Прейґ гранїци

автор александар саванович 9. юний 2018

Лєто єдини период у року кед сом сиґурни же ше векшина тих цо пошли до иножемства пошвидко, по рочним одпочивку зоз моря, горох, або озера – враца дому. Углавним сом навикнул же тоти цо оталь пойду, анї ше нє врацаю. Приду лєм на кратко, обиду своїх найблїзших, родзину и приятельох, а вец ше враца там дзе ше преселєли.

Рочнє тота держава страци тельо людзох кельо ма єден Вербас. За тельо нас єст менєй. И так роками. Тоту информацию сом чул прейґ державней телевизиї и з оглядом же верим до єй релевантносци, застарал сом ше над нашу судьбу. Нє прето же сом народзени у Вербаше, алє прето же чи тот гипотетични „єден цали Вербас” жительох нє постанє „єдна цала Суботица”, або, нє дай Боже, „єден цали Нови Сад”. Менєй людзох. Кед ше лєм пообрацаме, познаме голєм єдну особу, а, верим, и вецей тих цо нєдавно одлучели свойо щесце и успих глєдац далєко од тей жеми. Дакеди то були млади людзе котри закончели школи и рушели до иножемства глєдац роботу. Медзитим, остатнї роки видзиме же до иножемства одходза дозрети людзе зоз дзецми и людзе старши одо мнє. А я мам 42 роки. То особи котри за собу маю роки роботного стажу и вельке искуство. То людзе котри за нашо условия мали аж и пристойнєйши плаци. А одлучели оталь пойсц. И тото цо найгорше, гоч кельо им чежко звикнуц ше у тих рокох на нове окруженє и менталитет, у єдним су катеґорчни – нє сцу ше врациц.

Озбильно себе штудирам же цо там у иножемству тельо лєпше як у нас, у одношеню на нашу державу, же би ше людзе резиденти претворели на туристох котри до Сербиї приду на пар днї, кажди даскельо роки.

Перше – можу путовац и до других державох, бо им робота оможлївює же би нащивели дестинациї о котрих ту лєм могли шнїц. Док глєдали роботу, опитали ше им цо знаю робиц и котри школи закончели, а нїхто им нє споминал членску карточку владаюцей странки. Там политика жиє у парламенту, институцийох системи, а нє як ту – на каждим углє, у каждим нашим обисцу, на улїци, у предавальнї… Там ше нє жиє од виберанкох по виберанки, а мерадло живота цалком иншаке и благороднєйше. Тоти цо их познам, там дзе пошли вецей нє поставяю кажде рано питанє чи буду мац за рахунки и чи им останє за каждодньови живот и за подзвигованє дзецох. Канада, ЗАД, Нємецка, Голандия, Данска, Ирска… держави до котрих кед бим нєнаявено пошол на два-три тижнї, було би велькей шанси же бим стретнул дакого познатого. Без огляду на пространство тей держави. И їх, и мнє, и каждого нормалного у тей держави гнїва празни бутєлар, пендранє ценох по нєбо, док нас политична верхушка прешвечує же зме нїґда так добре нє жили (то вони напевне же гей) и же партийна кнїжочка важнєйша од наукових званьох и дипломох. Же подобносц важнєйша од способносци. Жадам жиц у держави у котрей ме таки ствари нє буду нервовац, алє нє прето же сом на нїх „оґуґлал”, алє прето же там таке вецей нє будзе. И тоти людзе котри оталь пошли жадали жиц у такей держави. И тераз у нєй жию. А нам, котри зме ту остали, остава же бизме з рока на рок констатовали же ище єден Вербас – скапал.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

(Опатрене 125 раз, нєшка 1)