Боляци роки прерви (IV)

автор дю. латяк
214 Опатрене

Ище 1935. року заґребски руски студенти богословиї започали видавац свойо твори у форми билтена. У 1936. року тот „билтен” достал мено „Думка” и бул реґистровани. У 1952. року вишло з друку перше число Часопису за литературу и културу „Шветлосц”, котри и нєшка виходзи. 

Утаргованє часопису „Шветлосц“ боляцо одгукло у културних кругох рускей националней заєднїци. И тоти цо их у чаше виходзеня „Шветлосц” менєй интересовала, тераз, кед вона престала виходзиц, почувствовали як кед би им дахто дацо на силу однял. Литературна творчосц од 1955. року страцела єдине средство прейґ котрого була доступна широкому кругу читачох. Єдино єй новини „Руске слово” з часу на час одхильовали свойо дзвери и Календар, алє аж од 1957. року, кед є обновени.

Прерва у виходзеню часопису „Шветлосц”  тирвала скоро полни дванац роки. Як час преходзел, нєдостаток часопису ше вше баржей чувствовал. Намаганя (або лєпше повесц, борба) за обнавянє видаваня часопису почали уж шейдзешатих рокох прешлого вику. З часу на час закладаня тей файти доставали свойо место и у „Руским слове”, котрому на чолє теди бул автор тих шорикох. Наш познати писатель Михайло Ковач там написал:

„Кед ше оствари хасновита задумка за видаванє єдного нашого литерарно-наукового часописа, то будзе напевно єдна велька помоц нашим потерашнїм и новим литератом же би обявйовали свойо твори и далєй и так вибили на поверхносц, як то конєчно оможлївела у своїм чаше и „Шветлосц”.

То илуструє и статя Штефана Гудака зоз 1955. року з насловом „Наша кнїжовна творчосц (роздумованя)”, обявена у „Руским слове”, у котрей вон, медзи иншим, пише:

„Часопис ,Шветлосц’ одбавел вельку улогу у розвою нашей кнїжовней творчосци. За даскельо роки його виходзеня друковани вецей и вреднєйши роботи, як за цали дотедишнї час. Час виходзеня нашого часопису, ошмелїм ше шлєбодно наволац, то час розквитнуца того конара дїялносци. Наш народ скорей з рока на рок обчековал календари, же би у нїх пречитал нашо слово, а у рокох виходзеня часопису кажди три мешаци достал даскельо нови приповедки, писнї, та аж и драми. Я у тим видзим вельке. Та, слухайце, анї критерий часопису нє бул на нїзким уровню. Читал я и други часописи: сербски, горватски, та ше ошмелїм повесц же анї їх дзепоєдни числа нє одскаковали од ,Шветлосци’. А тото нам, мнє, було мило. Цешели зме ше з нїм. Людзе ше вше шмелше лапали до роботи. Загризали и до найчежших проблемох.

Ми, хтори нє знаме же з якима ше почежкосцами стретали видавателє часопису, котри зме лєм за тунї пенєж купели готову ствар, нє роздумуєме вельо о почежкосцох: финансийских лєбо нєдостатку материялу. „Шветлосц“ престала виходзиц, мушела ше претаргнуц. Складам ше, гоч нє знам причини – конєчно можем себе лєм задумац. Алє ше поставя вопрос же чи ми у валалох дали шицко од себе же би наш часопис вошол глїбше до народу. Наш народ люби читац – тото факт. Особлїво у чаше длугих жимских вечарох, лєм му потребне дац кнїжку. Наша задача же бизме му оможлївели же би читал, а нашо слово йому найблїзше, найпохоплївше, а о тематики же бизме анї нє бешедовали. Значи, цо на ствари з того виходзи, и ми, котри робиме по наших валалох, зношиме добру часц вини за утаргованє видаваня „Шветлосци“… И на концу часопис загаснул пре рижни причини. Складам ше з тим, алє ше нє складам же и наша кнїжовна творчосц загасла. Верим, же людзе котри писали до „Шветлосци“ пишу и далєй, алє за мнє, за нас тото исте таке, як да анї нє пишу, бо їх роботи нє можеме читац, нє маме дзе.”

ПОТВЕРДЗЕНА ПОТРЕБА ЗА ОБНОВЙОВАНЬОМ ВИДАНЯ

У истим року при видавательней хижи „Руске слово” формує ше Инициятивни одбор зоз осем членох котри достал задачу порушац орґанизовану акцию на пририхтованю видаваня нового часопису. Зоз тим цильом Инициятивни одбор орґанизовал анкету медзи интелектуалцами рускей народносци, потенциялнима сотруднїками будуцого часопису, за котри ше теди ище нє знало чи будзе ношиц исте мено як и його загашени предходнїк, або достанє даяке друге. Вельке число анкетованих зоз писанима виявами потвердзело потребу обновйованя видаваня часопису и же вимога Инициятивного одбору оправдана. Зоз резултатами тей анкети були упознати одвитуюци покраїнски фактори, алє при нїх ище нє була одстранєна сумня до оправданосци тей вимоги. Медзитим, найдзене компромисне преходне ришенє, котре у датей хвильки задоволєло обидва боки, алє нє вимагало одступанє од видаваня часопису накадзи ше за тото укажу вигодни условия. Так у маю 1964. року у новинох „Руске слово” раз мешачно почина виходзиц подлїсток наменєни литературней творчосци. Тот додаток достал назву „Литературне слово” (котри и нєшка виходзи). Перши його редактор постал Дюра Папгаргаї. Була то остатня ґарадича ґу новому часопису.

Оценююци функцию „Литературного слова” два и пол рока по його виходзеню, Дюра Папгаргаї, медзи иншим, написал и тото:

„З наруценима предкладанями литературней секциї КПД „Максим Ґорки“ хтора и ушорела три квартални числа, и здобутима искуствами редакциї у дварочней роботи, створена єдна стаємнєйша концепция додатка, хтора оможлївює окрем особного, афирмованя и стретнуца з познатима витворенями литератури других народносцох. Факт же през два и пол рока на бокох „Литературного словаа” обявени вецей як 700 ориґинални роботи (писнї, приповедки, прикази, уметнїцки прилоги, композициї) вецей як 100 авторох, потенциялних сотруднїкох, указал на оправданосц такого крочая. Окрем уж афирмованих писательох, од хторих дзепоєдних зявенє того додатка пребудзело и понукло же би ше знова прилапели пирка: Михала Ковача, Йовґена Кочиша, др Мафтея Виная, Єлени Солонар, Янка Фейси, Михала Биркаша и других у „Литературним слове” вибили на поверхносц велї млади, хтори вєдно з писателями ґенерациї Миколи Кочиша, Влади Костелника, Дюри Папгаргая и Василя Мудрого шмело виражели свой талант и потвердзели моц нашого литературного подростка. Єдни з тих Ангела Прокоп, Гелена Гафич-Стойков, Янко Грубеня, Мирослав Стрибер, Ганча Папандриш, Владо Кирда, Ирина Гарди, Орест Власов, Иван Терлюк, Юлин Каменїцки, Амала Балоґ, Мария Джуня, Микола Каменїцки, Мария Гарди, Владо Бесерминї, Венямин Бульчик, а велї ше буду мац нагоду ґу нїм приключиц, бо гоч „Литературне слово” одбавело улогу ґарадичи ґу часопису, воно и далєй предлужує свой живот з окремним цильом же би оможлївело младим особом прейґ нього задуркац на дзвери „Шветлосци”.

ПОКРАЇНСКА ВЛАСЦ НЄ БУЛА ПРОЦИВ, АЛЄ НЄ БУЛО У КАСИ

Як уж кус скорей спомнуте, полни два и пол рока прешло у прешвечованю одвитуюцих покраїнских факторох о потреби видаваня часопису, алє согласносци з їх боку нє було. Теди ше, у септембру 1966. року, члени редакциї „Литературного слова” и автор тих шорикох, котри теди бул директор видавательней хижи и главни и одвичательни редактор новинох „Руске слово”, порадзели зоз предсидательом Видавательного совиту же би зволал схадзку на котрей була принєшена одлука о видаваню часопису.

Кед були упознати зоз тоту одлуку, покраїнски фактори ше нє процивели, алє питанє финансованя и далєй остало нєришене. У буджету тедишнього Покраїнского фонду за видавательну дїялносц за 1966. рок шлєбодни средства нє було. Искуство иницияторох видаваня часопису научело же при розподзельованю средствох, котри лєдво покривали нарастаюци потреби видавательних планох на пейцох войводянских язикох, нови проєкти найчастейше одбити зоз толкованьом же нєт досц пенєжи. Прето иницияторе нє сцели же би и їх проєкт дочекал исту судьбу. Требало ризиковац и почац з видаваньом скорей як наступи нови финансийни рок и вец приложиц часопис ґу вимоги за софинансованє, як то робели и редакциї подобних часописох на других язикох войводянских националних заєднїцох. Тот ризик превжали на себе самоуправни орґани Новинского подприємства „Руске слово” и, кед уж могли оценїц финансийне ґаздованє у 1966. року, ришели з власних финансийних жридлох вифинансовац видаванє першого числа часопису, одрекаюци ше права же би ше звишок приходох над розходами подзелєл и на звекшанє особних доходкох по закончуюцим рахунку.

Назву часопису утвердзел Инициятивни одбор после консултацийох зоз потенциялнима сотруднїками. Було вецей предкладаня, алє векшина ше вияшнєла за тото же би часопис затримал стару назву „Шветлосц”, алє же би його змист, попри литератури и култури, облапял и дружтвени питаня. Так є и реґистровани у Покраїни, а за одвичательного редактора меновани Дюра Папгаргаї. Редакцийни колеґиюм: Дюра Варґа, Микола Кочиш, Дюра Папгаргаї, Мирослав Стрибер и Иван Терлюк.

(Предлужи ше)

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ