А дзе ту я?

автор а. бучко 6. марец 2020

Прешло уж часу, упечатки ше попрескладовали, алє ридкo хто замерковал же предсидатель Националного совиту Руснацох Борислав Сакач на Централней преслави означованя Националного швета Руснацох у Шидзе, медзи иншим, винчовал:
„…У першим шоре сцем вам повинчовац же зме ше по тринасти раз позберали святочно преславиц тринасте швето дня Руснака у Републики Сербиї”.
Цо у тим виреченю нє добре?
Дзе же ту Рускиня, односно Рускинї?
Випатра ридко кому завадза тот, поведла бим, нє лапсус, алє узвичаєна пракса у бешеди. Верим же предсидатель Совиту то нє гварел з подлу намиру и нароком, лєм просто о тим нє роздумовал, або мал трему – праве прето през тот приклад и жадам спозориц на тему родней ровноправносци, хтора нам, можебуц, нє була на першим месце.
Док ґод нам то „нє важне”, „маме и други и векши бриґи”, док ґод „Лапаш ше за кажде слово, яґод да то важне?” – потамаль и будземе у стану у яким зме. А прецо нам муши буц важне?
Стан коло ровноправносци женох нєшка лєпши од гевтого яки бул 8. марца 1908. року, и кед на найпознатшим (алє нє и першим) протесту 15 000 жени маршировали през Нюйорк и борели ше за кратши роботни час, векши плаци и гласацке право. Медзитим, тераз ше тот датум зведол на дарованє гвоздзика, ружи, чоколади або козметичних препаратох.
Прето ище вше жиєме у швеце у хторим нє маме єднаки права.
Ище вше жена треба же би „була дома, наварела полудзенок и дочекала супруга зоз цеплим на столє”, а супруг тот хтори треба же би оправел грушочку и принєсол динари до обисца и дал их жени же би пошла на фризуру – озда, нє знам.
Прето же ище вше на менаджерских позицийох поставени вецей хлопи як жени, же ище вше жена муши слухац мужа, ище вше присутне насилство над женами (у вельо векшим чишлє як наспак), ище вше маме, у 2020. року, писню на Беовизиї хтора гвари „Вжал сом бомбу, вжал сом мила, бо це шалєно любим. Кед повеш нє, рознєшем я шицко. Гайд, кед шмеш, поведз нє – експлодира”.
Наисце?
Важне и прето же, спрам Вашинґтонскей компаниї „PayScale” хтора анализує плаци по рижних алґоритмох, на кажди 1 долар хтори зароби хлоп – жена зароби 79 центи.
Ниа, прето важне.
Жиєме у патриярхату хтори, як оценюю психолоґийни и социолоґийни виглєдованя, уплївує на жени – прето же гоч су нєзависни, заш лєм су зависни економски. А даяки напрямки хтори тото потвердзую, то и же ше жена ридше завежнє за себе кед робота у питаню, ридше будзе глєдац векшу плацу, ридше будзе отворена ґу тому же „кельо вредзим тельо ме и плацце, бо иншак пойдзем”. Прето же кед тото пороби, вец є, кус финше поведзено, сука.
Жиєме у таким швеце, дружтве, держави, та так и у нашей заєднїци – лєм нє обрацаме на тото увагу. Нє воспитани зме так.
Маме КУД „Тарас Шевченко”, „Др Гавриїл Костельник”, „Дюра Киш”, награди НВУ „Руске слово” ноша мена хлопох (Мирослав Стрибер, Гавриїл Костельник…), маме РНТ „Петро Ризнич Дядя” и його Мемориял…
Окрем манифестацийох „Мацери Рускинї” и „Веселинка”, як и „Поетских нїткох Меланиї Павлович֨” Дружтва за руски язик, литературу и културу, хторе додзелює и припознанє „Славка Сабадош”, жену ше ридко, або нїґдзе, спомина у руским швеце.
Дзе ту:
Єлена Солонар – єдна зоз наших найзначнєйших апатикаркох, алє и просвитителька, особа хтора помагала женом и мацером и едуковала их як допатрац дзеци, як отримовац обисце, а тиж так – була и писателька?
Ирена Давосир Матанович – оперска шпивачка, солистка Сербского народного театра у Новим Садзе?
Ирена Колесар – хтора у Другей шветовей войни, на 17 роки, постала партизанка и боркиня, а кед ше по войни врацела до Заґребу прията є до Горватского народного театра. Ґлумела главну улогу у першим цаловечаршим, повойновим филме „Славица”?
Знаме хто була перша руска учителька, лїкарка, универзитетска професорка, академска малярка?
Нє так же визначни жени у нашей заєднїци нєт и же их нє вредзи споминац. По правдзе, и мнє велї з нїх нє такой пришли на розум кед сом писала тот текст и мушела сом ше и розпитац. А праве ту и проблем же сом ше мушела розпитац. Цешим ше зоз тим же сом ше лапела виглєдац тоту тему, хтора у нашей заєднїци нє була интересантна. И тоти жени останю на интернет боку НАР-у, або анї там кед нє були активни у културним живоце рускей заєднїци.
Гавриїл Костельник нам символ просвити, а Єлена Солонар нє. Петро Ризнич ма свой театер и мемориял, Яша Баков спортски бависка, а велї жени хтори заслужели буц часто споминани – дзешка затрацени у усней традициї и памяткох.
Прето важне.
Прето ми важнєйше же сом од оца достала за 8. марец приручни прибор за оправянє бициґли, а нє гвоздзик, гоч знам же тоти гвоздзики доставаме зоз найлєпшей намири.
Лєм час же би намира преросла и до акциї.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

(Опатрене 291 раз, нєшка 1)