Хронолоґия падох и подняцох*

автор Мирон ЖИРОШ
1k Опатрене

По др Гавриїлови Костельникови Керестур Руснацом „Мац и Глава“. Мац правдива, а глава прошвицена и просвищена, яку ю видзел гинто як млади занєшеняк, вимкнути з власного дому, мацеровей сукнї и зранцовеней твари Керестурчанкох, босих на сцернянки, лєбо зоз зачиренима руками над „лавками“ конопи, цо их мужове, а дзеци-хлапчискове, прикривали з блатом же би ше лавки зачирели, вимочели снопи у води и одпущели од себе сухе паздзере под церлїцовима язиками.

Забил НКВД Г. Костельника у Львове, „руским Риме“, нєстало вистатей горучки у збогацованю на конопи, цо ю чесали леґинє и хлопи лєм цо нє у каждим обисцу кед оджацким Швабом и Гитлерови требало квалитетни продукт за воєну индустрию, шатри, поньви и барут пре нємецке залапйованє швета.

Уж 1941. року розфаластована стара Югославия нє лєм пре свою старосц, алє и пре заврацени розуми югославянских политичних верхох, а страдал Керестур зоз зармуцену главу пре свою нєзложносц, моцну цудзу силу и домашню мекушку, котра свойо бистрейши отрушинки „видавала“ до гарештох, лаґрох, на фронт, або аж фронти на трох бокох, а з истим цильом – рабох, мункашох и „гунґарох“ новим паном пре їх богатство и щесце, а народу покрадзме упечена шункa у хлєбу, пришагнута цихосц пре змарзанє и шмерци на Дону и казаматох у Сеґединє, Вацу, Шатораляуйгелю.

Злєкнута руска глава задумала ше и з божу надїю очековала свойо воскресанє з нову большевицку шлєбоду, котра нїч добре нє обецала. „Большевики – безбожнїки!” – так писало у „Руских календарох”. Наслуцовало ше же комунисти маю постац нови богове рускей женскей пастви, цо лєм паноцом верела, їх поради почитовала и ратунок рускей глави, а и дзивоцкей чесци, модляци ше лєжаци на бруху керестурского храму божу милосц витала и у младосци своєй розквитала.

А цо пришло? Цо принєсла шлєбода?

Кому щесце, а кому страх, бояжлївосц, преганянє, однїманки, гроженя, гарештованя?

Кед батог наймоцнєйше пука ошторгель найшвидше капе! То ше враца як индиянски бумеранґ… Тот цо з нїм пука, перши достанє по боґлї! Алє ше пред тим фест напука, вше зоз слабшим пуканьом, алє прешвеченьом же перши з батогами пуканя-штрельби, вично останю дзвонїц и дуднїц у здревнєтих главох, замуценим розуме, блазних розказох и блазних розказовачох!

Сцигли паради и митинґи, торжества и славошпиви… Застави зоз петокраками, штреляня „збойнїкох и зраднїкох“, а розквитли здзернїки рускей, та и керестурскей трапези!

Нова власц – нова политика! Валалска власна, послухна, за худобних розумнєйша, а богатих менєй гумана и нє дарежлїва. Може вирнєйша розказом од горе… Єдним ше брала жем, другим дзелєла, сцело ше же би було лєпше, а було вшелїяк.

Рушело ше з одушевийом, образовним и културним напредованьом, радосцами, а по єдней децениї ловґло напредованє, култура, одушевиє и националне щесце…

После дзешец рокох одушевия, радосци и напредованя (1945–1955), ступа на моц „сцеранє братства“, запановала „осаменосц“ (1955–1965), вец знова нови власни акциї принєсли нови проґрес и обновене културне препородзенє. Тот найуспишнєйши общи период тирвал коло 25 роки (1966–1990)…

Културно, образовно и национално зме квитли и розквитали скорейши два и пол децениї, же би ше зявело нове дзешецрочє (1991–2000) лидерство, политизованє руского националного живота, возношеня зоз сербско-руску националну политику и вирастанє политично-националналного руского дна. Наступели потим нашо петнацрочни идейни дзелїдби, алє дзекуюци материялней потримовки меншинских националних войводянских заєднїцох, з оживотвореньом Националних совитох нам ше удало културно шириц и розвивац. Медзитим депопулация, асимилация и акултурация руского жительства спомалшує швидше културне и националне напредованє.

Так и руска „Мац и Глава“, Керестур, претварял ше и претворел до найвирнєйших слугох иснуюцих панох, преполни зоз нєпредуманосцами, цо їх будучносц чежко же ше годна ошлєбодзиц по свойо знїчтоженє. Бо вони, як червоточ, жию и робя свою роботу нє свидоми же скапе значни чловечи твор, ремеселнїцке, лєбо мистецке дїло цо краши чловека, його дом, штредок, окруженє… Означує його културу, иснованє и його окремносц у швеце розличносци, дзе ше ослухує лєм шпив цинки, герлїчки, страки и барз ридко „керепканє“ ґовльох на ридких коминох, кед наявюю свою одлуку же сцу мац потомство, виховац го и жиц у нїм… Нажаль, пре общи дружтвени и привредни обставини, нашо млади голубки були примушени одпутовац до цудзого, алє нє и цеплого краю пре свойо потомство, оможлївиц му знанє и дац му хлєба до устох. Знова нажаль, одлєцени голубки ше нє врацаю до свойого душевного краю, алє и воно сами, а уж и їх потомство себе власне гнїздо звива у найновшей цудзини, снує нови дом виховює нове потомство и спокойство.

*Зоз мемоарних записох и есейох, серию яки автор послал Редакциї нєпоштредно пред шмерцу.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ