Тото цо остава – то памятки

автор любомир дудаш
982 Опатрене

И насправди, яки бизме то живот жили кед би нє було памятки? О чим приповедац, чого ше здогаднуц… Иншак би була лєм боляца пражнїна, нїч, и цмота розума… Таки бриґи терашнї пензионер Владимир, Владо Кренїцки, лєбо Малецки як го давно наволал дакедишнї директор ПК „Перши май” Симеон Рамач, насправди нє ма. Напроцив, ма их тельо же их и полапац чежко.

После основней школи закончел Школу за млїнара и там почал робиц, алє кратко. И нєшка памета як майстор Кирил Мишка, Рац, дудрал же Владу нє требало пущиц зоз млїну, алє напроцив… Управа Комбинату одлучела иншак.

Владо бул вредни, сцел шицко знац, а учел ше покля робел нє лєм як млїнар, алє и погосцитель котрого упознали найлєпши ресторани, готели, купелї тедишнєй Югославиї. Учел вон велїх, вельо научел од нїх, алє вше ше понаглял врациц дому, ґу дзецом и супруги Йоски, алє и до Керестура дзе є народзени и препровадзел роботни вик.

У погосцительстве  почал робиц у Беоґраду, шицко попри порядней роботи, а остатнї испит у Кули, кед и комисиї було ясне же ше му нє маю анї цо питац. Владо учел з роботу и коло роботи, вше и шицко. Роботу му понукали велї, лєм нє похопел же Керестур блїжей при шерцу и же нє пуща лєгко кед дахто надума на далєки драги. Велї ше и спреведли, алє родни валал вше будовал нїтку вязох котра була моцнєйша гоч од чого.

– Комбинатов ресторан почал робиц 1972. року, у реновираним будинку у центру, у дакедишнїм Клубу просвитних и явних роботнїкох. Будинок и нєшка ту, и далєй є ресторан, алє часи пременєли вельо того, од ґаздох по занятих… Перши управителє, шефове, були Ириней, Нецо, Миячич и  бачи Яким Кренїцки, Рац. Пристал сом превжац тоту роботу лєм под условийом же можем вибрац и формовац екипу котра будзе вєдно зо мну робиц так як треба и як найлєпше за шицких госцох и за валал. Пристало на то и руководство – приповеда Владо Рац и памета цо му теди було на розуме.

– Перше цо ми було важне, то представиц нашу националну кухню, нашу, руснацку. Держава була и велька и богата, а ресторан полни. Велї заходзели, шофере камионох котри стали єден коло другого од церковней порти по Стару школу под час полудзенку, та рижни политични делеґациї, културни активисти, италиянски ловаре, спортисти, и хто би их то и попаметал телїх…

Твердзим же анї по теди, алє анї од теди надалєко нє було квалитетнєйшей и лєпшей кухнї од нашей, а по цалком „нормалних” и розумних ценох. Дакеди, а часто, и кухаре падали з ног, алє шицки пошли задовольни и шицки, кеди ґод могли, ознова ту заходзели – приповеда наш собешеднїк.

КУХАРКА

У чаше кед Ресторан бул у репрезентативней форми и на гласу видата и Наша кухарка, руска. Кнїжка котру уж давно нє мож найсц купиц, а шицки фотоґрафиї єдлох похасновани у нєй поробени праве у Ресторану котри то єдини и мог зробиц.

КАРСЦЕЛЇ ЗМЕ И З ПАРОХИЇ ЗНОШЕЛИ

Теди Рац мал потримовку и у комерцияли и у руковадзацим кадру, та збудована и велька заградка „Башта”. Вец требало далєй… Звонка Боґдана, познату леґенду сом познал як голубкар, а на поволанку ше радо одволал. Пристал без єднаня, нашлєпо. Пришли и його наймилши провадзаче, тамбураше на чолє зоз Яником Балажом. Гонорар нє сцели, лєдво и за гориво вжали пенєж, алє вше ше врацали ґу нам, кеди лєм требало. У ресторану госцовала и Юлия Бисак, Лїляна Петрович, и числени други музичаре найвисшого квалитету. Публики и  госцох було дакеди тельо же зме столи и карсцелї и шицко друге зношели з пол валала, а сами з дому. Було и зоз парохиї жичаня и од вшадзи. И  шицким зме нашли места… Думам, здогадує ше Владо,  же зме за вечар найвецей мали вецей як пейцсто госцох. И то нєраз у таким чишлє, лєбо лєм дакус менєй.

А вец ше почало зоз змаганями у вареню котлїкох. Майстрове за таки роботи и красне друженє сциговали и зоз Нового Саду, Зомбора, Суботици… А наших, першей класи майстрох, найвецей… Келнере и теди з ногох падали, алє – вредзело. Ресторан почал буц познати надалєко и нашироко.

– Нє було лєгко, алє екипа уж була формована и вше лєпша. Од Юлина Надя, шефа кухнї, та по Ичку, Иринку, теди Колошняйову, познєйше Сакачову, Владу Сеґедия Брицу, Мижа Варґу котри нєшка у шветовей класи кухарох, Кима Мудранчика, покойного Миячича, Стану Канюхову, Кокту…, та по часц старшей екипи котра ше добре уклопела до роботи з таким темпом и такима вимаганями.

ЛЄМ ТИТО, КАРДЕЛЬ И ДОЛАНЦ НЄ ЗАШЛИ

– Дзекуюци познатим зоз найширших кругох теди Сима Рамач до валалу приводзел и дипломатох на лови, та ми рихтали и за нїх репрезентативни полудзенки, алє вше, надпоминам, и зоз часцу нашей националней кухнї и єдзеньом котре скоро лєм нашо – проповеда Владо, хтори вираховал же кед би ше пораховало, од тедишнього державного верху ту нє зашли лєм Тито, Кардель и Доланц, а шицки други доходзели, и наявени, а и нєнаявени.

Ресторан теди змогол моци орґанизовац и познати по квалитету бали, дочеки, пратки,  з єдним словом – шицко  мали цо лєм сцели, а моци було. Шицко то давало резултати котри були далєко векши як цо  оптимисти могли и задумац.

Кед почала робиц Хладзальня требало почац и зоз пласманом желєняви. А як би иншак, ша лєм за столом з єдлом. Сладка кукурица, та и гращок швидко нашли свою драгу по танєри, а задовольни госци од вше бул и найлєпша реклама.

– Зоз представяньом нашей кухнї, з нормалним акцентом и на желєняву Хладзальнї, теди зме зоз вецей лєбо менєй руководителями Комбинату обишли шицко цо ше могло у держави. Од сараєвского Голидей Ину, Заґребу, Роґашскей Слатини, по Бриони.

Далмация окреме, од Пули и Риєки по чарногорске приморйо. Шицко то було наисце у класи котрей би и нєшка требало позавидзиц, на найвисшим погосцительним уровню. И нєшка, гоч як дакеди було и чежко, сом подзековни тедишнїм кадром, од Симу Рамача по Мироня Малацку, Ивана Тимка, Кима Гардия – приповеда Владо. Нєраз зме аж заслупли кед зме мушели толковац одкаль зме, алє ключне слово вше було Руски Керестур и Ресторан. Чаривни ключик отверал ище вецей и красши дзвери…

Йоска и Владо маю двох синох, два нєвести и штверо унучата. Синове Владо и Звонко и нєвести Сенка и Таня воспитую наймладшу ґенерацию Рацових, Кренїцкого, Леонтину и Владу, и Мартину и Валентину, а у дїда и баби и маю и вельо того учиц и научиц же би и таки памятки цо длужей потирвали.

ПОЛУДЗЕНОК

– На єдним зоз числених дипломатичних ловох у Керестуре пожнєл Стеван Дороньски, теди вершински политичар. Дружтво, рушаюци до хотара зохабело єдного зоз комбинатових вожачох, єдини проблем бул же ше вон ганьбел же Дороньского нє позна. Станул так пан Стеван, а авто гонєл сам, та ше пита же  кадзи дружтво, а наш чловек му одразу:

– Озда и єсц уж пошли  до Ресторану, а ми, шофере, як и вше, на остатку…

Вошол Дороньски до ресторану и такой розказал най приведу до сали и нашого шофера. Та, гоч ше вон як одмагал, полудньовал и вон, гоч то нє бул обичай.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ