Будзе виноватих

автор И. Гарди Ковачевич
184 Опатрене

Тих дньох ме Олґа Карлаварис поволала най идзем з ню попрепатрац роботи котри остали за нашу першу академску малярку, Гелену Сивч, котрей би швечело того року на пригодни способ означиц сто роки од народзеня. Ювилей значни, нє за ню, бо вона уж даскельо роки защицена од шицких нєприємносцох котри ше поєдинцови можу случиц у живоце, алє єй рочнїца велька за нашу културу.

Свойочасово сом ше стретала зоз ню и єй малярством, власнїк сом даєдних єй роботох, а у своєй новинарскй професиї сом ше мала нагоди стретнуц зоз особами зоз швета подобовей уметносци на войводянским, та дакеди и найширшим югославянским подручу, та кед сом ше представяла як Рускиня, тримаюци же ме по нєй дефиную як цо нас у швеце дефиную по Ендийови Ворголови, вецей раз ме препознавали. Пре таку ґенезу наших одношеньох тото преврацанє єй уметнїцкого нашлїдства ми було ище смутнєйше. Робели зме то як нєутрални сучаснїки, на поволанку тих цо им тото нашлїдство по природи зверене, а нє чувствую ше анї способни, анї поволани го вредновац, а свидоми су же нє маю можлївосци достойно го очувац. Тримаюци же воно нє лєм їх особне нашлїдство, алє насампредз и шицких нас, нашли зме ше обовязни, як цо ше углавним чувствую обовязни шицки руски активисти зоз шицких обласцох дзе ше пестує наш национални идентитет, од култури, информованя, образованя и хаснованя язика, а нїяки зме нє форум, анї институция котра би мала права и обовязки на тото.

Нашо констатованє же ми ту нїч нє можеме указало шицку нємоц поєдинца звонка урядових институцийох котри и сами, очивисно, нє у можлївосци рушиц з мертвей точки у смислу ришованя децениями уж наглашованей потреби мац национални музей, ґалерию и архив. Без того шицкого, спомнути идентитет ше зводзи на инерцию информативней и образовней системи и мрежу аматерских културно-уметнїцких дружтвох и манифестацийох котри резултат їх активносци. Аж и тоти активносци и їх резултати нє маю часово институционалне верификованє, бо су нє систематизовани и нє обробени, документацийно дошлїдно, обявюю ше моноґрафиї, билтени, ювилейни виданя итд, цо значне, алє нє достаточне.

Формованє шицких трох институцийох єднак урґентне. На тот завод, шлїдзаци инициялну причину врацме ше на початок. На факт же ше дїла наших подобових уметнїкох нє збераю и нє чуваю и, вше з исту вигварку же нєт хто и нєт дзе. За телї роки кельо ше тото констатує послучовало ше вельо койцо. Напущели нас особи котри за собу зохабели значни дїла, а о котрих уж анї нє знаме дзе су и у яким стану.

У свой час зоз Канади свойо роботи послал Юлиян Колєсар, окрем на поєдинєчни адреси и на адресу керестурского Дома култури, алє ше одлучело нє плациц царински трошки, та су врацени. Вироятно же ше тоти роботи вецей нїґда нє позбераю як його леґат. Кед умар Еуґен Кочиш II його супруга ше обрацала на установи за котри думала же су заинтересовани, же годни помогнуц зачувац тото цо у його ателєу остало, алє, судьба його творчого нашлїдства нєшка нє позната. Можеме лєм задумац цо було з тим цо остало за аванґардним автором инсталацийох Дюром Костелником, нє познате нам цо з роботами Янка Чижмара, дзе ше находза роботи таписеристкинї Надїї Волчковей…

Владо Няради пробовал през Колонию „Няради” подзвигнуц интересованє за тот бок нашей култури, после Колониї направел свою ґалерию, Дружтво за руски язик витирвало орґанизує „Стретнуце у Боднарова”, а Руска матка приволує малярох до Руского Керестура на Колонию „Еуфемия Гарди”. Кельо знаме, загашени ентузиязем за коцурску подобову колонию, а зоз шицких тих акцийох витворени роботи маю розлични судьби. Кед же ше пошвидко нє зроби дацо же би ше найлєпше з нїх обєдинєло до комплексу рускей подобовей творчосци, ґенерациї того часу, котри водза старосц о руских националних интересох, буду виновати, бо вельо будзе занавше страцене.

Велї ище живи творителє би, кед би було обезпечене чуванє, без сумнїву, одлучели тото цо думаю же вредзи чувац, зверели такей институциї. Могло би ше вимагац и же би дацо цо зачуване як дїло нам релевантних авторох було зверене праве Руснацом, та би ше у рускей ґалериї могло видзиц и роботи обидвох Кочишох, Макая, Канюховей, обидвох Гардийових, Рибовичовей, та и других з плеяди тих цо робя чи з академскима титулати, чи лєм з природним талантом и ентузиязмом витворюю значни дїла, гоч ше нє вяжу за свойо руски коренї. Аж, чом би и нє, можебуц би ше озбильней рускей ґалериї могло случиц же ше єй звери даєдна зоз скулптурох Боднарова, аж и даєдна робота самого Ендия Ворголи.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ