони бавя… Наш проблем у култивованю, у дзвиганю уровня, у пестованю доброго смаку, прето же би публика пришла до театра.

(Опатрене 200 раз, нєшка 1)