Вше остац нашмеяни

автор лю. дудаш 13. новембер 2021

Озда одкеди швет створени шицко муши буц у ровноваги зоз своїм окруженьом и самим собу. Кельо ґод преврацам исти здогадованя, доходзим до истого спознаня. У Керестуре найлєпши майстрове любели позаходзиц до карчми, алє нє пре напой – пре дружтво. Найлєпшу жем часто обрабяли, лєбо нє, тоти цо нє любели робиц, и так вше доокола, вше. А як то од постанка, треца ґенерация розточела шицок труд и зной предкох. Зоз тей и такей ровноваги ми вше якош вискакує, нє место му ту, Янко Малацко, Мале, месар, шеф месаром, фодбалер нєзвичайних можлївосцох, параст, найлєпши дїдо на швеце и ширше. 

Нє знам, баш, чи то шицко так – почина Мале, мой збегньовски дальши сушед, алє мнє є познати одкеди ище боси бегал, купал ше лєбо шлїзкал по лядзе на Ґоловичовей долїни, лєм на пар крочаї од родительского дому…

Народзени є пред шейдзешат и єдним роком, там дзе Збегньов виходзи на хижу його оца Янка, котри давно, як и мац, спочива на концу шора… У оцовей хижи тераз бива Желько, мой, и син моєй супруги Сенки, народзеней Варґа. Ми двойо биваме праве лєм пар хижи далєй, до слунка, и ту, поправдзе, лєм покус уживаме у пензионерских дньох. Ша, забога, ище можем и сцем робиц, єст моци, єст розуму, а єст  и дзеки гвари вон.

ПОТРАЦЕНЕ И СВОЙО, И СУШЕДСТВО

Поправдзе, вше ше помалши роби, а тельо би того ище требало, лєм и кед би наисце було нужно предлужує Янко. Думам же од малих ногох чловек муши знац цо му и кельо того наисце треба, а же би бул задовольни, насправди задовольни. Прешвечени сом, верим и моя жена, супруга, же то наисце менєй як ше то велїм видзи. Потрацели зме ше дзешка у драже, та шицки лєм бежа и понагляю, а дойсц далєй можу лєм помалши… Просто у гарлє сцишнє цошка чежке кед у єдней хвильки похопиш же у рокох за нами, а назберало ше их досц, потрацене сушедство, родзини вше менєй  и то нє дальши, и своїх вше менєй… Нєт кеди поприповедац зоз власнима, шеднуц, кафу попиц, оддихнуц. И, можебуц найгорше, нєт хто же би ци одздравкал… Нєт хто повесц – Здрави будз! гвари Мале и одмахує, а давне сушедство на улїци, по костки у праху, барох у коляйох, лядзе на долїни.., барз добре памета.

Сушед, дїдо Баран, нас шицких позберал зоз свою приповедку, а ми слухали и слухали… Було нас дванац, а уста зме нє знали позаверац. Баран шицко знал и о шицким мал приповедку. Кед би нас мацери нє доволали, озда бизме на драже и рано дочекали, а требало спац и роснуц! Но, та, як мож забуц таке одрастанє?

У валалє закончел основну школу, а потим у Вербаше и Штредню фахову, „4. юлий”, оддзелєнє лєбо напрям – месар. Шесцеро у класи було зоз Керестура, а месарох полни штири оддзелєня, тельо наисце требало индустриї меса „Карнекс”.

Настава ше одвивала порядно у школи, теория и други предмети у Фабрики. Зоз школи ше виходзело способни за роботу зоз шицким знаньом и схопносцами. Такой по школи ши могол буц самостойни майстор кед за то було потреби. Тераз приповедаю о дуаланим образованю, ша мали зме го, ище яке добре, алє шицко раз муши скапац, та вец ознова настац прешвечени мой собешеднїк.

Робело ше кельо требало, ремесло звладали шицки, дахто вецей, дахто лєм кельо було нужно, алє Керестурци и ту були познати и припознати як наисце сцели и вредни, прави майстрове. Зоз валалу тих рокох у Карнексу робело вецей як шейдзешат майстрох, нажаль уж велї знавше и пошли од нас, а приятелє… Нє було роботи котру зме нє знали поробиц и на час, и найлєпше як могло. Я у Карнексу одробел полни 34 роки, и вец, покус, ище на пар местох. Пензия скорей часу, алє най, най одбиваю. Нє слухаю уж анї руки як дакеди кед зме, нас двацец дзевецме скорей як требало порезали и шицко до конца поробели, а то сто дзешец вельки швинї! Дакеди анї шефове нє верели своїм очом приповеда Янко, Мале, як го векшина Керестурцох и позна.

Робел сом найвецей на оддзелєню дзе ше клало, резало, алє и на пандлованю говедзини, а як помоц  – скоро вшадзи. Закончел сом як шеф оддзелєня. За тоти роки сом два раз, лєм два раз, запожнєл на роботу! Нєшка, у ствари, од давна нє так. Ми иншак були воспитани и научени… Нє жаль ми нї за чим, ми одросли и закончели свой роботни вик у найкрасших рокох. Аж при концу було шицкого…гвари вон, нє лєм месар, и фодбалер.

У „Русину” сом бул у подростку, лєм єдну сезону. Фодбал сом знал бавиц, любел бавиц, а таке ми було и дружтво… Йоне, Тале, Михал Надьордя… Хто зна як би то ишло кед би нас таких, анї полнолїтних, прейґ шора и после найстрогших лїкарских препатрункох, нє преруцели до першого тиму фодбалерох. Бавело ше, бо ше любело бавиц.

Екипа Русина зоз памяткох. Мале, други з лївого боку, од горе

СКОРЕЙ ЯК СЛУНКО СТАВАЦ, ПОЗНО ЛЄГАЦ

Вец пришли други часи, и я и супруга вше старши, вона робела у Комбинату, а син Желько вше векши. Ище як мали войовал зоз коньми, аж го озда тераз то прешло. Пребарз то драги  спорт, та гоч кельо любови єст. Паметам же сом ище зоз роботи понаглял дому и складал розпорядок у глави же єдну паприґу парац треба, другу залївац, там

скошиц, дома понамиряц дробизґ и статок. Шицко мушело буц поробене. Найчастейше сом ставал од штирох, накармел, отуширал ше и обритвел, на пейц на автобус… З роботи кед ше пришло, нє знаш чи перше на швекрово, чи на власне польо, а сцигло ше шицко… Нє знам ведзе Мале приповедку – нє знам як ше то постарчело, а сцигло ше вшадзи. А соботами и нєдзелями зме найчастейше шицки були на мольбох. Та чи ши спал, чи ши ше лєм преблєкал дома, алє робело ше свойски з полну силу, помагало ше и пайташом, и блїзким.

Кед повем же зме иншак виросли, то наисце и було так. А, як старши, и брат Владо, анї на розуме нам нє було повесц оцови же нєт кеди, лєбо же зме вистати. Но на цо би и випатрало кед бизме оца нє послухали, и на тренинґ пошли одпочинути. Була би то нїяка робота, и нашим ґенерацийом ше то нє случовало. Можебуц, лєм ридко кому, алє вец цали валал бринєл од приповедкох. Ми перше поробели, а вец, кед було часу за скарженє, тому уж нє було смисла, ша уж було шицко поробене…

Малацково, Нєвеста Бояна, син Желько, Маша и Виктор, влонї за Крачун

Так росли ми, так росли шицки пред нами, а так, вше менєй, рошню нєшкайши млади. Нєшка им найвекше дружтво телефон! Ми нє мали у тот час анї фиксни. Кед ци дахто бул потребни, шедай на бициґлу, та горе валалом, а вше було и порадзене, и поробене закончує Янко Малацко.

ЦЕНТЕР ШВЕТА

Син Желько и нєвеста Бояна маю двойо дзеци, нашо унучата – приповеда Янко, Мале. – Старши, Виктор, ма пейц, а його шестричка Маша уж два роки.

Наисце, кед до дїда треба лєм прейсц прейґ драги и даскельо хижи далєй, вец мож годзинами и видумовац, и буц центер шицкого швета у баби и дїда Малацкових.

Янко, Мале, може шлєбодно повесц же го мало хто видзел без ошмиху на твари. Шмеяц ше и буц нашмеяни, озда, треба и знац, а буц вше порихтани на шмих треба научиц, и то на час.

(Опатрене 307 раз, нєшка 1)