Ми хлопи на валалє маме два места дзе ше можеме шлєбодно и по своєй волї зисц, на мире побешедовац и порадзиц ше – у карчми и у байбернї. Ту ше шицки розумиме, у шицким ше складаме, а и вше маме кворум.
Поправдзе, нє шицки ходза до карчми, алє до байбернї кажди хлоп придзе, голєм раз до тижня. Часто ше ту зидземе лєм пре дружтво и чуц дацо нове. А дзе же можеш вецей нового чуц кед нє у карчми и байбернї? Претрешеме так цалу валалску, општинску, церковну, державну и шветову политику. А дакеди, боме, принєшеме и даяки важни одлуки.
Було то гинто, теди кед зме сновали нову задруґу. Одправели зме цалу нєдзельну Вельку службу, бо бул о тим збор гражданох. Нє паметам же кеди була така полна сала у Мироньовей карчми. Як на даякей свадзби! Под жвератком шедзели тоти панове под машлями, цо людзох радзели, а людзе ше койцо випитовали. Мудровали, надкричовали ше, єдни були „за”, други „процив”, док поладнє нє видзвонєло.
И кед бисце ше ми питали же чи, наостатку, було з тей задруґи дацо чи нє, можем повесц же – нє знам. Можебуц гей, а можебуц нє. Знам лєм же зме ше шицки розишли задовольни, бо кажде мал свойо думанє, а дахто и два. Лєм паноцови було дакус нєправо же тей нєдзелї у Велькей служби нє було анї єдного хлопа. Шицки були – у карчми.
Од теди у валалє сновани даскельо задруґи, алє тота перша нам остала паметлїва.
Позаверани од теди скоро шицки карчми. Озда прето же людзе нє маю кеди, анї пенєжи. Кажде лєм понагля, бежи за динаром. Нє знам чом, алє заварти и байбернї. Просто нє маш дзе висц до дружтва як дакеди.
Та кед так, мой шовґор Микола и я обрацели – до паноца. Вон нас вше вислуха и мудро порадзи. Най би затримал таки красни обичай. И най би зачувал тото вино цо го ноши зоз Сриму за причасц.
Боже дай здраве! Дай Боже!