лєбо − як удатно змесциц ґдовицу, монаха, кафу, пелинковец, кифлочки, Анґлийца,  Даблин и Халида Бешлича, до фабули у єдним нашим валалє…

Романтизована новела, о платонским одношеню валалскей младей ґдовици з локалним монахом, Любици Кнежевич „Монах и я” пригадує старшим ґенерацийом екранизовани роман „Птици умераю шпиваюци” з подобну релацию главних подобох, дзешка з початку осемдзешатих, цо сама авторка, як младша, напевно нє зна. Саму кнїжку як звишок з громади назазберованей у моєй младежскей клептоманскей фази зоз кнїжкарньох и саймох сом подаровал терашнєй єдней реализованей панїматки – ниа, най и я поконтрибууєм з власну покуту у тей щирей литературней обяви, цикавей и ориґиналней у рамику мацеринскей, нам, бешеди.

Франту на бок – кед сцеме дїло положиц под скалпел – перше цо нам може буц асоциятивне то манир еволуовани зоз дакедишнїх простодушно писаних популарних любовних новелох. Пошлїдки такого єдного жанру мож обачиц у „Златих ножнїчкох” − романтизованим трилеру поведзме цо го Славица Надь обявела по сербски. Любицово писанє заш лєм идзе зоз „штредзиска збуваня”, понеже сом сам бул шведок таким табуизованим животним фабулом котри, якош, нїґда нє доходзели по литературну обяву, а хибели пре жанровске комплетованє и осучасньованє нашей прози. Та гоч слово о фикциї, лєбо модификациї реалносци, упечаток документарносци автентични, а нарация ма виєдначени темпо од початку по конєц, цо наприклад при Шуксови знало ловґац кеди-нєкеди. Медєшия споминам прето же вон зоз своїм авторским печацом представя гранїчну точку писаня по руски, цо найпрешвечлївше предлужела Сакс. Природно ше можу ту начишльовац ище даєдни мена зоз сензибилитету „гумна”, алє Кнежевичова указує свою авторску специфичносц, бо до „гумна” кельо припада, тельо и нє. Тиж, кельо то „женски” (афирмативносц теми)  роман, тельо є и нє (стил), алє о тим вецей други раз.

8Любица наша витворена поетеса, а „Монах и я” єй перши прозни твор понукнути читательней явносци. Напевно, и прето за пошлїдок обачлїва карактеристична витхнута чи елиптична синтакса, з тенденциозним шором словох у виреченю. Лексику сом у живоце таку настрах посербену озда нїґда нє читал, алє ми ю, поправдзе, слухаме од звичайних людзох. По тим дїло феномен котри мож голєм двойнїсто спатрац: Як евиденцию о поступним траценю словнїка, а з другого боку – кед же ше затрима интеґрална верзия – як свойофайтови треш од бешеди цо, наприклад, мож паралелизовац зоз жарґоном такв. „векших” язикох. За мнє то векши грих як напр. Шуксово лаца и скандалозне споминанє ТХЦ, алє у тим случаю бим пристал на таки експеримент, бо − питанє чи би порусначованє у тим случаю нє погубело прешвечлївосц яка ше указує при читаню „сировей верзиї”. Наисце нєподзековне суґеровац тим котри буду мушиц ришовац тот аспект роботи.

Руска литература после досягох у естетичних стилизованих и метафоризованих обявох потрацених „младих руских писательних надїйох” у остатнїх даскелїх деценийох ше враца до „масних” каждодньових темох звичайного чловека одкаль ше отвераю вельки животни теми. То тренд котри започати ище з андерґраунду дзе предняки були Рондо, Коле, Колби, Винаї напр. Абстрактносц постала стерилна и нє ма ширшу рецепцию, а табуизовани и соблажнююци змисти би требали буц „мосцик” медзи такв. Б-продукцию и лапаньом крочаю зоз сучаснима трендами. То думам же процес котрому шведочи и дїло о котрим слово. И прето го (з минималнима правописнима присподобйованями) щиро препоручуєм компетентним на препатрунок за явне публикованє.

мирон джуня

Виривок з рукопису

МОНАХ И Я

Дахто пойдзе на кафу, на вечеру, шейтац ше зоз любену особу, напатри ше на єй ошмих, поопатра у очох. То углавном нормални особи и робя. Е, понеже я − я, а залюбена до монаха, то вец вельо ствари меня. Верце ми, уживац у дружтву любеней особи мож и на хованю, та гоч тота особа и паноцец.

Єдного пополадня, мама през бешеду спомла же маме хованє у Крущичу. Понеже сом нїґда нє була там на теметове, а часу сом мала, гварела сом же и я пойдзем. Наконцу випадло же хованє у Кули, а главни актер нормално, Монах. Кед зме сцигли до каплїчки, у преходзе сом го збачела. Гоч ше нам попатрунки заобишли, збачела сом мали ошмих на лїцу його. Знаце, кед вам любена особа нє дава вельо, праве вец ошмихи богатство цале.

Хованє почало, а я цали час лєм на Монаха патрела. И на власи кратко оштригани, з питаньом чи ше дакеди пальци мойо попреплєтаю у нїх, и погласкаю ґамби його. Мушице припознац, вообще нє чисти думки на штред хованя, алє обвинїме шерцо мойо. Нє знам як вашо, алє мойо шмишне цалком и патри през шмати, ризи и просто до шерца. И мойому шерцу ше баш попачело шерцо Монахово. Уж кед ше розум умишал, и помоцнєл слику шматох його − позно було.

За хованє сом ше поприберала, алє на мой способ. Вжала сом желєни старки, фармерки и вояцку кошулю котру ми тато з войни, дас пред двацец роками принєсол.

Кошулю сом випейґлала и ния – порихтана, поприберана за Монаха, то єст, хованє. Можебуц и попатри на мнє. Нїґда ше нє зна. Добре же ме Ана нє видзела таку поприберану, бо би ше, прешвечена сом, барз сладко нашмеяла.

Хованє у Кули, вец до Крущичу на теметов, та до Кули на обед и вец дому. Досц компликоване, алє цо длужей, то лєпше. Длужей Монах у моїм попатрунку. И конєчно, два раз попатрел на мнє. На обеду шедла сом му з хрибтом обрацена, далєй од нього. У єдней хвильки сом попатрела на ньго, а вон уж патрел на мнє. И барз ми мило було. Єден Монах, на обеду, на мнє, у облєченей старей, алє випейґланей вояцкей кошулї, патри на мнє. И шерцо мойо з радосцу полне.

любица кнежевич

(Опатрене 298 раз, нєшка 1)